Дата документу 03.11.2021
Справа № 334/4007/21
Провадження № 2/334/2974/21
03 листопада 2021 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Фетісова М.В., за участю секретаря судового засідання Боднар А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Запорізької міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову, - Комунальне підприємство «Наше місто» Запорізької міської ради, Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
встановив:
представник позивача ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовує тим, що будинок АДРЕСА_2 є власністю територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради та знаходиться на обслуговуванні і в господарському віданні КП «Наше місто». Згідно з ордером від 24.03.2014 серії Г № 233, виданого виконавчим комітетом ЗМР, кімната № 227 у вказаному будинку була надана ОСОБА_2 для проживання її родини. Особовий рахунок № НОМЕР_1 на вищезазначену кімнату відкритий на ОСОБА_2 , нарахування вартості комунальних послуг ведуться на двох осіб. За інформацією департаменту реєстраційних послуг ЗМР встановлено, що у кімнаті АДРЕСА_3 зареєстровані відповідачі. Згідно з актами КП «Наше місто» від 15.07.2020, 10.11.2020, 11.02.2021 відповідачі за адресою реєстрації не проживають. Інше місце проживання та місце находження ОСОБА_2 та ОСОБА_1 невідоме. Станом на 01.03.20201 по особовому рахунку № НОМЕР_1 наявна заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у сумі 16173,97 гривні. Відповідачі без поважних причин не проживають за адресою своєї реєстрації, житловим приміщенням не користуються. Перешкод в користуванні житловим приміщенням відповідачам ніхто не чинив та не чине.
Відповідачі відзиви на позов не подали. Треті особи пояснення щодо позову також не подали.
Ухвалою від 05.07.2021 відкрите провадження у справі та її призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін. Ухвалою від 04.10.2021, у зв'язку з неналежним повідомленням відповідачів про розгляд справи, справу призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі. Позов підтримав. Проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечує.
Відповідачі у судове засідання не з'явились. Були повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Причини неявки не повідомили. Заяви про розгляд справи без їх учаті не надали.
Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки не повідомили. Заяви про розгляд справи без їх участі не надали.
Враховуючи, що відповідачі належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не з'явились в судове засідання без повідомлення причин, відзиви не подали, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, на підставі частини першої статті 280 ЦПК України суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що передбачено частиною другою статті 247 ЦПК України.
Дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Статтею 47 Конституції України та статтями 1, 9 ЖК Української РСР гарантоване громадянам право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
За змістом статті 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Згідно зі статтею 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Суд встановив, що гуртожиток за адресою: АДРЕСА_2 є власністю територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, що підтверджується витягом з ДРРП № 5553410 від 23.11.2004.
Відповідно до ордеру від 24.03.2014 серії Г № 233, виданого виконавчим комітетом Запорізької міської ради, кімната АДРЕСА_1 була надана в найм ОСОБА_2 для проживання її сім'ї.
Особовий рахунок № НОМЕР_1 на вищезазначену кімнату відкритий на ОСОБА_2 .. Нарахування комунальних послуг ведеться на дві особи.
На теперішній час у кімнаті АДРЕСА_1 , зареєстровані місця проживання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується листами департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 22.03.2021 № 5203, № 5206.
Згідно з актами, складеними комісією КП «Наше місто» 15.07.2020, 10.11.2020, 11.02.2021 за участю жильців будинку АДРЕСА_2 , відповідачка ОСОБА_2 не проживає за зареєстрованим місцем проживання з січня 2015 року, а відповідач ОСОБА_1 - з травня 2020 року.
Станом на 01.03.20201 по особовому рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ОСОБА_2 , наявна заборгованість по оплаті за житлово-комунальні послуги у сумі 16173,97 гривні.
Суд встановив, що правовий режим гуртожитків, жилі приміщення яких підлягають приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», прирівняний до правового режиму жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, тому на мешканців таких гуртожитків у разі їх тимчасової відсутності поширюються норми статей 71, 72 ЖК Української РСР.
Як роз'яснено у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.
Тимчасова відсутність особи може бути безперервною, але не повинна перевищувати шести місяців. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. Таким чином, у разі встановлення судом факту лише тимчасової відсутності наймача за місцем мешкання, строк якого не перевищує шести місяців, підстав для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщення немає.
Під тимчасовою відсутністю розуміються такі випадки, коли особа протягом певного часу не проживає в жилому приміщенні, але інтересу щодо користування ним не втрачає в силу закону. Тимчасова відсутність повинна нести безперервний характер. Якщо особа повертається на місце проживання, вважається, що переривається і строк тимчасової відсутності. Разом з тим, обставиною, яка перериває шестимісячний строк, не може вважатися епізодичні появи особи не з метою постійного проживання, а з метою лише утримати за собою житло.
Законодавство не містить переліку підстав, які вважаються поважними причинами відсутності за місцем мешкання понад шість місяців, і за наявністю яких особа не може бути визнана такою, що втратила право на користування житловим приміщенням. Поважність причин відсутності особи за місцем мешкання, визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. При цьому, встановлення причин відсутності понад встановленні законом строки має відбуватися тільки після встановлення факту відсутності відповідача в зазначені строки.
Відносно доказів, які можуть бути прийняті судом на підтвердження факту не проживання особи за місцем мешкання протягом певного часу, слід виходити з загальних положень глави 5 ЦПК України.
На підтвердження факту відсутності відповідачів за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання за адресою: АДРЕСА_4 , позивачем надані акти обстеження житлового приміщення за вказаною адресою.
Суд не встановлені поважні причини, з якими чинне законодавство України пов'язує можливість збереження житлового приміщення за відповідачами.
Відомості про те, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 цікавляться спірним житлом, або даних про те, що вони звертались до будь-яких органів або суду за захистом своїх житлових прав та інтересів не встановлені.
В ході розгляду даної справи, на підставі належних, допустимих та достовірних доказів суд встановив, що відповідачі у строк понад шість місяців не проживають у житловому приміщенні, ці обставини не спростовані відповідачами.
Відповідачами не надані докази того, що існували поважні причини їх відсутності в житловому приміщенні у строк протягом більше шести місяців. Не містять матеріали справи також і будь-яких доказів того, що позивач перешкоджав відповідачам у користуванні житловим приміщенням, або ж доказів наявності підстав для збереження житлового приміщення за наймачем протягом більш тривалого періоду, передбачених пунктами 1-7 частини 3 статті 71 ЖК Української РСР.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позов необхідно задовольнити. Ухвалюючи рішення, суд визнає відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 такими, що втратили право користування житлом - кімнатою АДРЕСА_1 , оскільки вони не проживають у спірному житлі понад шість місяців без поважних причин, не несуть витрат по утриманню житла.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в силу статей 71, 72 ЖК Української РСР втратили право користування спірною кімнатою в гуртожитку на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Таке втручання у право відповідачів на повагу до свого житла здійснюється згідно із законом (статті 71, 72 ЖК Української РСР), переслідує легітимну мету - захист права власності територіальної громади міста Запоріжжя, і є необхідним у демократичному суспільстві для захисту вказаного права, що є пропорційним втручанням у права відповідачів на житло. При цьому суд врахував, що відповідачі втратили інтерес до спірного житла, оскільки понад рік у ньому не проживають.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судові витрати останнього по сплаті судового збору у сумі 4 540 гривень в рівних частках - по 2 270 гривень з кожного.
Керуючись статтями 10 - 13, 76 - 81, 89, 141, 263 - 265, 268, 279, 280 - 282 ЦПК України, суд
ухвалив:
позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1 .
Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізької міської ради судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Запорізької міської ради судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
Реквізити учасників справи:
Позивач - Запорізька міська рада, місцезнаходження: пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69001, код ЄДРПОУ 04053915.
Відповідачі:
- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 ,
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 .
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
- Комунальне підприємство «Наше місто» Запорізької міської ради, місцезнаходження: вул. Українська, буд. 29А, м. Запоріжжя, 69095, код ЄДРПОУ 40545596,
- Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, місцезнаходження: вул. Олександрівська, буд. 84, м. Запоріжжя, 69002, код ЄДРПОУ 40302133.
Суддя: