Справа № 315/1745/21
Номер провадження № 2-о/315/93/21
16 листопада 2021 року м.Гуляйполе
Гуляйпільський районний суд Запорізької області в складі:
головуючої судді Окладнікової О.І.,
за участі секретаря судового засідання Браціло І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Гуляйпільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Пологівському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про встановлення факту смерті, -
16.11.2021 року до суду звернулася ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту смерті її матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Курячівка Марківського району Луганської області, громадянки України, яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Шахтарськ Донецької області, з метою подальшої реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану для отримання відповідного свідоцтва про смерть.
Заяву обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 , яка доводилася заявниці матір'ю, померла у м. Шахтарськ Донецької області, однак, наявні у заявника довідка про причину смерті від 04 жовтня 2021 року за №394, видана державною бюджетною установою «Первинної медико-санітарної допомоги» м. Шахтарськ, та свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 04.10.2021 року не являються документами та не створюють на території України правових наслідків.
Заявник в судове засідання не з'явилася, просила розгляд справи проводити без її участі, вимоги заяви підтримує та просить їх задовольнити.
Представник заінтересованої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надали суду заяву про розгляд справи без їх участі.
Дослідивши письмові докази, суд вважає заяву такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як передбачено ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав. Згідно п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У відповідності до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи, зокрема, про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Абзацом 2 ч.1 ст.317 ЦПК України передбачено, що заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Згідно з п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Так, законодавством України визначено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, встановлених законом, зміна імені, смерть, відповідно до Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та інших актів законодавства.
Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 № 1064.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Відповідно до п.1 глави 5 Розділу 3 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18 жовтня 2000 року, підставою для державної реєстрації смерті є: - лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 р. №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за №1150/13024; - фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 р. №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за №1150/13024; -лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; - рішення суду про оголошення особи померлою; - рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час, та інші.
Згідно з наказом Міністерства юстиції України від 17 червня 2014 року № 953/5 «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції», було тимчасово призупинено проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, повторну видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану та видачу витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян відділами державної реєстрації актів цивільного стану, що знаходяться на території Донецької області, зокрема м. Харцизьк.Проведення зазначених дій здійснюється будь-яким відділом державної реєстрації актів цивільного стану, що знаходиться за межами вказаної території.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 є матір'ю заявника, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , видане 12.06.1974 року виконкомом Контарнської селищної ради м. Шахтарськ Донецької області, та копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , видане 16.09.1994 року відділом РАЦС м. Шахтарськ Донецької області.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мала постійне місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначений факт підтверджується довідкою про причину смерті від 04 жовтня 2021 року за №394, видана державною бюджетною установою «Первинної медико-санітарної допомоги» м. Шахтарськ, та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 04.10.2021 року.
Оцінюючи довідку про причину смерті та свідоцтво про смерть, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) Європейський суд з прав людини обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому Європейський суд з прав людини констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, Європейський суд з прав людини у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
За таких обставин, аналізуючи надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 293, 294, 315, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Гуляйпільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Пологівському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про встановлення факту смерті - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки с. Курячівка Марківського району Луганської області, громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , місце смерті - Донецька область, м. Шахтарськ, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті - хронічна серцево-судинна недостатність 2А.
Допустити негайне виконання рішення.
Копію рішення негайно направити до Гуляйпільського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Пологівському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)для державної реєстрації смерті ОСОБА_2 .
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя О.І. Окладнікова