ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А
справа № 753/2785/21
провадження № 2/753/4757/21
"16" липня 2021 р. суддя Дарницького районного суду м. Києва Каліушко Ф.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач) про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 20 лютого 2007 року Деснянським районним судом м. Києва було задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. 02.08.2007 Деснянським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист №2-324 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення нею повноліття, який перебував на виконанні у Дарницькому РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві (виконавче провадження № 21322914). Свій обов'язок щодо сплати аліментів ОСОБА_2 не виконував, внаслідок чого станом на 03.08.2017 була наявна заборгованість по аліментам у розмірі 65 901,49 грн.
В зв'язку з чим, позивач просить стягнути пеню за прострочення сплати аліментів на її користь у розмірі 65 901, 49 грн.
Ухвалою суду від 17.02.2021 у справі відкрито провадження за правилами позовного (спрощеного) провадження, без виклику сторін, копії якої направлені учасникам справи.
Учасників справи повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, яким одночасно сторонам роз'яснено їх процесуальні права на подачу відповідних заяв по суті справи у встановлені строки.
Відзив на позовну заяву, заяви з процесуальних питань від сторони відповідача до суду не надходили.
Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
Як встановлено ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, у відповідності до положень ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, оскільки клопотання про інше від сторін не надходили. Такий висновок суду, зважаючи, що відповідачем не подано відзив на позовну заяву та не повідомлено про причину не вчинення ним своєчасно такої процесуальної дії, узгоджується також із положеннями ч. 8 ст. 178 вказаного Кодексу. Заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін не надходило.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.
Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Судовим розглядом встановлено, що 20 лютого 2007 року Деснянським районним судом м. Києва було задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. 02.08.2007 Деснянським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист №2-324 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення нею повноліття, який перебував на виконанні у Дарницькому РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві (виконавче провадження № 21322914). Свій обов'язок щодо сплати аліментів ОСОБА_2 не виконував, внаслідок чого станом на 03.08.2017 за останнім рахувалась заборгованість у розмірі 65 901,49 грн.
Відповідно до Перерахунку розрахунку заборгованості по аліментах від 31 січня 2017 року вбачається, що аліменти нараховуються з 01.04.2014 по 31.01.2017 року. Аліменти нараховувалися відповідно ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» в розмірі встановленому рішенням суду виходячи з статистичних даних середньомісячного заробітку по м. Києву. З 08 липня 2017 року в зв'язку з набуттям чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» визначено мінімальний розмір аліментів на утримання дитини на рівні 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України, якими встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно норм ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи подані сторонами докази в сукупності суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність об'єктивних перешкод, які стали на заваді виконанню обов'язку зі сплати аліментів на утримання трьох неповнолітніх дітей. Також суд вважає, що відсутність офіційного працевлаштування та іншого заробітку (доходів) не звільняє відповідача від обов'язку забезпечувати належне утримання дітей та сплачувати аліменти у розмірі, визначеному Законом.
За правилами чч.1-2 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Підпункт 3, пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснює, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність у останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до чч. 1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до положень статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Сам факт народження дитини покладає на батьків обов'язки, зокрема, щодо її утримання. Відмови про недостатність коштів у платника аліментів не заслуговують на увагу. У батьків немає і не може бути більшої цінності за дитину, а тому її утримання має домінувати над усіма іншими витратами.
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до вимог ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. А згідно з ч. 1 ст. 196 цього Кодексу при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
08 липня 2017 року набув чинності Закон України від 17.05.2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» було внесено зміни до ст. 196 СК України, згідно з якими встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100% заборгованості.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В зв'язку з цим, суд вважає, що обмеження щодо нарахування пені мають застосовуватися до всього періоду нарахування пені.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач посилаючись на невиконання відповідачем рішення суду, вказує на наявність у відповідача заборгованості за несплату аліментів за період з 01.04.2014 до 31.01.2017 року нараховує за вказаний період пеню у розмірі 65 901,49 грн.
Статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що розмір заборгованості із сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Державний виконавець обчислює розмір заборгованості із сплати аліментів, складає відповідний розрахунок та повідомляє про нього стягувачу і боржнику.
Даною правовою нормою чітко визначено, що розмір заборгованості визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення.
Так, у матеріалах справи міститься складений головним державним виконавцем розрахунок заборгованості Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції за № ВП21322914 від 13 вересня 2010 року, по виконавчому листу про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітніх дітей, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем за аліментними зобов'язаннями розрахована за період з 01.04.2014 по 31.01.2017.
Вимоги щодо стягнення на користь позивача з відповідача пені за несвоєчасну сплату аліментів за вказаний період підлягають задоволенню.
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, розмір пені за весь час прострочення складає 836 323,00 грн.
Розмір пені обмежується 100% заборгованості за аліментами. Тому, неустойка за прострочення сплати аліментів (пеня) дорівнюватиме 65 901,49 грн.
При цьому, відповідно абз. 2 ч. 1 ст. 196 СК України у разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пп. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», що передбачає пільги щодо сплати судового збору, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного та керуючись стст. 10, 11, 27, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) неустойку (пеню) за заборгованість зі сплати аліментів за період із 01.04.2014 до 31.01.2017 у розмірі 65 901,49 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у сумі 908,00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.