Справа № 288/1062/21
Провадження № 2/288/259/21
16 листопада 2021 року смт Попільня
Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді - Зайченко Є. О.,
за участю секретаря судових засідань - Костюк О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Попільня Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи, такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщення, в якому посилається на те, що на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок виданого 16.01.2001 року виконкомом Турбівської сільської ради, зареєстрованого в Бердичівькому МЕТІ за №1149, вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
У вказаному будинку зареєстровано місце проживання дружини її колишнього зятя - ОСОБА_2 .
Будучи зареєстрованою в її будинку, з 17.11.2016 року вона в ньому не проживає і місце перебування її їй невідоме.
Відповідач не являється їй членом сім'ї, а тільки наймачем.
Таким чином, оскільки відповідач в будинку за зареєстрованим місцем проживання не проживає більше шести місяців, без поважних причин, не несе витрат по утриманню будинку, вона вважається такою, що втратила право користування ним.
Позивач просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням - житловим будинком АДРЕСА_1 .
Позивач в судове засідання не з'явилась, в позовній заяві просила справу слухати у її відсутність.
Згідно частини третьої статті 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи була належним чином повідомлена, відповідно до пункту 2 частини 7, частини 11 статті 128 ЦПК України, про причини неявки суд не повідомила, що не перешкоджає розгляду справи по суті на підставі наявних в справі доказів.
Згідно пункту 2 частини 7 статті 128 ЦПК України судова повістка направляється фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідно до Судових викликів № 288/1062/21/8645/21 від 05 серпня 2021 року, № 288/1062/21/11441/21 від 06 жовтня 2021 року та № 288/1062/21/12806/21 від 05 листопада 2021 року, розміщених на офіційному веб - порталі судової влади України в мережі Інтернет, відповідач ОСОБА_2 була повідомлена про судові засідання.
Частиною 11 статті 128 ЦПК України визначено, що з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Згідно частини 4 статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок виданого 16.01.2001 року виконкомом Турбівської сільської ради, зареєстрованого в Бердичівському МЕТІ за №1149, ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб від 10 червня 2021 року № 136, виконавчого комітету Корнинської селищної ради Попільнянського району Житомирської області, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно Акту комісії в складі старости села Турбівка, Попільнянського району Житомирської області, сусідів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 від 11 червня 2021 року, при проведенні обстеження домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстрована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , але не проживає з 17 листопада 2016 року.
Разом з тим, згідно листа Корнинської селищної ради Попільнянського району Житомирської області від 02 липня 2021 року № 566/02-23, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але зі слів старости с. Турбівка за місцем реєстрації тривалий час не проживає. Наразі місце перебування і проживання вищевказаної особи селищній раді невідоме.
У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Статтею 29 ЦК України, встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2.4.7.11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності прав приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.
Відповідно до статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Статтею 72 ЖК України визначено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Права власника житлового будинку, квартири визначені статтею 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, що передбачено ч. 1 ст. 391 ЦК України.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Розглядаючи цивільну справу та спірні правовідносини, що регулюються житловим законодавством, суд зазначає, що ст.47 Конституції України, ст.9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод гарантується кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла, яке охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (п.1 ст.8 Конвенції).
Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.
Питання виселення або користування житловим приміщенням має розглядатися з урахуванням принципу верховенства права.
Відповідно до ст.9 ЖК України, ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Згідно до ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Звертаючись до суду із позовом позивача зазначила, що відповідач втратила право користування житлом за адресою: будинок АДРЕСА_1 , оскільки не проживає без поважних причин тривалий час, що є підставою для визнання її такою, що втратила право користування будинком.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п. 34 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК України), а саме: від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про виселення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Пункт 11 Пленуму Верховного Суду України № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України» від 12.04.1985 року вказує, що суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст.71 або ст.107 ЖК України. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 16 січня 2012 року № 6-57цс12.
Відповідно до ст. 3 Закону України від 16.04.2017 року № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Тобто правовою підставою для перебування на реєстраційному обліку є проживання чи перебування в житлі за певною адресою.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільного вибору місця проживання» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть.
Оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 35 Постанови Пленуму від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз'яснено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Керуючись Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»; статтями 9, 64, 71, 72, 150 ЖК України; статтями 15, 16, 317, 319, 321, 391 ЦК України; статтями 4, 5, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 128, 141, 211, 223, 258, 259, 263-265, 280 - 284, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи, такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням - житловим будинком АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: не встановлено, зареєстрованої в АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованої в АДРЕСА_1 , сплачений судовий збір в розмірі 908 гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Суддя Попільнянського
районного суду Є. О. Зайченко