Справа № 758/12047/16-ц
Категорія 1
10 листопада 2021 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Головчака М. М. ,
за участю секретаря судового засідання - Савіцька Д. А., за участю: представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Прохорова І.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю « КЕЙ-КОЛЕКТ», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Дениса Михайловича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору Орган опіки та піклування Подільської районної в м.Києві державної адміністрації про визнання незаконними дії та скасування державної реєстрації права власності,-
Позивач ОСОБА_2 звернувся до Подільського районного суду м.Києва з цивільним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Дениса Михайловича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору Орган опіки та піклування Подільської районної в м.Києві державної адміністрації про визнання незаконними дії та скасування державної реєстрації права власності.
В обґрунтування позову вказав, що 27 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11224158000, за яким позичальник отримав кредит у сумі 195 000 доларів США. 27 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки №65226, згідно з яким в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1 .
20 грудня 2011 року ПАТ «Укрсиббанк» на підставі договору факторингу відступило ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за договором про надання споживчого кредиту та договором іпотеки.
Позивачу стало відомо, що 23.05.2016 року приватним нотаріусом КМНО Щелковим Д.М. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно якого проведено державну реєстрацію права власності на вищезазначену квартиру за ТОВ «Кей-Колект».
Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя він не укладав, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для реєстрації права власності на належну йому квартиру за ТОВ «Кей-Колект».
Відповідач ТОВ «Кей -Колект» не погоджував ринкову ціну предмета застави, не направляв повідомлення про перехід права власності,
З цієї ж підстави протиправними є дії приватного нотаріуса щодо внесення запису про обтяження.
Вказує на те, що реєструючи право власності на належну йому квартиру за іпотекодержателем, відповідачем порушено вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки вчинена ним дія не була пов'язаною із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном. Крім того позивач, посилався на те, що приватним нотаріусом залишено поза увагою, що Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті. Позивач також зауважив, що право користування вказаною квартирою мали неповнолітні діти, а тому для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відповідачу необхідний був дозвіл органу опіки та піклування, якого у нього не було.
Просить визнати протиправними дії та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на користь ТОВ «Кей-Колект», скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності запис №14677629 про реєстрацію за ТзОВ « Кей-Колект» права власності на житлову квартиру АДРЕСА_1 , що здійснений 23 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д.М., внести в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та реєстр прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та стягнути судові витрати.
Представник відповідача ТОВ «Кей-Колект» - Прохоров І.Р. у судовому засіданні заперечував проти позову в повному обсязі. Подав письмові заперечення, в яких посилаються на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося шляхом позасудового врегулювання, право власності на квартиру позивача оформлено на підставі застереження, що міститься в іпотечному договорі, що відповідає вимогам ст. 36 Закону України «Про іпотеку». Всі доводи позивача щодо незаконності дій нотаріуса при прийнятті оскаржуваного рішення представник відповідача вважає необґрунтованими, нотаріусом вчинені дії відповідно до вимог закону, а тому не вбачає підстав для задоволення позову.
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щелков Д.М. в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду цивільної справи повідомлявся належним чином, неявка останнього не є перешкодою для розгляду справи та прийняття рішення.
Представник Третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору Орган опіки та піклування Подільської районної в м.Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи без участі представника Служби та просив винести рішення в інтересах дитини.
Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази, оцінивши їх у сукупності, приходить до наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 27 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11224158000, за яким позичальник отримав кредит у сумі 195 000 доларів США. В забезпечення виконання кредитного договору, 27 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки №65226, згідно з яким в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1 .
20 грудня 2011 року ПАТ «Укрсиббанк» на підставі договору факторингу відступило ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за договором про надання споживчого кредиту та договором іпотеки.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 23 травня 2016 року приватним нотаріусом КМНО Щелковим Д.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно якого проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з діями приватного нотаріуса КМНО Щелкова Д.М. по проведенню державної реєстрації права власності та по прийняттю рішення про реєстрацію права власності на належну квартиру, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ч.1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язані в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Особливості укладення договору факторингу регулюється Главою 73 ЦК України.
У відповідності з нормою ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За загальним правилом, встановленим ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даноговиду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «УкрСиббанк» у зв'язку з укладенням 20 грудня 2011 року договору факторингу, відступило ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за договором іпотеки від 27 вересня 2007 року.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
З договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» вбачається, що необхідні вимоги щодо дотримання форми такого договору сторонами дотримані, оскільки він, так само як договори іпотеки, право вимоги за якими відступаються, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В.
Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частиною 1 статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону (ч. 2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»).
При цьому, можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку визначені частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку».
Так, за приписами ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Зі змісту договору іпотеки від 27 вересня 2007 року, зокрема, з п. 4.2 вбачається, що сторони дійшли згоди щодо підстав звернення стягнення на предмет іпотеки, однією з яких сторони визначили застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Порядок застосування зазначеного позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки регламентовано в розділі 5 Іпотечного Договору.
Таким чином, оскільки сторонами передбачено можливість передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя, у зв'язку з неналежним виконанням позичальником основного кредитного зобов'язання, суд, вважає, що переоформлення права власності на спірну квартиру було здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства, зокрема ст. 36-37 Закону України «Про іпотеку».
Іпотекодержатель зобов'язаний довести до відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
В матеріалах цивільної справи наявні докази того, що ТОВ «Кей -Колект» повідомляв ОСОБА_2 про намір звернення стягнення на предмет іпотеки. Дане повідомлення позивач отримав 28 квітня 2014 року. Таким чином Іпотекодержатель дотримався вимоги Закону України « Про іпотеку»
Посилання позивача на те, що нотаріусом не було враховано вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-7), встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке майно відповідає визначеним Законом критеріям.
Іпотекодавець, підписавши договір іпотеки від 26.09.2008 року та ознайомившись з його умовами, надав власну згоду на відчуження такого майна у позасудовий спосіб шляхом передачі предмета іпотеки у власність іпотеко держателя, у випадку неналежного виконання кредитних зобов'язань.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; заявник - зокрема, іпотекодержатель, особа, в інтересах якої встановлено, змінено або припинено іпотеку, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення іпотеки.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 10 Закону цього закону визначено, що державним реєстратором є нотаріус, як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
Положеннями Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127 передбачено, що державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим порядком.
Статтею 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Таким чином, нотаріус мав необхідний обсяг повноважень щодо прийняття рішення про реєстрацію права власності за Іпотекодержателем, оскільки ці повноваження прямо передбачені ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядкок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127 і вчиняти нотаріальні дії для цього не потрібно.
Відповідно до ст. 50 ЗУ «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
За змістом статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
У наведених правових нормах визначено перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та статті 37 Закону України "Про іпотеку" порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. Підпунктом 1 пункту 1 Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасовий мораторій на реалізацію права іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Суд вважає, що сам факт реєстрації місця проживання позивача ОСОБА_2 за певною адресою не свідчить ні про наявність у власності позивача іншого житлового приміщення, ні про те, що він постійно користується тим приміщенням.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Позивач ОСОБА_2 не надав доказів того, що у нього або членів його сім'ї відсутнє інше житло.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 16 Цивільного кодексу України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.
Обравши способом захисту визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса, позивач в силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести порушення його прав та інтересів внаслідок прийняття оскаржуваного рішення та правові підстави незаконності такого рішення.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернувся позивач, так і від характеру його порушення.
Доводи позивача ґрунтуються на протиправності дій нотаріуса, як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, та полягають у тому, що відповідач не мав права прийняти спірне рішення та вчинити спірну реєстраційну дію.
Тобто, зі змісту позовних вимог та обраному способу захисту порушених прав вбачається, що дослідженню підлягають не спірні договірні правовідносини, а дії відповідача, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.
Отже, з'ясувавши характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає специфіці правовідносин.
Велика палата Верховного суду у справі №520/13067/19, провадження №14-397 цс 19 зазначила, що за позовом іпотекодавця до державного реєстратора спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов'язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача. Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.
Отже позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру та внесення запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначав співвідповідачем.
Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконувати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, чи не був залучений.
Суд також не приймає до уваги посилання позивача на те, що право користування вказаною квартирою мали малолітні діти, а тому для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відповідачу необхідний був дозвіл органу опіки та піклування, якого у нього не було.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Згідно п. 44 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.
В п.2.4.6.договору іпотеки від 27 вересня 2007 року вбачається, що іпотекодавець зобов'язаний не надавати дозвіл на реєстрацію в житлових приміщеннях, що складають Предмет іпотеки, фізичних та юридичних осіб без згоди Іпотекодержателя.
Як убачається з довідки форми №3 від 04.07.2016 року, яка видана ОСОБА_2 неповнолітні діти ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровані 21 жовтня 2008 року, тобто після укладення договору іпотеки та без згоди Іпотекодержателя.
З огляду на викладене вчинення дій нотаріусом, не порушує прав дітей, оскільки останні на час укладення договору іпотеки не були зареєстровані у спірній квартирі та не мали на неї будь-яких прав.
Постановою Верховного Суду України від 04.06.2016 р. у справі № 826/4858/15 були скасовані прийняті судові рішення за справою даної категорії, розглянутої в порядку адміністративного судочинства, із закриттям провадження у справі. Даною постановою вищої судової інстанції України вказано на те, що спір про визнання дій державного реєстратора щодо перереєстрації нерухомого майна за договором іпотеки не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватись судами за правилами ЦПК України.
В зв'язку з чим, вищевказаний позов розглянутий в порядку цивільного судочинства з постановленням судового рішення по суті, а тому доводи представника - ТОВ «Кей-Колект» не ґрунтується на вимогах закону.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки позовні вимоги є безпідставними.
На підставі ст.ст. 24, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», ст. 15, 16 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 11, 15, 58, 59, 60, 209, 212-215, 223, 224-228, 233 ЦПК України, -
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю « КЕЙ-КОЛЕКТ», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Дениса Михайловича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору Орган опіки та піклування Подільської районної в м.Києві державної адміністрації про визнання незаконними дії та скасування державної реєстрації права власності - відмовити.
Сторони справи:
позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )
відповідач -ТОВ « КЕЙ-КОЛЕКТ» (04071, м.Київ, вул.Межигірська, буд.22),
відповідач - Приватний нотаріус КМНО Щелков Денис Михайлович ( АДРЕСА_3 ).
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору Орган опіки та піклування Подільської районної в м.Києві державної адміністрації (04070, м.Київ, вул.Борисоглібська, буд.14)
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя М. М. Головчак