16 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 640/25203/20
адміністративне провадження № К/9901/39261/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року в адміністративній справі №640/25203/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, за участі третіх осіб: Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Державної судової адміністрації України, Державної казначейська служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (далі - відповідач, ТУ ДСА України у м. Києві), за участі третіх осіб: Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Державної судової адміністрації України, Державної казначейська служби України, в якому просила:
- визнати протиправними дії ТУ ДСА України у м. Києві щодо нарахування та виплати судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- зобов'язати ТУ ДСА України у м. Києві провести перерахунок суддівської винагороди судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину в розмірі визначеному за результатами перерахунку.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року позов задоволено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року апеляційну скаргу ТУ ДСА України у м. Києві задоволено частково:
- рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року в частині зобов'язання ТУ ДСА України у м. Києві провести перерахунок суддівської винагороди судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину в розмірі, визначеному за результатами перерахунку скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову в цій частині відмовлено;
- у решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року залишено без змін.
23 жовтня 2021 року до Верховного Суду надіслано касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року в справі № 640/25203/20.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Предметом розгляду цієї справи є: визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати суддівської винагороди; зобов'язання провести перерахунок суддівської винагороди.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що ОСОБА_1 обіймає посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва.
Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі).
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду, посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: хто є належним відповідачем за заявлених подібних правовідносин.
Водночас указані доводи скаржника є безпідставними, оскільки Верховним Судом вже неодноразово висловлювалась правова позиція щодо цього спірного питання.
Зокрема, у пункті 60 постанови від 05 серпня 2021 року у справі 560/6212/20 Верховний Суд указав, що головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів), є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби. Отже, саме ДСА як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
Крім того, у пункті 61 цієї постанови Суд зазначив, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв'язку Судом зауважено, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут має на увазі - з ДСА).
Отже, з огляду на наведені міркування, Верховний Суд дійшов висновку, що правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 23 червня 2021 року в справі №520/13014/2020, від 22 липня 2021 року в справі № 160/12091/20 та інших.
Отже, Суд визнає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також, на обґрунтування підстав звернення з касаційною скаргою позивач посилається також на частину другу статті 353 КАС України.
Відповідно до вимог частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Скаржником у касаційній скарзі не конкретизовано, які порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та не зазначено жодного пункту вказаної норми як на підставу для скасування рішення суду апеляційної інстанції.
Отже, посилання скаржника виключно на частину другу статті 353 КАС України не є достатньою та належною підставою для касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції.
Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, ОСОБА_1 не виклала передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
З урахуванням викладеного, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження не підлягає вирішенню.
Керуючись статтями 248, 328, 330, 332, 334, 341, 353, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року в адміністративній справі № 640/25203/20 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська