про відмову у відкритті касаційного провадження
16 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 260/2576/21
адміністративне провадження № К/9901/39264/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В.
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Берегівської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними,
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління соціального захисту населення Берегівської районної державної адміністрації із позовом про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року, адміністративний позов повернуто позивачеві без розгляду.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року і передати справу за встановленою підсудністю для продовження розгляду.
Згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті касаційна скарга направлена до Верховного Суду 26 жовтня 2021 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження.
Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, колегія суддів виходить із наступного.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною другою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Такими ухвалами в силу пунктів 3, 4, 5, 13, 17, 20 частини першої статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України є ухвали щодо: повернення заяви позивачеві (заявникові); відмови у відкритті провадження у справі; залишення позову (заяви) без розгляду; закриття провадження у справі; відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Скаржник оскаржує ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року, яка залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року, якою позовні вимоги залишено без розгляду на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправомірно залишили позовну заяву без розгляду, оскільки помилково не звернули увагу на приписи частин першої, четвертої статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Надаючи оцінку вищевказаним доводам скаржника, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України, оскарження судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Предметом позову в цій справі є нездійснення відповідачем виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 року як учаснику бойових дій у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України "Про Державний бюджет на 2020 рік", тобто стосується дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з соціальними виплатами.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до суду із адміністративним позовом 16 червня 2021 року. Спірна виплата є регулярною та виплачується один раз на рік, тому про порушення своїх прав позивач міг дізнатись у квітні-травні 2020 року при отриманні щорічної допомоги до 5 травня.
Будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не могли позбавити його можливості звернутися до суду після зарахування коштів на його рахунок (у квітні-травні 2020 року) в межах строку, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отримання позивачем листа відповідача від 04 червня 2021 року у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти майже через рік після отримання у квітні-травні 2020 року щорічної допомоги до 5 травня.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551) особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Тобто, вказаним Законом встановлено розумний строк для звернення до органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги для отримання її доплати, у разі якщо виплату не здійснено або здійснено в розмірі меншому ніж встановлено Законом.
Таким чином, щорічна разова грошова допомога до 5 травня є періодичним платежем, тому про порушення своїх прав позивач міг дізнатися до 30 вересня відповідного року під час отримання такої виплати у розмірі, з яким він не погоджується, та реалізувати право на звернення до суду протягом шестимісячного строку.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22 липня 2021 року у справі № 420/718/21 та від 18 листопада 2020 року у справі № 380/5202/20.
Отже, перебіг строку звернення позивача до суду з цим позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу суду апеляційної інстанції в апеляційному порядку, керувався висновками Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, яка відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29 жовтня 2020 року у справі № 816/197/18, від 20 жовтня 2020 року у справі № 640/14865/16-а, від 25 лютого 2021 року у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема, зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави, а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України у спорах цієї категорії.
«Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно.
Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо».
Щодо аргументів скаржника про продовження строків, визначених, зокрема, статтею 122 КАС України на строк дії карантину, які також продубльовано в касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Водночас, позивачем не надано суду доказів, що неможливість звернення з позовною заявою до суду в межах строків, встановлених законодавством, зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином, оскільки суди, станом на вересень 2020 року, здійснювали свою діяльність в звичному режимі.
Посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24 червня 2021 року у справі № 260/1855/20 колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки вони стосуються інших правовідносин, а саме : проходження публічної служби.
З огляду на викладене вище, суди дійшли правильних висновків про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Слід зазначити, що право на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2008 року "Надточій проти України" принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Враховуючи, що зміст ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року та прийнятої за наслідками її перегляду постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року, свідчить про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Берегівської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними.
2. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя І.В. Желєзний