15 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 420/2536/21
адміністративне провадження № К/9901/38555/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Данилевич Н.А., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року
та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року
у справі №420/2536/21 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2018 року по 15.02.2021 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2018 року по 15.02.2021 року включно.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2018 року по 15.02.2021 року включно.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2018 року по 15.02.2021 року включно.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року у справі № 420/2536/21 - змінено.
Абзац третій резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року змінено та викладено у такій редакції:
«Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2018 по 15.02.2021 включно, з урахуванням розрахунків визначених в мотивувальній частині постанови апеляційного суду.»
В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року - залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідачем подано касаційну скаргу до Верховного Суду.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує ст. 14 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року відкрито провадження у справі №420/2536/21 та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Пунктом 2 ч. 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до ч. 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно з ч. 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язання нарахувати і виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний відповідачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.
Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій у порядку спрощеного позовного провадження, заявник касаційної скарги не зазначає про наявність виняткових підстав, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, за яких оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягали перегляду в касаційному порядку, що є передумовою для перевірки мотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Як вбачається із оскаржуваних судових рішень, при прийнятті рішення суди врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та Верховного Суду, викладені в постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, щодо зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також застосування норм статті 117 КЗпП за весь період невиконання обов'язку роботодавця щодо виплат, які передбачені після звільнення, у тому числі й після прийняття судового рішення. Натомість, судова практика, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, не є релевантною.
Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем “розумних обмежень” в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі №420/2536/21 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку, зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді Н. А. Данилевич
С. А. Уханенко