15 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 160/10505/20
адміністративне провадження № К/9901/38606/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року в справі №160/10505/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Дніпропетровської обласної прокуратури, Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Дніпропетровської обласної прокуратури, Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 21.07.2020 №20 про неуспішне проходження атестації начальником Відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції Управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним і скасувати наказ прокурора Дніпропетровської області від 19.08.2020 №1004к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції Управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 31.08.2020 на підставі рішення Кадрової комісії №7;
- поновити ОСОБА_1 в Дніпропетровській обласній прокуратурі на посаді начальника Відділу забезпечення діяльності у сфері запобігання та протидії корупції Дніпропетровської обласної прокуратури або на рівнозначній посаді в органах прокуратури за погодженням з ОСОБА_1 з 31.08.2020;
- стягнути з бюджетних асигнувань Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2020 по день фактичного поновлення на посаді.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року в справі №160/10505/20, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Сьомої кадрової комісії атестації прокурорів регіональних прокуратур від 21.07.2020 №20 про неуспішне проходження атестації начальником відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Дніпропетровської області від 19.08.2020 №1004к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції Управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 31 серпня 2020 року на підставі рішення Сьомої кадрової комісії атестації ї прокурорів регіональних прокуратур від 21.07.2020 №20.
Поновлено ОСОБА_1 в Дніпропетровській обласній прокуратурі на посаді начальника Відділу забезпечення діяльності у сфері запобігання та протидії корупції Дніпропетровської обласної прокуратури або на рівнозначній посаді в органах прокуратури з 01.09.2020.
Стягнуто з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2020 по 25.01.2021 року в розмірі 135269,30 грн (сто тридцять п'ять тисяч двісті шістдесят дев'ять гривень тридцять копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмолено.
23 жовтня 2021 року до Верховного Суду надіслано касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року в справі №160/10505/20.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Предметом розгляду цієї справи є: визнання протиправним і скасування рішення про неуспішне проходження прокурором атестації; визнання протиправним і скасування наказу про звільнення з посади; поновлення на посаді; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на посаді.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що ОСОБА_1 обіймав посаду начальника Відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції Управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Дніпропетровської області.
Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі).
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду, посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи про відсутність, на час винесення оскаржуваних судових рішень, висновку Верховного Суду щодо питання застосування підпункту 2 пункту 19 Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ) щодо визначеного цим законом імперативу про звільнення прокурора з посади у разі неуспішного проходження атестації, а також щодо застосування підпункту 2 пункту 19 Закону №113-ІХ, як визначеної цим Законом підстави для звільнення прокурорів, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Водночас скаржник посилається на наявність правових висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права, які висловлені в постановах від 21 вересня 2021 року, 24 вересня 2021 року і 29 вересня 2021 року в справах №160/6204/20, №200/5038/20-а, №160/6596/20, №140/3790/19, №280/4314/20 і №440/2682/20.
Суд наголошує, що таке обґрунтування підстав щодо застосування одних і тих самих норм права є взаємовиключними, а тому не може бути прийняте судом касаційної інстанції, як підстава касаційного оскарження судових рішень.
Також заявник зазначив про відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування пунктів 9, 11, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», пункту 8 розділу І, розділі ІV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора 03.10.2019 №221, щодо дискреційних повноважень кадрових комісій на прийняття рішень стосовно прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.
Суд указує, що наведені норми є загальними, а касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду у цій справі щодо вказаних норм.
Надаючи правову оцінку доводам скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо дискреційних повноважень кадрових комісій на прийняття рішень стосовно прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію, а також застосування норм, викладених у розділі ІV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора 03.10.2019 №221, Суд виходить з такого.
Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2021 року в справі №640/419/20 зазначив, що саме конкретні обставини, які вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб. Наявність або відсутність обставин, вказаних у рішенні, у разі його оскарження, має бути перевірена судами під час розгляду справи з метою надання оцінки спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 05 листопада 2021 року у справі № 640/537/20, де суд касаційної інстанції зазначив, що рішення кадрової комісії як підстава для звільнення з посади прокурора є предметом судового оскарження й з огляду на (негативні) правові наслідки, які воно тягне для прокурора, який неуспішно пройшов атестацію, покладені в основу його висновків обставини (факти) мають отримати правову оцінку суду. У цій постанові судом указано, що аналізувати, оцінювати, сумніватися й у підсумку співбесіди вирішувати, чи відповідає прокурор критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора безперечно є повноваженням кадрової комісії як колегіального органу, утвореного якраз з цією метою, але дискреція кадрової комісії на цьому етапі повинна мати свої розумні межі і піддаватися судовому контролю. Цей контроль націлений передусім на те, щоб рішення про неуспішне проходження прокурором атестації (за наслідками співбесіди) відповідало критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень, Верховним Судом установлено, що, вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій виходили з приписів статті 2 КАС України та надавали оцінку рішенню кадрової комісії саме в частині його обґрунтованості та вмотивованості. Крім того, у касаційній скарзі не наведено жодного аргументу на спростування мотивів, з яких виходили суди попередніх інстанцій вирішуючи цей спір.
Отже, Суд уважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також підставою перегляду оскаржуваних судових рішень скаржник зазначив необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 травня 2021 року в справі №120/3458/20-а щодо застосування статей 4, 11, 50 Закону України «Про запобігання корупції», з посиланням на положення підпункту 3 пункту 15 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, зокрема щодо отримання інформації про відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, що є предметом дослідження кадровою комісією під час перевірки дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності.
Суд наголошує, що приписи пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Проте зміст та мотиви оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції свідчить про те, що, переглядаючи рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін, суд апеляційної інстанції не застосовував висновки Верховного Суду, висловлені в справі №120/3458/20-а, від яких просить відступити скаржник, тому підстави для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України також відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341, 353 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року в справі №160/10505/20 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська