10 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 380/12628/21 пров. № А/857/15125/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Носа С.П., Сеника Р.П.,
за участю секретаря судового засідання Хабазня Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги Відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Львів) та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 року, прийняте суддею Костецьким Н.В. о 14 годині 59 хвилині у місті Львові, повний текст складений 13.08.2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Львів), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Львів), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною та нечинною з моменту прийняття постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.06.2021 року у виконавчому провадженні № 60017936; зобов'язання Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) поновити виконавче провадження № 60017936.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.06.2021 у виконавчому провадженні № 60017936. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Судовий збір в розмірі 908,00 грн стягнуто із Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи оскаржувану постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», з посиланням на те, що законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення - є такими, що не ґрунтується на вимогах закону.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Відділ примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Львів) та Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подали апеляційні скарги.
Відділ примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Львів) вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права.
В апеляційній скарзі звертає увагу на те, що в постанові державним виконавцем встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області виконано рішення Львівського окружного адміністративного суду в справі № 1.380.2019.001919 в частині перерахунку пенсії, а доплата пенсії по рішенню суду за період з 01.01.2018 року по 29.07.2019 рік в сумі 44107,40 грн буде виплачена ОСОБА_1 після виділення додаткових коштів з Державного бюджету України.
Вважає помилковим твердження суду, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця рішення суду залишилось невиконаним, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Апелянт вказує, що відповідно до пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачеві, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
З аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що єдиними заходами примусового виконання рішень зобов'язального характеру є застосування штрафних санкцій до боржника та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно з вищезазначеним Законом. Інших заходів для примусового виконання рішень немайнового характеру Закон не передбачає.
Таким чином, зазначає, що оскільки в даному випадку відсутні підстави для застосування до боржника штрафних санкцій, так як причини невиконання рішення є поважними, державним виконавцем правомірно винесено постанову від 30.06.2021 року про повернення виконавчого документу стягувачеві.
Зазначає, що судом не роз'яснено, які «інші заходи примусового характеру» в даному випадку повинен здійснити державний виконавець щодо виконання боржником рішення в частині виплати грошових коштів.
Маються покликання на постанову Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі № 757/29541/14-а, згідно зазначеної у ній правової позиції, невиконання судового рішення через відсутність відповідного фінансового забезпечення не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин.
Таким чином, вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснює всі можливі дії, визначені нормативно-правовими актами, якими встановлені повноваження та компетенція для належного та повного виконання рішення суду.
Згідно листа боржника від 25.01.2021 року, відомості включено до реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою під реєстраційним номером 48187.
Просить скасувати рішення суду та адміністративний позов залишити без розгляду.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним дослідженням доказів, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі звертає увагу на те, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.05.2019 року у справі № 1.380.2019.001919 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області виконано.
Здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 20.01.2018 року на підставі довідки від 18.07.2018 року № 350/486/408, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Розмір пенсії позивача з 01.11.2019 року становить 11080,58 грн.
Доплата пенсії з 30.07.2019 року по 31. 10.2019 рік в сумі 6212, 33 грн виплачена в листопаді 2019 року.
Доплата за період з 20.01.2018 по 29.07.2019 в сумі 44107,40 грн включена в реєстр рішень, виконання яких буде здійснено за окремою бюджетною програмою.
Маються покликання на правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постановах від 20.05.2021 року № 42/5465/18, від 13.06.2018 року № 757/29541/14-а, в ухвалі від 05.06.2019 року. Вказаними судовими рішеннями підтверджено правомірність дій органів Пенсійного фонду України в частині невиплати коштів, а саме щодо невиконання судового рішення через відсутність відповідного бюджетного забезпечення не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Звертає увагу суду, на постанову Верховного Суду від 20.05.2021 року у справі № 420/5465/18 (адміністративне провадження №К/9901/9501/19), в якій Верховний Суд, зважаючи на приписи статті 8 Закону №2262, вказав, що саме від Уряду залежить можливість Пенсійного фонду України забезпечити реалізацію та виконання своїх повноважень
Просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та в скасованій частині постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст. 229, ст. 313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.05.2019 року у справі № 1.380.2019.001919, яке набрало законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яка полягає у не перерахунку невірно обчисленого розміру пенсії при її призначенні з підстав надання пенсіонером нових документів та не виплаті пенсії ОСОБА_1 з 20.01.2018 року в розмірі, який обчислений з грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, в розмірах зазначених у довідці Військової частини НОМЕР_1 про додаткові види грошового забезпечення та одноразові види грошового забезпечення, які ОСОБА_1 отримував за останні 24 місяці перед звільненням, та з яких були сплачені та нараховані внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 18.07.2018 року №350/486/25/408. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 20.01.2018 року перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію в розмірі якій обчислено з грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірах зазначених у довідці Військової частини НОМЕР_1 про додаткові види грошового забезпечення та одноразові види грошового забезпечення, які ОСОБА_1 отримував за останні 24 місяці перед звільненням, та з яких були сплачені та нараховані внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 18.07.2018 року №350/486/25/408, здійснити виплату суми перерахунку, починаючи з 20.01.2018 року, з урахуванням вже виплачених сум.
19.08.2019 року Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 1.380.2019.001919 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 20.01.2018 року перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію в розмірі якій обчислено з грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірах зазначених у довідці військової частини НОМЕР_1 про додаткові види грошового забезпечення та одноразові види грошового забезпечення, які ОСОБА_1 отримував за останні 24 місяці перед звільненням, та з яких були сплачені та нараховані внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 18.07.2018 року №350/486/25/408, здійснити виплату суми перерахунку, починаючи з 20.01.2018 року, з урахуванням вже виплачених сум.
За заявою стягувача ОСОБА_1 про примусове виконання виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 року № 1.380.2019.001919 постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області від 13.09.2019 року відкрито виконавче провадження №60017936.
13.09.2019 року в межах виконавчого провадження № 60017936 винесено постанови про стягнення виконавчого збору, стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.
30.06.2021 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), керуючись п. 9 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 60017936.
Згідно вказаної постанови державним виконавцем встановлено, що листом від 17.07.2020 року ГУ ПФУ у Львівській області повідомлено про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду в справі № 1.380.2019.001919 в частині перерахунку пенсії. З 01.11.2019 року розмір пенсійної виплати становить - 11080,58 грн. Доплата пенсії по рішенню суду за період з 30.07.2019 року по 31.10.2019 рік в сумі 6212,33 грн виплачена ОСОБА_1 згідно відомостей жовтня 2019 року. Доплата пенсії по рішенню суду за період з 01.01.2018 року по 29.07.2019 рік в сумі 44107,40 грн буде виплачена ОСОБА_1 після виділення додаткових коштів з Державного бюджету України. Відомості включено до реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою під реєстраційним номером 48187. В силу статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до ст.ст. 23, 116 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Окрім того, державним виконавцем вказано, що 16 липня 2018 року Верховний Суд, розглядаючи подання Кіровоградського окружного адміністративного суду про відкриття провадження по справі № 811/1469/18, як зразкової, яка є аналогічною, дійшов висновку про відмову у відкритті, посилаючись на те, що спірні правовідносини справ, фактичні обставини яких лягли в основу подання, не є новими у судовій правозастосовній практиці. У справах цієї категорії суди вищих інстанцій - Верховний Суд та Верховний Суд України - раніше неодноразово ухвалювали судові рішення з висновками про застосування норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, зокрема, певним чином й ті, що описані у поданні, та орієнтують на однакову і правомірну їх реалізацію. Враховуючи правовий висновок Верховного Суду, викладений, зокрема, у постанові від 24.01.2018 року у справі № К/9901/1598/18 (405/3663/13-а), що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів у боржника не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення за таких обставин штрафу на боржника ще більш ускладнює його фінансове становище, тому відсутність бюджетного та іншого фінансування та коштів на виплату грошових сум на виконання судового рішення є поважною причиною, яка унеможливлює проведення відповідних виплат. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю заповнення чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у рішенні від 22.09.2005 року. Таким чином, зважаючи на вищезазначене, виключена можливість проведення інших виконавчих дій стосовно боржника.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII, у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження про стягнення основного боргу) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Вимогами пунктом 9 статті 37 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Враховуючи вимоги Закону №1404-VIII відповідач зобов'язаний вживати передбачені цим законом заходи примусового виконання рішень і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, при цьому відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням невиконання рішення суду.
Чинним законодавством визначено певний порядок та механізм виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії.
Відтак, здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов'язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру, оскільки сам факт неможливості виконати рішення суду боржником не є підставою для повернення виконавчого документу стягувачу.
Як встановлено судом, керуючись п. 9 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», 30.06.2021 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 60017936.
Разом з тим, на час повернення виконавчого документу стягувачу, рішення суду було невиконаним, в межах виконавчого провадження органом виконавчої служби не вчинено жодних дій спрямованих на реальне виконання рішення суду, яке є обов'язковим до виконання.
Крім того, як встановлено судом, в матеріалах виконавчого провадження відсутні будь-які докази виплати позивачу доплати. Окрім того, в оскаржуваній постанові державним виконавцем не встановлено виплати боржником позивачу доплати в сумі 44107,40 грн.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.
Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін» («Жовнер проти України», № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року). А у справі «Войтенко проти України» від 29.06.2004 року, заява №18966/02 було вказано, що нездатність держави виконувати рішення через відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням такого невиконання.
Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року по справі № 1140/3479/18.
Колегія суддів вважає вірним твердження суду, що посилання в оскаржуваній постанові на висновки, що зроблені в постанові Верховного Суду щодо відсутності правових підстав у державного виконавця для накладення на суб'єкта владних повноважень штрафу у зв'язку із невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не є достатньою та мотивованою підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру.
Отже, приймаючи оскаржувану постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», з посиланням на те, що законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення - є такими, що не ґрунтується на вимогах закону.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо часткового задоволення позовних вимог, оскільки постанова старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.06.2021 року у виконавчому провадженні № 60017936 є протиправною та підлягає скасуванню.
При цьому, судом вірно зазначено, що вимога позивача про зобов'язання Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) поновити виконавче провадження № 60017936 задоволенню не підлягає, оскільки статтею 41 Законом № 1404-VIII передбачено, що у разі якщо постанова виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. Тобто, обов'язок виконавця відновити виконавче провадження у разі скасування судом постанови про повернення виконавчого документа стягувачу закріплений Законом, тому права, свободи та інтереси позивача в даному випадку не потребують судового захисту.
Судом також враховано висновки Верховного Суду викладені у постанові від 06.09.2020 року у справі № 287/1/17-а (адміністративне провадження №К/9901/22228/18).
Окрім наведеного, покликання представника третьої особи на те, що на час прийняття оспореної постанови судове рішення яке виконувалось було в повній мірі виконано не складає підстав для відмови в позові, позаяк відповідач в такій ситуації мав прийняти постанову з інших підстав.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 272, 287, 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Апеляційні скарги Відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Львів) та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 року у справі №380/12628/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді С. П. Нос
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 16.11.2021 року.