10 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 163/1878/21 пров. № А/857/19722/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Онишкевича Т.В.,
за участю секретаря судового засідання Хабазня Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 27 вересня 2021 року, прийняте суддею Шеремета С.А. у місті Любомль у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
встановив:
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови поліцейського взводу роти №4 БУПП у Волинській області ДПП рядового поліції Доброжицького В.А. серії ЕАО №4650277 від 17 серпня 2021 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та провадження у справі закрити.
Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 27 вересня 2021 року відмовлено в задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що із відеозапису, який міститься на DVD диску, чітко підтверджується факт вчинення позивачем порушення вимог ПДР України, відеозапис містить інформацію про обставини події та підтверджує скоєння позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а також проведення поліцейським розгляду адміністративної справи у відповідності до вимоги законодавства.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із порушенням норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що звертаючись до суду із позовом, він зазначав, що основним доказом, за допомогою якого визначалась швидкість руху автомобіля під його керуванням, є показники приладу TruCAM, однак на момент визначення швидкості зазначений прилад знаходився в руках поліцейського, а не був розміщений в порядку, визначеному ст. 40 ЗУ «Про Національну поліцію України» (стаціонарно вмонтованим способом).
Відтак вважає, що основний доказ, за допомогою якого визначалася швидкість руху його автомобіля не є допустимим, достовірним та достатнім доказом, а тому вказаний доказ не може бути прийнятий судом до уваги.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
У судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 17.08.2021 року поліцейським взводу роти №4 БУПП у Волинській області ДПП рядовим поліції Доброжицьким В.А. відносно позивача ОСОБА_1 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАО № 4650277, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340,00 гривень.
Зі змісту цієї постанови вбачається, що підставою для її винесення слугувало те, що позивач ОСОБА_1 17 серпня 2021 року об 14 годині 33 хвилини в місті Луцьк по вулиці Ковельській, 115 керував автомобілем «RENAULT DOKKER», номерний знак « НОМЕР_1 », рухався в населеному пункті зі швидкістю 75 (сімдесят п'ять) км/год., чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 25 (двадцять п'ять) км/год. Швидкість вимірювалася приладом TruCAM LTI 20/20 №ТС008400, яким зафіксовано порушення п. 12.4 ПДР України.
Згідно з п. 12.4 Правил дорожнього руху України, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Вимогами ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», зокрема, передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до ч. 1 ст.122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП України передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 252 КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Колегія суддів зазначає, що до матеріалів справи додано диск з відеозаписами та фото фіксацією події, яка описана в постанові про адміністративне правопорушення, які в розумінні ст. 251 КУпАП є належними доказами по справі.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прилад TruCAM LTI 20/20 №ТС008400 є ручним приладом контролю категорії лазерних вимірювачів швидкості, що підтверджується наданою технічної документацією: сертифікатом калібрування приладу ТС008400, сертифікатом відповідності від 09.01.2019 року №UA/TR.001 22 3-19, сертифікатом перевірки типу від 26.12.2018 року UA/TR001 241-18, сертифікатом затвердженого типу засобів вимірювальної техніки №UA-MI/I-2903-2012 Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, експертним висновком Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 27.09.2018 року №04/02/03-3008, а тому фіксація швидкості руху в ручному режимі за його допомогою є правомірним.
Крім того, згідно вимог п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Отже, безпідставними є покликання апелянта на те, що основний доказ, за допомогою якого визначалася швидкість руху його автомобіля не є допустимим, достовірним та достатнім доказом, оскільки на момент визначення швидкості TruCAM знаходився в руках поліцейського, позаяк наведена норма не зобов'язує такий стаціонарно монтувати, а допускає альтернативу (за бажанням та технічною можливістю).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що із наявного у матеріалах справи відеозапису та фото правопорушення, які містяться на DVD диску підтверджується факт вчинення ОСОБА_1 порушення вимог ПДР України. Суд першої інстанції вірно зазначив про те, що даний відеозапис та фото містять інформацію про обставини події та підтверджує скоєння позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а також проведення поліцейським розгляду адміністративної справи у відповідності до вимог законодавства.
Покликання апелянта на відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП спростовуються наявним у матеріалах справи доказами.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, оскільки останній рухався у населеному пункті з перевищенням встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського Суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04), згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.
Апеляційний суд не здійснює новий розподіл судових витрат відповідно до ст.139 КАС України.
Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 272, 286, 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Любомльського районного суду Волинської області від 27 вересня 2021 року у справі № 163/1878/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 16.11.2021 року.