16 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 380/6013/21 пров. № А/857/15221/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Ніколіна В.В., Гінди О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Мостиської міської ради Львівської області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року (головуючий суддя Гулкевич І.З., м. Львів) за адміністративним позовом Фермерського господарства «Шафірко Володимир Миколайович» до Мостиської міської ради Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, -
фермерське господарство «Шафірко Володимир Миколайович» звернулося в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Мостиської міської ради Львівської області в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Мостиської міської ради Львівської області №54 від 16.02.2021 «Про розгляд клопотання та відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства, яка перебуває у постійному користуванні землею ФГ «Шафірко Володимир Миколайович»; зобов'язати Мостиську міську раду Львівської області надати ФГ «Шафірко Володимир Миколайович» дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розміром 20,064 га з цільовим призначення - для ведення селянського (фермерського) господарства, яка перебуває у постійному користуванні ФГ « ОСОБА_1 », згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ №247 від 12.05.2020.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Мостиської міської ради Львівської області №54 від 16.02.2021 «Про розгляд клопотання та відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства, яка перебуває у постійному користуванні землею ФГ «Шафірко Володимир Миколайович». Зобов'язано Мостиську міську раду повторно розглянути заяву Фермерського господарства «Шафірко Володимир Миколайович» від 18.12.2020 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розміром 20,064 га з цільовим призначення - для ведення селянського (фермерського) господарства, яка перебуває у постійному користуванні Фермерського господарства «Шафірко Володимир Миколайович»» на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ №247 від 12.05.2020, з врахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь Фермерського господарства «Шафірко Володимир Миколайович» (ЄДРПОУ 19169546) судові витрати в розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Мостиської міської ради (ЄДРПОУ 26307500).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Мостиська міська рада Львівської області оскаржила його в апеляційному порядку, і просило його скасувати і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
В апеляційній скарзі зазначає, що державний акт на право постійного користування землею серія ЛВ №247 від 12.05.2000, виданий ОСОБА_1 , як фізичній особі на підставі рішення VIII сесії II демократичного скликання Мостиської районної Ради народних депутатів Мостиського району Львівської області 27 грудня 1996 року для ведення селянського (фермерського) господарства, а не ФГ «Шафірко В.М.». Тому, засновник/член фг не вправі передати право постійного користування земельною ділянкою, наданою йому, як фізичній особі, такому фг, як юридичній особі, за будь- яким правочином. У тому числі він не може передати таке право постійного користування і до статутного капіталу фг.
Поняття права постійного користування земельною ділянкою вміщене у ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ): ним є право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Іншими словами, постійний землекористувач може безстроково володіти земельною ділянкою (впливати на неї відповідно до свого інтересу), а також користуватися нею (отримувати її корисні властивості для задоволення власних потреб).
Із наведеного визначення слідує, що постійний землекористувач не може розпоряджатися переданою йому земельною ділянкою. Про це зазначав і Конституційний Суд України в п. 5.6 рішення від 22.09.2005 р. у справі № 5-рп/2005: «власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника). Натомість постійні користувачі такої можливості позбавлені».
При цьому, ні Закон України від 20.12.1991 № 2009-ХІІ «Про селянське (фермерське) господарство» (діяв до набрання чинності Законом № 973), ні Закон № 973, ні інші нормативно-правові акти не передбачали «автоматичного» переходу права користування від громадянина, якому надавалася земельна ділянка для ведення фермерського господарства, до ФГ після його реєстрації як юридичної особи.
У Статутах ФГ «Шафірко Володимир Миколайович» зазначено про те, що до складу земель господарства входять лише земельні ділянки, що належать на праві приватної власності господарству та на умовах оренди. Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що відповідно до п.4.1 Статуту ФГ «Шафірко В.М.» в редакції від 01.12.2003 до складу майна може входити, зокрема, право користування. Але позивач не деталізує, що в п. 5.1. цього ж Статуту конкретизується - земельної ділянки, що використовуються Господарством на умовах оренди.
Також в п.5.1. Статуту ФГ «Шафірко В.М.» в редакції від 30.07.2007 зазначено, що до земель господарства належить, зокрема, землі, передані у постійне користування, що посвічено Державним актом на право постійного користування землею. Аналогічно зазначено і в Статуті в редакції від 21.12.2018р., але інформації про таке право не зазначено, а саме: фермерське господарство повинно закріпити в своєму статуті положення щодо переходу права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, до ФГ як юридичної особи з моменту його державної реєстрації, що позивачем зроблено не було. Таке твердження також відображене у висновку комісії з питань земельних відносин, комунального майна, екології, будівництва, архітектури та просторового планування від 15.02.2021.
Для цього доцільно відобразити в статуті відомості про таку земельну ділянку (кадастровий номер, площу, правовстановлюючий документ засновника), щоб чітко вбачалося яким майном має право користуватися ФГ « ОСОБА_1 ». З наявних у Статутах позивача положень неможливо зробити висновок про те, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ФГ « ОСОБА_1 ».
Усе наявне у власності чи користуванні майно фермерського господарства повинно бути зареєстровано за ним у встановленому законом порядку. Проте позивач не надав ні Мостиській міській раді, ні суду доказів того, що в реєстрі за ФГ « ОСОБА_1 » зареєстровано право постійного користування згідно Державного акту на право постійного користування землею серія ЛВ №247 від 12.05.2000 року.
Також зазначає, що право постійного користування не успадковується. Статтею 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством у результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України «Про фермерське господарство»).
Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або в разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.
Відповідно до статті 191 Цивільного кодексу України підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об 'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Проте, позивачем таке право не зареєстровано.
За змістом положень статті 182 Цивільного кодексу України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.
Отже, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.
Згідно з частиною 1 статті 92 Земельного кодексу право постійного користування земельною ділянкою - не право володіння й користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності, без встановленого строку.
Зі змісту частини другої статті 92 Земельного кодексу України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.
Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади й держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу (ст. 131 Земельного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки й особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України та частини другої статті 1021 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися й передаватися в порядку спадкування.
У статті 1225 Цивільного кодексу України сказано, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітсвзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
Як зазначено в статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкування - це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Здатність мати цивільні права й обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється в момент її смерті, як визначено статтею 25 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті.
Право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини. Така позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 листопада 2016 р. у справі № -6- 31 13цс15.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ФГ «Шафірко Володимир Миколайович» подало заяву від 18.12.2020 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості), розміром 20,064 га з цільовим призначенням - для ведення селянського (фермерського) господарства, яке перебуває у постійному користуванні ФГ « ОСОБА_1 » згідно державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ №247 від 12.05.2000. Зазначена земельна ділянка була надана в постійне користування громадянину України ОСОБА_1 на підставі рішення сесії VIII сесії ІІ демократичного скликання Мостиської районної Ради народних депутатів Мостиського району Львівської області 27 грудня 1996.
ОСОБА_1 було створене та зареєстроване 03.12.2003 фермерське господарство «Шафірко Володимир Миколайович» (ідентифікаційний код юридичної особи 19169546). Згідно п.4.1 Статуту ФГ «Шафірко Володимир Миколайович» в редакції від 01.12.2003 до складу майна господарства може входити, зокрема, право постійного користування землею.
Згідно п.5.1 Статуту ФГ «Шафірко Володимир Миколайович» в редакції від 30.07.2007 до земель господарства належать, зокрема, землі передані у постійне користування, що посвідчено Державним актом на право постійного користування землею.
Крисовицькою сільською радою Мостиського району Львівської області 02 вересня 2011 року було видано Свідоцтво про смерть ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 .
Спадщину після смерті ОСОБА_1 прийняв син - ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за законом серії ННА 375244, ННА 345245, після чого внесені зміни до Статут ФГ « ОСОБА_1 » та оформлений такий у новій редакції від 28.12.2018.
Висновком постійної депутатської комісії Мостиської міської ради з питань земельних відносин, комунального майна, екології, будівництва, архітектури та просторового планування від 15.02.2021 рекомендовано Мостиській міській раді відмовити ФГ « ОСОБА_1 » у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж спірної земельної ділянки в натурі ( на місцевості). В даному висновку зазначено, що спірна земельна ділянка не конкретизована у статутах фермерського господарства, у редакціях від 2003 та 2007 року, не входила до складу спадщини, після смерті ОСОБА_1 у державному акті не вказано право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою.
Відповідачем було прийнято рішення №54 від 16.02.2021 про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського господарства (фермерського) господарства, яке перебуває у постійному користуванні землею ФГ « ОСОБА_1 ».
Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно врахував, що згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону на момент створення ФГ « ОСОБА_1 ») громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону на момент створення ФГ “ ОСОБА_1 ”) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону на момент створення ФГ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
На момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення С(Ф)Г надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб'єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2009-ХІІ «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону на момент створення « ОСОБА_1 »); втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року №973-IV «Про фермерське господарство» після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
19 червня 2003 року прийнято новий Закон України № 937-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» №2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб'єктом такого використання може бути особа - суб'єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).
З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).
Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов'язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 січня 2019 року у справі №695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі №574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки.
Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення С(Ф)Г і подальшої державної реєстрації С(Ф)Г як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.
У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника ОСОБА_3 відсутня.
Правове становище С(Ф)Г як юридичної особи та суб'єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об'єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.
З огляду на це суд першої інстанції вірно вважав, у разі смерті громадянина - засновника ОСОБА_3 відповідні правомочності та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №922/989/18 викладено правову позицію, згідно з якою у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.
Велика Палата Верховного Суду відступила від раніше існуючої правової позиції та зробила новий правовий висновок про те, що у разі смерті громадянина -засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що Фермерське господарство «Шафірко Володимир Миколайович» як юридична особа не втратило свого права користування земельною ділянкою з прийняттям Земельного Кодексу України в чинній редакції (яка передбачає необхідність переоформлення права постійного користування), ні зі смертю ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції вірно зазначив, що з моменту створення ФГ « ОСОБА_1 » обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
ФГ «Шафірко Володимир Миколайович» є діючою юридичною особою, не перебуває в статусі припинення та ліквідації, а тому земельна ділянка, яка надавалась померлому засновнику фермерського господарства, фактично користується юридична особа ФГ «Шафірко Володимир Миколайович».
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 0440/6558/18.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельної ділянкою є:
а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;
е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;
є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;
ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об'єктом державно-приватного партнерства або об'єктом концесії.
Отже, серед наведених підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою відсутня така підстава, як смерть голови або члена селянського (фермерського) господарства, на ім'я якого було видано акт про право постійного користування землею.
Обґрунтування відмови відповідача в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою тим, що вказане право користування земельною ділянкою не входить до складу спадщини і припинилось зі смертю особи, якій належало таке право не ґрунтується на вимогах закону.
Положеннями ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
Виходячи із зазначеного вище суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Мостиської міської ради Львівської області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року по справі № 380/6013/21 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді В. В. Ніколін
О. М. Гінда