16 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3154/21 пров. № А/857/18478/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Шевчук С. М., Сеника Р. П.;
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Калуської міської ради на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року у справі № 300/3154/21 (головуючий суддя Могила А. Б., м. Івано-Франківськ) за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Калуської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
29 червня 2021 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Калуської міської ради про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 та 2021 роки у розмірі меншому, ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 та 2021 роки у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що Управлінням соціального захисту населення Калуської міської ради ОСОБА_1 нараховано та виплачено щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 та 2021 роки у розмірі меншому, ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому слід зобов'язати відповідача перерахувати таку грошову допомогу у розмірі п'яти мінімальних пенсії за віком та здійснити її виплату з урахуванням раніше виплаченої суми.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.07.2021 позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування і виплати щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком; зобов'язання здійснити нарахування та виплату недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік - повернуто позивачу з усіма доданими до неї матеріалами. Вказана ухвала не була оскаржена та набрала законної сили.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Калуської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі меншому, ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Зобов'язано Управління соціального захисту населення Калуської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем - Управлінням соціального захисту населення Калуської міської ради, подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов залишити без розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що Управління соціального захисту населення Калуської міської ради не є розпорядником бюджетних коштів, а тільки виплатило кошти відповідним адресатам, що були перераховані йому Міністерством соціальної політики, а тому саме Міністерство соціальної політики, як розпорядник бюджетних коштів найвищого рівня, має бути відповідачем в даній справі. Більше того, Управління соціального захисту населення Калуської міської ради навіть не є державним органом, а тому не може нести відповідальність за невиконання чи часткове невиконання державою своїх зобов'язань.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зробила висновок, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - залишити без змін з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами Україн
Встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 25.06.1999 серії НОМЕР_1 (а.с. 8).
ОСОБА_1 звернувся з заявою від 27.04.2021 до Управління соціального захисту населення Калуської міської ради, в якій просив нарахувати та виплатити недоплачену разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Управління соціального захисту населення Калуської міської ради листом від 26.05.2021 №Л-154 повідомило, що в нього відсутні кошти для виплати разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у зв'язку із чим Управлінням направлено лист до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради щодо виділення додаткових коштів. У випадку надходження додаткових коштів щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2021 рік буде виплачена позивачу у повному розмірі.
Не погоджуючись з розміром належної до виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII (в редакції Закону України від 25 грудня 1998 року № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») (далі - Закон № 3551-XII) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Згідно із ст. 17 Закону № 3551-XII фінансування витрат, пов'язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Абзацом «б» пп. 1 п. 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності 01 січня 2008 року) частину п'яту статті 12 Закону № 3551-XII викладено у новій редакції, за змістом якої разова грошова допомога учасникам бойових дій до 5 травня виплачується щорічно у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Надалі Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із ч. 1 ст. 17-1 Закону № 3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
З метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» Кабінетом Міністрів України кожного бюджетного року приймалися відповідні постанови.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Постанова № 112) встановлено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390 гривень.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі № 1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України у цьому рішенні вказав, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 наголошував, що «забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави» (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини).
Також, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року, зазначено, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).
Частиною 2 ст. 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
З резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 встановлено, що окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Отже, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII, не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. У цьому випадку застосуванню підлягають положення статті 12 Закону №3551-XII в редакції Закону № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», частиною п'ятою якої встановлено виплату разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2021 року - 1769 гривень.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня учаснику бойових дій у 2021 році становить 8845 грн. (1769 грн х 5). Сума недоотриманих позивачем коштів становить 7354 грн. Виплата позивачу разової грошової допомоги у сумі 1491 грн. не відповідає ст. 12 Закону № 3551-ХІІ та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у рішенні від 29 вересня 2020 року в справі №Пз/9901/14/20.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За таких обставин, колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 250, 308, 311, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Калуської міської ради - залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року у справі № 300/3154/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді С. М. Шевчук
Р. П. Сеник