Справа № 120/7681/20-а
Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова А.І.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
16 листопада 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Залімського І. Г. Сторчака В. Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКІТАН" та Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКІТАН" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В грудні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю "Вікітан" (ТОВ "Вікітан") звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23 листопада 2020 року за №1606 та №1613.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року позов задоволено частково:
-визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 1613 від 23 листопада 2020 року.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням сторони, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи, подали апеляційні скарги.
В обгрунтуванні апеляційної скарги позивача зазначено, що приймаючи наказ про проведення фактичної перевірки відносно позивача, контролюючий орган лише обмежився посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми ПК України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків. Але при цьому відповідач жодним чином не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення перевірки Товариства, наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення, а також не вказав мету перевірки, що має визначатися з підстав проведення перевірки.
Апелянт, посилаючись на правову позицію наведену у постанові Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №№ 1440/2045/18 вважає, що для призначення та проведення фактичної перевірки платника податків не достатньо вказати номер підпункту статті ПК України, особливо якщо такий пункт містить декілька обґрунтувань для проведення перевірки.
Також на переконання скаржника, застосовуючи конкретну правову підставу для призначення фактичної перевірки, у наказі на перевірку контролюючий орган зобов'язаний не тільки зазначити відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, але й обґрунтувати (пояснити), які саме фактичні підстави (обставини) зумовлюють необхідність проведення фактичної перевірки. Вказує, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав для проведення перевірки позивача у відповідності до пп. 80.2.5 п, 80.2 ст. 80 ПК України (службові записки, доповідні, податкова інформація, звернення державних органів щодо порушення тощо, які б могли свідчити про можливі порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на відповідача).
При цьому, позивач вважає, що згідно норм пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, якою керувався відповідач для призначення перевірки, фактична перевірка платника податків з питань обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками може проводитися виключно у разі наявності та/або отримання контролюючим органом в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства з цього питання.
Поряд з цим, апелянт просить звернути, що лист Державної податкової служби України від 10.03.2019 №598/14-29-01, на який посилається відповідач не містить інформації про наявність порушення законодавства зі сторони позивача.
Крім того, позивач зазначає, що в порушення п. 80.2 ст. 80 ПК України наказ про проведення фактичної перевірки до початку її проведення не було вручено під розписку уповноваженому представнику TOB "ВІКІТАН", або особі, яка фактично проводила розрахункові операції, оскільки особа зазначена в акті перевірки - ОСОБА_1 не являється уповноваженим представником позивача або особою, яка фактично проводила розрахункові операції.
Мотивами апеляційної скарги відповідача зазначено, що законодавцем чітко визначено, що для розпорядників акцизного складу, до категорії яких належить позивач, обов'язок подавати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового та встановив відповідальність за його не виконання.
Даними ІС "Податковий блок", "Архів електронної звітності" та "Чеки РРО" підтверджено, що акцизний склад ТОВ "Вікітан" за адресою провадження господарської діяльності: Вінницька обл., м.Крижопіль вул.Залізної дивізії-43, працював щоденно з 01.04.2020 по 30.09.2020 (183 днів).
Оскільки, в матеріалах справи містяться належні та допустимі письмові докази, що у зазначений період позивач не подавав засобами електронного зв'язку передбачених п.п. 230.1.3 п. 230.1 ст. 230 ПК України щоденних звітів протягом 183 днів то до нього правомірно застосовано штрафні санкції в розмірі 183 000,00 грн. за кожен день неподання електронного документа.
06.09.2021 від позивача, через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому вказано на безпідставність доводів апеляційної скарги контролюючого органу. Просить рішення суду в частині задоволення позову залишити без змін.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, що відповідно до ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача-залишенню без задоволення, виходячи із наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що товариство з обмеженою відповідальністю "Вікітан" (далі ТОВ "Вікітан") здійснює господарську діяльність за КВЕД 47.30 "Роздрібна торгівля пальним".
16.10.2020 заступником начальника ГУ ДПС у Вінницькій області, на підставі п.п.80.2.5 пункту 80.2 ст. 80 ПК України, прийнято наказ № 3741к "Про проведення фактичної перевірки ТОВ "Вікітан". Вказано фактичну перевірку провести за адресою: вул.Залізної Дивізії, 43, АГЗП смт.Крижопіль з 20 жовтня 2020 року, терміном 10 діб, за період з 01.04.2020 року.
На підставі цього наказу податковими інспекторами проведено фактичну перевірку позивача, за наслідками якої складено акт №2032/02-32-09-01/30641728 від 30.10.2020, у якому зафіксовано порушення пп.230.1.2, 230.1.3 п.230.1 ст.230 ПК України, а саме-відсутності реєстрації рівнемірів - лічильників рівня пального, введеного в експлуатацію резервуарі в Єдиному державному реєстрі витратомірів - лічильників та рівнемірів - лічильників рівня пального у введеному в експлуатацію резервуарі; необладнання рівнемірів - лічильників рівня пального у введеному в експлуатацію резервуарі в кількості 2 штук, а також факт неподання до відповідного органу електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального за період з 01.04.2020 року до 30.09.2020 року (акцизний склад у цей період працював 183 дні).
В подальшому, на підставі даного акту прийнято податкові повідомлення - рішення від 23.11.2020 р., а саме:
- №1606 , яким застосовано штрафні санкції на суму 60 000 грн.;
- №1613, яким застосовано штрафні санкції на суму 183 000 грн.
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення № 1613 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а податкове повідомлення-рішення №1606 прийняте відповідачем обгрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення-добросовісно, розсудливо, з дотриманням необхідного балансу між неспрятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване спірне рішення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України унормовано, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Підстави для проведення фактичної перевірки визначені в п.80.2 ст.80 ПК України.
Так, відповідно до пп. 80.2.2, 80.2.5 п.80.2 ст. 80 ПК фактична перевірка здійснюється у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
У п.80.2 ст.80 ПК України закріплено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з підстав передбачених цим пунктом.
Абз.3 п.81.1 ст.81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема,-копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються, зокрема, підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом.
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що чинним податковим законодавством передбачено вичерпний перелік підстав для проведення фактичної перевірки. Застосовуючи конкретну правову підставу для призначення такої перевірки, у наказі на перевірку контролюючий орган зобов'язаний не тільки зазначити відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, але й обґрунтувати (пояснити), які саме фактичні підстави (обставини) зумовлюють необхідність проведення фактичної перевірки.
При цьому, оцінка правомірності наказу про проведення фактичної перевірки повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки.
Так, під поняттям «підстава» розуміється не нумераційне позначення підпункту ст.80 ПК України, а обставини, які в цих підпунктах розкриваються та мають об'єктивно існувати. Іншими словами під «підставою» у п.80.2 ст.80, абз.3 п.81.1 ст.81 ПК України необхідно розуміти не порядковий номер підпункту пункту статті, а безпосередні інформацію, відомості та інші обставини.
Вказане узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 18 травня 2018 року у справі № 813/3977/16, від 18 грудня 2018 року у справі №820/4895/18, від 05 березня 2019 року у справі №820/4893/18 та від 27 березня 2019 року у справі №2040/8252/18 та № 640/21536/19 від 08 вересня 2020 року.
Поряд з цим, як вбачається із змісту наказу ГУ ДПС у Вінницькій області № 3741к "Про проведення фактичної перевірки ТОВ "Вікітан", контролюючий орган лише обмежився посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми Податкового кодексу України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків. Але при цьому відповідач жодним чином не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення перевірки цього Товариства, наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення, а також не вказав мету перевірки, що має визначатися з підстав проведення перевірки.
При цьому, у наказі, який став підставою проведення перевірки, в результаті якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відображено в рамках, яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності Товариства та не зазначено, що вказана в наказі перевірка здійснюється з метою реалізації функції здійснення контролю у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, якою наділений контролюючий орган відповідно до приписів податкового законодавства. Наказ взагалі не містить обґрунтування жодної з можливих підстав перевірки, визначеної підпунктом 80.2.5 пункту 80.5 статті 80 ПК України.
Колегія суддів зауважує, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України, тому недотримання підстав проведення фактичної перевірки, що стверджується відсутністю в оскаржуваному наказі, всупереч вимогам абз.3 п.81.1 ст.81 ПК України, посилання на конкретні фактичні підстави призначення такої перевірки свідчить про неправомірність прийняття наказу про її проведення.
Крім того, в наказі про призначення перевірки зазначено, що перевірка проводиться не лише з метою "здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального", на чому акцентує увагу суду відповідач, а з метою (далі дослівно) "проведення перевірки з питань дотримання вимог ПК України та Законів України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального", "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", постанов Кабінету Міністрів України від 30.07.1996 № 854 "Про затвердження Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями", від 30.10.2008 № 957 "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв", Постанови Правління НБУ України "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України", та інших нормативно-правових актів, які регулюють виробництво, зберігання та обіг спирту етилового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального в Україні".
Отже, зміст наказу про проведення фактичної перевірки від 16.10.2020 № 3741, так і зміст акта фактичної перевірки № 2032/02-32-09-01/ НОМЕР_1 від 30.10.2020 спростовують доводи відповідача про те, що перевірка позивача призначалася виключно для здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. Адже з названих документів чітко видно, що перевірка ТОВ "ВІКІТАН" проводилася з багатьох інших питань, зокрема щодо правильності здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій тощо.
Також необхідно врахувати, що за результатами проведеної фактичної перевірки позивача було притягнуто до відповідальності за порушення вимог пп. 230.1.2 та 230.1.3 п. 230 ст. 230 ПК України, яке, зокрема, полягало у необладнанні резервуара акцизного складу рівноміром-лічильником та витратоміром-лічильником.
Наведеним додатково спростовуються твердження відповідача про правомірність проведення фактичної перевірки позивача без посилання у наказі на перевірку про наявну у контролюючого органу інформацію, що свідчить про можливе порушення платником податків вимог законодавства. Адже аналіз норми пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, якою керувався відповідач для призначення перевірки позивача, дає змогу дійти висновку, що фактична перевірка платника податків з питань обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками може проводитися виключно у разі наявності та/або отримання контролюючим органом в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства з цього питання.
Зважаючи на викладене та беручи до уваги відсутність в наказі ГУ ДПС у Вінницькій області від 16.10.2020 № 3741 будь-якого посилання на отриману відповідачем в установленому порядку інформацію про факти, які б свідчили про можливі порушення позивачем законодавства, враховуючи що наведені в наказі підстави проведення перевірки в ході розгляду справи не підтвердилися та не були доведені відповідачем як суб'єктом владних повноважень, суд вважає, що призначення та проведення фактичної перевірки щодо позивача було здійснено незаконно.
При цьому колегією суддів враховуються висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 520/12028/18.
Колегія суддів звертає увагу, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами. Тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.
Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв'язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.
Нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Подібна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 16.02.2016 (справа № 826/12651/14), від 27.01.2015 (справа № 21-425а14) та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.03.2018 (справа № 1570/7146/12), від 24.10.2018 (справа № 808/1746/15) та від 04.02.2019 (справа № 807/242/14).
При цьому суд не повинен надавати оцінку правомірності оспорюваного рішення, оскільки порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 160/8859/18 та від 30.06.2019 у справі № 825/1747/17.
Отже, у разі недотримання вимог проведення податкової перевірки у контролюючого органу відсутні підстави на прийняття рішення за результатами виявлених порушень і порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до пункту 80.5 статті 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Пунктом 81.1. статті 81 ПК України передбачено перелік документів за умови пред'явлення або надіслання посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом.
Цією ж нормою визначено, що непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Вищезазначене свідчить, що податковим законодавством для контролюючого органу встановлено обов'язок вручення оформленого наказу перед проведенням перевірки уповноваженим особам, а саме:
- безпосередньо платнику податків;
- уповноваженому представнику;
- або особам, які фактично проводять розрахункові операції.
Під час апеляційного розгляду справи з'ясовано, що фактична перевірка була проведена посадовими особами відповідача у присутності ОСОБА_1 який, як зафіксовано у акті перевірки є оператором АГЗП та який відмовився від підписання акта та отримання його примірника, а також від підпису на направленні на перевірку.
В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що уповноваженою особою Товариства може бути особа, уповноважена платником податків представляти його інтереси у контролюючих органах на підставі статутних документів, договору та виданої на виконання договору довіреності, посадових інструкцій працівників цього Товариства.
При цьому, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_1 є тією посадовою (службовою) особою платника податків в розумінні вимог статті 81 ПК України, в присутності якої можливе проведення фактичної перевірки.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що якщо особа, якій пред'являлись направлення на перевірку та наказ про проведення перевірки, відмовилась від допуску посадових осіб відповідача до проведення перевірки, це взагалі виключає можливість проведення перевірки та складання за її результатами відповідного акту.
А тому, фактична перевірка відносно ТОВ «ВІКІТАН» здійснювалась відповідачем без участі уповноваженого представника ТОВ «ВІКІТАН» або особи, яка фактично проводила розрахункові операції, що свідчить про порушення норм податкового законодавства, яке гарантує право особи бути присутньою при проведенні фактичної перевірки.
Таким чином, суд першої інстанції безпідставно не врахував того, що невиконання відповідачем вимог ст.ст. 80, 81 Податкового кодексу України, що визначає порядок фактичної перевірки, повинно бути наслідком визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 30 січня 2018 року у справі №821/1957/16, , від 12 жовтня 2021 року у справі №120/5229/20-а та від 12 жовтня 2021 року у справі №120/5729/20-а.
Відтак, за результатом апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає, що висновки суду в частині щодо правомірності податкового повідомлення-рішення №1606 не відповідають вимогам закону в частині, у зв'язку із чим рішення суду підлягає в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про визнання протиправними та скасування вищезазначеного податкового повідомлення-рішення.
Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №1613, колегія суддів виходить із наступного.
Згідно вимог п.п. 230.1.3. ст. 230 ПК України розпорядники акцизних складів зобов'язані на кожному акцизному складі щоденно (крім днів, в які акцизний склад не працює) формувати дані про фактичні залишки пального на початок та кінець звітної доби та про добові фактичні обсяги отриманого та реалізованого пального у розрізі кодів товарних підкатегорій згідно з УКТ ЗЕД у літрах, приведених до температури 15° С.
Дані про фактичні залишки пального та про обсяг обігу пального формуються після проведення останньої операції з обігу пального у звітній добі, але не пізніше 23 години 59 хвилин цієї доби, до початку здійснення операцій з обігу пального у добу, що настає за звітною добою, та подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, не пізніше 23 години 59 хвилин доби, що настає за звітною добою.
Дані про фактичні залишки пального на перший та останній дні календарного місяця та про обсяг обігу пального за звітний календарний місяць формуються розпорядниками акцизних складів, що використовують пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснюють операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам, після проведення останньої операції з обігу пального у звітному календарному місяці, але не пізніше 23 години 59 хвилин останнього дня звітного календарного місяця, до початку здійснення операцій з обігу пального у день, що настає за таким останнім днем звітного календарного місяця, та подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, не пізніше 15 календарних днів, що настають за останнім днем звітного календарного місяця.
Дані про залишки пального та про обсяг обігу пального подаються електронними засобами зв'язку у формі електронних документів, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Електронні документи заповнюються автоматично шляхом передачі до них даних з витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників (під час виходу з ладу, проведення повірки або калібрування рівнеміра-лічильника або витратоміра-лічильника-заповнюються відповідальною особою розпорядника акцизного складу).
В електронних документах також зазначаються відповідальною особою розпорядника акцизного складу дані про обсяги залишків пального, що знаходяться на акцизному складі в тарі, балонах, упаковці, про добовий обсяг реалізованого пального в тарі, балонах, упаковці, а також інформація про дні, в які акцизний склад не працює.
Аналіз наведених положень доводить, що дані про залишки пального, обсяг обігу пального подаються електронними засобами зв'язку у формі електронних документів, які заповнюються автоматично шляхом передачі до них даних з витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників. А у разі виходу з ладу, проведення повірки або калібрування рівнеміра-лічильника або витратоміра-лічильника - заповнюються відповідальною особою розпорядника акцизного складу.
В даному випадку колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції в тій частині, що оскільки відповідач не обладнав резервуар рівнемірами - лічильниками, то у позивача була відсутня можливість подання до відповідного органу вказаних електронних документів.
При цьому, судом першої інстанції правомірно не враховано подання електронних документів іншим шляхом, оскільки під час судового розгляду справи встановлено відсутність виходу з ладу, проведення повірки або калібрування рівнеміра-лічильника, витратоміра-лічильника на АГЗС позивача.
За з'ясованих обставин, факт порушення позивачем вимог п.п. 230.1.3. п. 230.1. ст. 230 ПК України, не знайшов підтвердження під час судового розгляду, що свідчить на неправомірне застосування податковим органом штрафних санкцій за вказане порушення, і, як наслідок, прийняття податкового повідомлення-рішення №1613.
Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги відповідача про невідповідність рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, нормам матеріального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги податкового органу.
Стосовно розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Рішенням суду першої інстанції стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати відповідно до задоволених позовних вимог в розмірі 2733,75 грн.
Відтак, враховуючи, що за результатом апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, судові витрати, понесені позивачем у даній справі, підлягають відшкодуванню в розмірі, сплаченому позивачем при поданні позову (за виключенням стягнутих коштів судом першої інстанції) та апеляційної скарги за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, в сумі 6378,75 грн.
Крім того, представник позивача просить стягнути на користь ТОВ "Вікітан" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
За змістом ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Крім цього, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 10.12.2019 у справі № 160/2211/19.
В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання - передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Так, на підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції, останнім надано:
- розрахунок часу, витраченого на надання правничої допомоги (детальний опис робіт, виконаних адвокатом та здійснених ним витрат. необхідних для надання правничої допомоги);
-довідку про отриманий гонорар в розмірі 12000, видану адвокатом Герасимчуком О.О.;
-акт приймання-передачі наданих юридичних послуг від 21.10.2021;
-платіжне доручення від 21.10.2021 на суму 12000 грн.
Як вбачається з розрахунку часу, витраченого на надання правничої допомоги та опису робіт, виконаних адвокатом, вартість наданих адвокатом послуг становить 12258 грн. (розрахунок здійснений з врахуванням виконання послуг, пов'язаних також з поданням апеляційної скарги на додаткове судове рішення по даній справі)
Кількість витраченого часу на написання апеляційної скарги на рішення від 12.05.2021 та відповідно до розрахунку становить 13,5 годин, з яких: складання апеляційної скарги (4 години)-3632 грн., складання відзиву на апеляційну скаргу (3 години)-2724 грн., чотири клопотання (2,5 години)-2270 грн.
Однак, колегія суддів вважає, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, значно завищена та підлягає зменшенню у зв'язку з відсутності ознак співмірності, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що обгрунтування апеляційної скарги по даній справі, в більшій частині дублює обгрунтування позовних вимог, які у цій справі, так і у значній кількості інших справ за позовами ТОВ "Вікітан" до ГУ ДПС у Вінницькій області, які знаходяться та знаходились в провадженні Сьомого апеляційного адміністративного суду, а також, що дану справу віднесено до справ незначної складності.
При цьому, платіжне доручення №887 від 21.10.2021 не містить відомостей щодо номера судової справи, за юридичний супровід якої ОСОБА_2 отримав гонорар.
Також колегія суддів вказує на неможливість встановити із довідки наданої представником позивача, обставини визначені у пункті 3.1 договору, оскільки в останній відсутні відомості щодо дати отримання гонорару.
Таким чином, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді апеляційної інстанції в загальній сумі 3000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду за результатом апеляційного розгляду приходить до висновку, що оскільки оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу позивача слід задовольнити повністю, апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення, а рішення Вінницької окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року скасувати частково та прийняти в цій частині нову постанову про задоволення позову.
Керуючись ст.ст.134, 139, 243, 250, 304, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ГУ ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення.
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКІТАН" задовольнити повністю.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКІТАН" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень скасувати в частині відмови в задоволенні позову.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення-рішення від 23.11.2020 №1606.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКІТАН" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області судові витрати в розмірі 9378,75 грн., з яких 6378,75 грн. судовий збір, 3000 грн. витрати на правничу допомогу.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Залімський І. Г. Сторчак В. Ю.