Справа №487/3127/21
Провадження №2/487/1933/21
04.11.2021 Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Кузьменко В.В., за участю секретаря судового засідання Боженко О.С. розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
07.05.2021 року до Заводського районного суду м. Миколаєва надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. якій просили стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість в сумі 1033987,20 гривень.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 22.05.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.03.2021 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно умов якого відповідач отримав від позивача грошові кошти у розмірі 37000,00 доларів США за умовами повернення до 01.04.2021 року. Окрім того, між позивачем, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 01.03.2021 року укладено договір поруки . Згідно з яким ОСОБА_3 зобов'язалась солідарно відповідати перед ОСОБА_1 за виконання ОСОБА_2 свої зобов'язань в сумі еквівалентній 37000,00 доларів США Оскільки відповідачі в добровільному порядку не виконали свої зобов'язання позивач вимушена звертатися до суду за захистом порушеного права. На підставі викладеного просив стягнути з відповідачів на її суму боргу за договором позики у розмірі 1033987,20 грн грн.
До судового засідання позивач не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача, позовні вимоги підтримав.
Відповідачі до судового засідання не з'явились, до суду надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги визнають та просять позов задовольнити.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01.03.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики у письмовій формі, відповідно до якого позикодавець надав позичальнику кошти в сумі 37000,00 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві зазначену суму до 01.04.2021 року.
Підписуючи даний договір ОСОБА_2 засвідчив: факт отримання ним грошових коштів в розмірі 37000,00 доларів США на строк кінцевого погашення до 01.04.2021 року, відсутність будь яких фактичних обставин, що впливають на його волю та волевиявлення при підписанні даного договору та отримання вищевказаної грошової суми.
01.03.2021 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки на забезпечення зобов'язання позичальнока за договором поруки. Згідно з яким ОСОБА_3 зобов'язалась солідарно відповідати перед ОСОБА_1 за виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань в сумі еквівалентній 37000,00 доларів США.
Однак в порушення умов договору до теперішнього часу грошові кошти відповідачами позивачу не повернуті.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За змістом ч.ч. 1.2 ст.207 та ч.2 ст.1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України 18.09.2013 року у справі № 6-63 цс 13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статті 526 ЦК України належне виконання зобов'язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Згідно ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник та поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Всупереч укладеному договору позики та вказаним нормам відповідачі у встановлений строк не виконали покладені на них зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 78, 79 ЦПК України обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 77 ЦПК).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). У позовній заяві позивачем зазначено, що станом на дату звернення з позовом до суду заборгованість за договором позики не повернута.
Позивач підтвердив, що станом на день ухвалення судом рішення, сума позики повернута не була.
Оцінивши надані суду докази у їх сукупності, встановивши дійсний характер правовідносин між сторонами, з врахуванням тієї обставини, що відповідачі належним чином не виконала своїх зобов'язань за договором позики та поруки існують підстави для стягнення заборгованості тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 78, 81,141,259, 260, 263, 264, 265,280-284,354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість в сумі 1033987,20 гривень.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя В.В.Кузьменко