16 листопада 2021 року
м. Черкаси
справа № 712/10941/20 провадження № 22-ц/821/1856/21 категорія 302000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Бородійчука В.Г.,
суддів: Єльцова В.О., Нерушак Л.В.
учасники справи:
позивач: Черкаська міська рада
представник позивача - Кирман Владислав Олександрович
відповідач: ОСОБА_1
представник відповідача - адвокат: Савченко Валерій Вікторович
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Черкаської міської ради на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 червня 2021 року у справі за позовом Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно утриманих коштів у розмірі орендної плати, головуючий суддя Пересунько Я.В., дата складання повного тексту 27 липня 2021 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року Черкаська міська рада звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно утриманих коштів у розмірі орендної плати.
Позов мотивовано тим, що 22 та 23 серпня 2013 року ОСОБА_1 набув у власність нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , які розташований на земельній ділянці, що належить територіальній громаді м. Черкаси.
Рішенням Черкаської міської ради № 2-273 від 4 листопада 2014 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі площею 0,3526 га в оренду по АДРЕСА_1 та зобов'язано його укласти з Черкаською міською радою договір про відшкодування збитків (недоодержаного доходу) за час фактичного користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на нежитлові будівлі.
Рішенням Черкаської міської ради №2-1639 від 18 вересня 2015 року ОСОБА_1 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Позивач зазначає, що використання землі в Україні є платним, а оскільки відповідач не є ні власником, ні постійним користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 , не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, тому він має здійснювати плату за фактичне використання землі.
За вказаних обставин, на думку позивача, ОСОБА_1 , як фактичний користувач вказаної вище земельної ділянки, зобов'язаний повернути кошти за користування земельною ділянкою власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Згідно інформації з витягів технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 21 липня 2017 року та 1 листопада 2019 року, її вартість становить 1 974 313,18 грн.
Отже, до моменту оформлення відповідачем права оренди земельної ділянки, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, що є наслідком безпідставного утримання відповідачем у себе коштів, є за своїм змістом кондиційними.
Станом на день звернення до суду, відповідач так і не оформив право оренди земельної ділянки на якій розташоване нерухоме майно, що перебуває у його власності.
Вважає, за користування земельною ділянкою без відповідних правовстановлюючих документів по АДРЕСА_1 за період з 1 серпня 2017 року по 24 лютого 2020 року ОСОБА_1 має заборгованість перед міським бюджетом м. Черкаси в розмірі 152 158, 29 грн.
В зв'язку з вищевикладеним, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь міського бюджету м. Черкаси безпідставно утриманих коштів (орендної плати) у розмірі 152158,29 грн. Судові витрати покласти на відповідача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 червня 2021 року позов Черкаської міської ради задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь міського бюджету м. Черкаси безпідставно утримані грошові кошти у розмірі орендної плати за період із 01 серпня 2017 року по 24 лютого 2020 року в розмірі 5279,09 грн., а також судові витрати у виді судового збору - 79,50 грн., а всього 5358,29 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у спірний період відповідач фактично користувався земельною ділянкою тільки під придбання ним житловими приміщеннями, а тому з відповідача підлягають стягненню безпідставно утримані кошти у розмірі орендної плати за період з 01.08.2017 року по 24.02.2020 року лише за користування земельною ділянкою площею 122,4 кв.м.
Також судом зазначено, що надані позивачем матеріали не містять жодного належного та допустимого доказу на підтвердження тієї обставини, що відповідач використовував земельну ділянку площею 0,3526 га по АДРЕСА_1 за час володіння ним нежитловими приміщеннями, що розташовані на цій ділянці.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У вересні 2021 року Черкаська міська рада подала до Апеляційного суду скаргу, в якій просила рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30.06.2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно утриманих коштів - задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь міського бюджету м. Черкаси безпідставно утримувані кошти за фактичне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів в розмірі 152158,29 грн. за період з 01.08.2017 року по 24.02.2020 року
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач вважає рішення районного суду таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному дослідженні обставин, що мають значення для справи.
Вказує, що при ухваленні оскаржуванного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у спірний період відповідач фактично користувався земельною ділянкою тільки під придбання ним житловими приміщеннями, а тому з відповідача підлягають стягненню безпідставно утримані кошти у розмірі орендної плати за період з 01.08.2017 року по 24.02.2020 року лише за користування земельною ділянкою площею 122,4 кв.м.
Вважає, що вказана правова позиція суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального права, фактичним обставинам справи та суперечить правовим висновкам Верховного Суду, щодо застосування норм законодавства про стягнення збитків у подібних справах.
Відповідно, до п. 1, 2 договорів купівлі-продажу від 22.08.2013 року та від 23.08.2013 року відповідач купив 2/3 частки та 1/3 частку в праві власності на нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 . Нежитлові будівлі, частки в праві власності яких відчужилися за вказаними договорами, розташовані на земельній ділянці площею 0,3526 га, яка перебуває у власності Черкаської міської ради відповідно до договору на право тимчасового користування землею.
В подальшому, 25.02.2020 року ОСОБА_1 здійснив відчуження вищевказаного належного йому на праві власності Об'єкту нерухомості на користь третіх осіб. Тобто, в період з 01.08.2017 року по 24.02.2020 року відповідач був одноосібним власником зазначеного нерухомого майна.
Таким чином, вказівка у вищезазначених договорах купівлі-продажу щодо знаходження нерухомого майна на земельній ділянці площею 0,3526 га є відповідним підтвердженням переходу до нового власника права користування земельною ділянкою площею 0,3526 га в порядку ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦКУ.
Отже, об'єкт нерухомості відповідача розташований на земельній ділянці, що належить територіальній громаді міста Черкаси, в інтересах якої діє Черкаська міська рада, згідно повноважень визначених ст. 12 Земельного кодексу.
Зазначає, що відповідно до рішення від 18.09.2015 року № 2-1639 «Про надання громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду по АДРЕСА_1 » відповідачу надано в оренду на 49 років, але не пізніше, ніж до початку планової забудови, земельну ділянку площею 0,3526 га по АДРЕСА_1 під нежитлові будівлі (олійницю) за рахунок земель ПП ОСОБА_2 .
Враховуючи вище викладене, внаслідок переходу до ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу, до відповідача відповідно перейшло в повному обсязі й право користування земельною ділянкою, на якій таке нерухоме майно розміщено, а саме на земельну ділянку площею 0,3526 га.
Отже, доводи відповідача про те, що до нього не перейшло право користування земельною ділянкою площею 0,3526 га не відповідають дійсності та відповідно спростовуються матеріалами справи.
Більш того, відповідачем по справі при визнанні факту користування земельною ділянкою під безпосередньо його нерухомим майном не доведено належним та допустимими доказами, що він не користується всією площею земельної ділянки в розмірі 0,3526 га. Однак, враховуючи що відповідач не надав доказів того, що він користується лише земельною ділянкою площею 122,4 кв.м. (тобто, під нерухомістю), враховуючи ту обставину, що як мінімум відповідачу необхідна земельна ділянка для обслуговування свого нерухомого майна.
Проте, на вказані обставини справи та положення як чинного законодавства так і судової практики, суд першої інстанції уваги не звернув, що сприяло постановленню неправомірного рішення, яке підлягає до обов'язкового скасування.
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов від представника ОСОБА_1 - адвоката Савченка В.В., зазначено, що рішення Соснівського районного суду м. Черкаси є законним та обґрунтованим, винесеним у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують аргументів суду першої інстанції, а тому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Зазначає, що як підтверджується письмовими доказами, відповідач неодноразово звертався до Черкаської міської ради для отримання відповідних дозволів, рішень, проектів, договорів для належного оформлення права оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Проте, незважаючи на встановлене ст. 120 ЗК та ст. 7 ЗУ «Про оренду землі» право відповідача на отримування в оренду спірної земельної ділянки, Черкаська міська рада в порушення вимог закону та принципу належного урядування безпідставно проявляла бездіяльність, ухилилася від належного розгляду заяв відповідача та передачі земельної ділянки у користування на умовах оренди.
Вказує, що апелянт як орган місцевого самоврядування, який не дотримується вимог чинного законодавства щодо земельних відносин і реалізації прав відповідача на оренду спірної земельної ділянки, не повинен мати можливість отримувати від своїх протиправних дій вигоду у формі стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, що є предметом даного спору.
За таких обставин апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 22 серпня 2013 року та 23 серпня 2013 року ОСОБА_1 набув у власність на підставі договорів купівлі-продажу нежитлові будівлі по АДРЕСА_1 , а саме: олійницю літ. А-І, а, шлакоблочну, загальною площею 122,4 кв.м., підсобне приміщення літ.В. (а.с.10-11)
22 листопада 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Центру надання адміністративних послуг Департаменту управління справами Черкаської міської ради із заявою, в якій просив надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,3526 га за адресою АДРЕСА_1 під олійницю, в оренду на 49 років (а.с. 77).
Рішенням Черкаської міської ради № 2-273 від 4 листопада 2014 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі площею 0,3526 га в оренду по АДРЕСА_1 та зобов'язано його укласти з Черкаською міською радою договір про відшкодування збитків (неодержаного доходу) за час фактичного користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на нежитлові будівлі (а.с.12).
За змістом рішення Черкаської міської ради № 2-1639 від 18 вересня 2015 року зареєстровано право комунальної власності за територіальною громадою м. Черкаси на земельну ділянку площею 0,3526 га в межах, визначених технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянину ОСОБА_1 площею 0,3526 га по АДРЕСА_1 . Надано ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку під нежитлові будівлі (олійницю) в оренду на 49 років, але не пізніше, ніж до початку планової забудови (а.с.13-14).
У цьому ж рішенні зазначено, що за основним цільовим призначенням земельну ділянку віднесено до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, а за функціональним використанням - до земель комерційного використання; зобов'язано ОСОБА_1 укласти договір оренди землі з Черкаською міською радою та здійснити дії, направлені на державну реєстрацію права оренди земельної ділянки протягом 2 місяців з дати прийняття рішення.
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Черкаської міської ради підлягає до задоволення.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом позову у цій справі є стягнення з власника об'єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщено.
Звертаючись до суду з позовом позивач обґрунтовував позовні вимоги посиланням на положення статті 1212 ЦК України, ст. 16 ЗУ «Про оренду землі» та положенням статей Земельного кодексу України.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 157 ЗК України). Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 (далі - Порядок № 284).
Пункт 3 Порядку № 284 встановлює, що відшкодуванню підлягають інші збитки власників землі, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. А під неодержаним доходом розуміється, зокрема, дохід, який міг би одержати власник землі із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її тимчасового зайняття.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Встановлено, що відповідач з 22.08.2013 року та з 23.08.2013 року є власником нежитлових будівель загальною площею 122,4 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , який розміщений на земельній ділянці, право користування якими припинене рішенням Черкаської міської ради № 2-1639 від 18.09.2015 року для ПП ОСОБА_3 у зв'язку з продажем нерухомого майна, зокрема, відповідачеві ОСОБА_1 . Законність рішення № 2-1639 від 18.09.2015 року в частині припинення права користування земельною ділянкою ніким не оскаржувалося.
Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України).
За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).
За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.
Колегія суддів звертає увагу, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований комплекс нежитлових приміщень, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/15).
Крім того, Рішенням Черкаської міської ради № 2-273 від 4 листопада 2014 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі площею 0,3526 га в оренду по АДРЕСА_1 та зобов'язано його укласти з Черкаською міською радою договір про відшкодування збитків (неодержаного доходу) за час фактичного користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на нежитлові будівлі (а.с.12).
Проте, в матеріалах справи відсутній договір про відшкодування збитків (неодержаного доходу) за час фактичного користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на нежитлові будівлі.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Черкаського міської ради від 18.09.2015 року № 2-1639 «Про надання громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду по АДРЕСА_1 » затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,3526 га по АДРЕСА_1 та надано відповідачу в оренду на 49 років, але не пізніше, ніж до початку планової забудови, земельну ділянку площею 0,3526 га (кадастровий номер ********* *:01:008:0061) по АДРЕСА_1 під нежитлові будівлі (олійницю) за рахунок земель ПП ОСОБА_2 (а.с. 13).
Крім того, даним рішенням, а саме п. 4 зобов'язано ОСОБА_1 укласти договір оренди землі з Черкаською міською радою та здійснити дії, направлені на державну реєстрацію права оренди земельної ділянки протягом 2 місяців з дати прийняття рішення.
Також в рішенні зазначено (п. 3 рішення), що за основним цільовим призначенням земельну ділянку віднесено до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, а за функціональним використанням - до земель комерційного використання; зобов'язано ОСОБА_1 укласти договір оренди землі з Черкаською міською радою та здійснити дії, направлені на державну реєстрацію права оренди земельної ділянки протягом 2 місяців з дати прийняття рішення.
Як встановлено судом першої інстанції, у період із 16 листопада 2015 року по серпень 2017 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до Черкаської міської ради та Департаменту архітектури, містобудування та інспектування Черкаської міської ради із заявами про укладення з ним договору оренди земельної ділянки та здійснення дій, направлених на державну реєстрацію права оренди (а.с. 84, 86, 89, 92, 96, 99, 102, 103).
У зазначених зверненнях ОСОБА_1 наголошував на тому, що не може використовувати земельну ділянку, яку прагне отримати в оренду, за цільовим призначенням.
На неодноразові звернення ОСОБА_1 Черкаська міська рада повідомляла відповідача, що для укладення договору оренди землі на підставі рішення Черкаської міської ради від 18.09.2015 року ОСОБА_1 має надати витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,3526 га, що віднесена до категорій земель комерційного використання (а.с. 85, 87,90, 93, 97,100).
Проте, матеріали справи не містять доказів про надання ОСОБА_1 витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,3526 га, що віднесена до категорій земель комерційного використання для укладення договору оренди землі на підставі рішення Черкаської міської ради від 18.09.2015 року.
22 лютого 2017 року Черкаська міська рада листом № 925-2 повідомила ОСОБА_1 , що з 01.01.2017 року набув чинність новий Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489. А тому зміна в частині функціонального призначення земельної ділянки з земель комерційного використання на землі промисловості наразі втратила свою актуальність (а.с. 104).
14 серпня 2017 року Листом № 3094-01-25 Департамент архітектури та містобудування Черкаської міської ради направив для підписання ОСОБА_1 проект договору оренди землі, до якого додано копію витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 378/0/25-17 від 21 липня 2017 року (а.с.15,16-19).
13 листопада 2017 року ОСОБА_1 повідомив Черкаську міську раду про те, що не може підписати запропонований проект договору оренди у зв'язку з ненаданням належної нормативної грошової оцінки земельної ділянки (а.с. 21, 106).
29 листопада 2017 року ОСОБА_1 надіслав на адресу Черкаської міської ради для підписання договір оренди землі та протокол розбіжностей (а.с. 107).
14 грудня 2017 року Черкаська міська рада повідомила ОСОБА_1 про незгоду із редакцією абз. 2 пункту 13, пункту 14, підпункту з) пункту 31 запропонованої останнім редакції договору оренди (а.с. 108).
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що жодна сторона не зверталася до суду з позовом про зобов'язання іншу сторону укласти типовий договір оренди вказаної земельної ділянки.
Отже, відповідач правомірно володіє нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстроване за ним на підставі договорів купівлі-продажу від 22.08.2013 та 23.08.2013 року, яке знаходиться на спірній земельній ділянці. Проте, з моменту виникнення права власності на вказане нерухоме майно у відповідача виник обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, яка знаходиться під нежитловою будівлею, однак речові права відповідачем на земельні ділянки не зареєстровано.
Згідно з положеннями частини першої статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Безпідставне набуття ОСОБА_1 спірної земельної ділянки не є результатом протиправного діяння, а є наслідком законних дій, а саме отримання відповідачем у власність нежитлових приміщень на підставі договорів купівля-продажу, які безпосередньо пов'язані із земельними ділянками.
Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв'язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень».
Таким чином, речові права відповідача на земельну ділянку не реєструвались, він не набув належних прав власності або користування щодо земельної ділянки, а тому використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав.
Предметом позову у цій справі є стягнення з власника об'єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельними ділянками, на якій ці об'єкти розміщені.
При цьому виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Таким чином, врахувавши наведені норми матеріального права та обставин справи, прийшов до висновку, що правова підстава для набуття (збереження) майна - земельної ділянки на АДРЕСА_1 у відповідача відсутня, у Черкаської міської ради правомірно виникло право на стягнення коштів, отриманих безпідставно, як суми, яку мав би отримати місцевий бюджет.
Також, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою ні ПП ОСОБА_4 (попереднього землекористувача), ні ОСОБА_1 , зокрема укладення відповідних договорів оренди з Черкаською міською радою та державної реєстрації такого права, а отже, при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договорів купівлі-продажу, до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що у спірний період відповідач фактично користувався земельною ділянкою під придбаними ним нежитловими приміщеннями, а тому з нього підлягають стягненню безпідставно утримані грошові кошти у розмірі орендної плати за період із 1 серпня 2017 року по 24 лютого 2020 року за користування земельною ділянкою загальною площею 122,4 кв.м. по АДРЕСА_1 .
Оскільки, відповідно до договорів купівлі-продажу від 22.08.2013 року та від 23.08.2013 року ОСОБА_1 купив 2/3 частки та 1/3 частку в праві власності на нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 . Нежитлові будівлі, частки в праві власності яких відчужилися за вказаними договорами, розташовані на земельній ділянці площею 0,3526 га, яка перебуває у власності Черкаської міської ради відповідно до договору на право тимчасового користування землею.
З огляду на викладене ОСОБА_1 як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Заявляючи вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь міського бюджету м. Черкаси безпідставно утримані кошти в розмірі 152 158 грн. 29 коп. за період із 01 серпня 2017 року по 24 лютого 2020 року (у межах строку позовної давності), позивач посилався на те, що розрахунок заборгованості зроблено з урахуванням положень Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам і такий розрахунок враховує, зокрема, й нормативну грошову оцінку зазначеної земельної ділянки.
А тому колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог Черкаської міської ради про стягнення з ОСОБА_1 безпідставно утримувані кошти за фактичне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів в розмірі 152 158,29 грн. за період із 01 серпня 2017 року по 24 лютого 2020 року (у межах строку позовної давності).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення не відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, рішення суду першої інстанції, як ухвалене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, до скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги в повному обсязі, судові витрати слід стягнути з ОСОБА_1 на користь Черкаської міської ради судовий збір в розмірі 5705,92 грн. (за подачу позовної заяви 2282,37 + за подачу апеляційної скарги 3423,55 грн.).
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Черкаської міської ради задовольнити.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 червня 2021 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно утриманих коштів у розмірі орендної плати задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь міського бюджету м. Черкаси (рахунок № UA738999980314090611000023002, банк: Казначейство України (ЕАП), одержувач платежу: УК у м.Черкасах/Черкаси/, код ЄДРПОУ 38031150, код бюджетної класифікації: 24062200) безпідставно утримані грошові кошти в розмірі 152158,29 коп. орендної плати за період з 01 серпня 2017 року по 24 лютого 2020 року та судовий збір розмірі 5705,92 грн., а всього 157864 (сто п'ятдесят сім тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн. 21 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 16 листопада 2021 року.
Головуючий В.Г. Бородійчук
Судді В.О. Єльцов
Л.В. Нерушак