16 листопада 2021 року
м. Рівне
Справа № 568/1134/20
Провадження № 22-ц/4815/1377/21
Головуючий у Радивилівському районному суді
Рівненської області: суддя Троцюк В.О.
Рішення суду першої інстанції проголошено
(вступна і резолютивна частини):
о 13 год. 49 хв. 07.07.2021 у м. Радивилів Рівненської області
Повний текст рішення складено: 16.07.2021
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач1 - ОСОБА_2 ;
відповідач2 - Козинська сільська рада Дубенського району Рівненської області;
представники учасників справи:
позивача - адвокат Бернацький Павло Васильович;
відповідача2 - ОСОБА_3 ;
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 07 липня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Козинської сільської ради Дубенського району Рівненської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
У жовтні 2020 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , Козинської сільської ради Дубенського району Рівненської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. Мотивуючи вимоги, вказувалося, що 15 січня 2009 року між сторонами укладено попередній договір, за умовами якого вони зобов'язалися нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу приміщення контори колишнього сільськогосподарського виробничого кооперативу "Маяк" (далі - СВК "Маяк") у с. Зарічне Радивилівського району Рівненської області. Дане приміщення належить відповідачу1 відповідно до договору купівлі-продажу №3-РВ від 25 грудня 2008 року і акту приймання-передачі від того ж числа. Розпискою від 15 січня 2009 року стверджується, що ОСОБА_1 сплатив 75 000 гривень на користь ОСОБА_2 в рахунок виконання умов договору про купівлю-продаж зазначеного приміщення. Відповідач1 зобов'язався оформити усі необхідні правовстановлюючі документи, однак згодом почав уникати зустрічей, а на час пред'явлення позову місце знаходження його невідоме.
Між тим, позивач вважав, що спірне майно належить йому і на цій підставі здійснив зовнішній і внутрішній ремонт будівлі, облаштував прилеглу територію, що видно із довідки Козинської сільської ради.
Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 07 липня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_2 , Козинської сільської ради Дубенського району Рівненської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
На рішення суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, де покликається на його незаконність і необґрунтованість, що полягають у неправильному застосуванні норм матеріального права, порушенні норм процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи.
Обґрунтовуючи її, зазначалося про те, що спірна нерухомість, яка будувалася господарським способом без оформлення будь-яких документів на нього, належить ОСОБА_2 як власникові. Площа адміністративного приміщення складає 2 216, 0 м.кв.; згідно з планом технічного паспорта адміністративна будівля (контора) складається із А-2 - адміністративна будівля, Пд.п. - підвальний поверх, а - вхідний ганок, а1 - прибудова, а2 - вхідний ганок, а3 - прибудова, а4 - вхідний ганок, а5 - вхідний ганок, а6 - вхідний ганок, а7 - вхідний ганок, а8 - прибудова, а9 - прибудова, а10 - вхідний ганок, а11 - вхід у підвал, Б11 - господарська будівля, В1 - допоміжна будівля, У - вбиральня, К - водонапірна башта, І - замощення, ІІ - замощення.
Вважає, що акти Української РСР, які діяли на момент будівництва спірного об'єкта нерухомості, не встановлювали обов'язкової державної реєстрації прав на новозбудоване нерухоме майно, адже на той час існувала єдина загальнодержавна власність, а СВК "Маяк" було державним підприємством. Заявник звертав увагу, що судом не враховано норми Цивільного кодексу УРСР, Закону України "Про власність", Закону України "Про підприємства" тощо. Тому СВК "Маяк" як законний власник спірної будівлі мав право на укладення договору №3-РВ купівлі-продажу від 25 грудня 2008 року.
Отже, відповідно до ст.ст. 328, 344 ЦК України та зважаючи на те, що позивач починаючи з 15 січня 2009 року добросовісно, відкрито та безперервно користувався і продовжує користуватися адміністративною будівлею (контори) по АДРЕСА_1 , він набув право на спірне майно з підстав набувальної давності, а тому є фактичним його власником.
На думку заявника, його права порушуються фактами відмови державного реєстратора у державній реєстрації права власності на спірну будівлю, а також постановою приватного нотаріуса Гордійчука В.І. вих. 157-02/31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії позивачу.
Не погоджувався із висновками суду про те, що ОСОБА_1 є безтитульним володільцем нерухомого майна, оскільки ст. 344 ЦК України є прямою підставою для набуття права власності на майно за набувальною давністю і не містить жодних обмежень щодо порядку і підстав його набуття. Інших законодавчих норм, які встановлювали би обмеження щодо набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, також не встановлено та в оскаржуваному рішенні не зазначено. При цьому вважав помилковим посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17, адже не відповідають обставинам і характеру справи.
Крім іншого, судом не взято до уваги положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), а також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, рішення Європейського суду з прав людини у справах "Салов проти України" (заява №65518/01, пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00, пункт 23) та "Серявін проти України" (заява №4909/04, пункт 58).
Тому просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про задоволення позовних вимог.
Відзив на апеляційну скаргу іншими учасниками справи чи їх представниками не подавався, хоча про таке право їм було роз'яснено ухвалою Рівненського апеляційного суду від 27 серпня 2021 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правильно виходив із недоведеності позивачем своїх вимог, оскільки на обґрунтування обставин набувальної давності за спірною річчю з огляду на законність об'єкта володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність ОСОБА_1 надано належних і допустимих доказів не було.
Як з'ясовано судом, 25 грудня 2008 року між ОСОБА_2 (покупець) і СВК "Маяк" в особі арбітражного керуючого ліквідатора Вінникова В.Г. (продавець) укладено в простій письмовій формі договір купівлі-продажу №3-РВ, за умовами якого відповідач1 придбав за 53 500 гривень майно - приміщення контори СВК "Маяк" в с. Зарічне Радивилівського району ( зараз - Дубенський район) Рівненської області. Відповідно до акту приймання-передачі майна від того ж числа ОСОБА_2 здійснив оплату у сумі 53 500 гривень повністю, а майно було передане йому в належному стані і сторони не мають жодних претензій одне до одного.
В подальшому, 05 січня 2009 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено в простій письмовій формі попередній договір, за яким сторони зобов'язалися згодом нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу приміщення контори в с. Зарічне Радивилівського району Рівненської області.
02 жовтня 2017 року ОСОБА_2 Господарським судом Рівненської області відмовлено в задоволенні позову про визнання договору дійсним та визнання права власності з тих міркувань, що договір, який просив визнати дійсним, нотаріального посвідчення і державної реєстрації не проходив.
На а.с. 34-35 містяться дані про те, що в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань СВК "Маяк" припинив діяльність в зв'язку із визнанням його банкрутом відповідно до рішення Господарського суду Рівненської області від 08 грудня 2015 року.
З довідки Козинської сільської ради Радивилівського району Рівненської області видно, що ОСОБА_1 з 15 січня 2009 року по час її видачі добросовісно, відкрито та безперервно користується нерухомим майном і адміністративною будівлею (конторою) в АДРЕСА_1 , здійснює ремонти, облагородив та окультурив прилеглу територію.
Вважаючи, що його суб'єктивне цивільне право на зазначену будівлю не визнається, у жовтні 2020 року в суд звернуся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , Козинської сільської ради Дубенського району Рівненської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Згідно зі ст.ст. 328, 344 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що спірна нерухомість будувалася господарським способом без оформлення будь-яких документів на нього, а тому належить ОСОБА_2 як власникові на підставі відповідного договору купівлі-продажу, а також, що акти Української РСР, які діяли на момент будівництва, не встановлювали обов'язкової державної реєстрації прав на новозбудоване нерухоме майно, то з ними погодитися не можливо.
Так, матеріали справи не містять будь-яких доказів про те, що спірне нежитлове приміщення - контора по АДРЕСА_2 було побудоване господарським способом під час дії законодавства Української РСР, а тому не підлягало державній реєстрації.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїхз вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки не стосуються предмета спору, а тому не заслуговують на увагу і аргументи заявника про те, що його права порушуються фактами відмови державного реєстратора у державній реєстрації права власності на спірну будівлю, а також постановою приватного нотаріуса Гордійчука В.І. вих. 157-02/31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії позивачу.
Не можна погодитися і з твердженнями автора скарги про помилковість незастосування норм матеріального права, які підлягали до застосування, адже спростовуються правильністю висновків суду попередньої інстанції.
Так само хибними є і доводи ОСОБА_1 про неправильність висновків суду щодо того, що він є безтитульним володільцем нерухомого майна, позаяк доказів про його правовий титул матеріали справи не містять. Колегія суддів при цьому звертає увагу, що в разі його існування не вимагалося би офіційне підтвердження права власності ОСОБА_1 на підставі судового рішення, а він не покликався як на підставу своєї вимоги на норму ст. 392 ЦК України.
Крім іншого, необґрунтованими є і покликання заявника на те, що інших законодавчих норм, які встановлювали би обмеження щодо набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю не встановлено і оскаржуване рішення не містить.
Не можна погодитися і з його твердженнями про помилковість посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17, адже не відповідають обставинам і характеру справи. Так, правовий висновок, що міститься у зазначеній постанові, відповідає спірним правовідносинам, які є подібними до прав та обов'язків, які були предметом вирішення Великої Палати Верховного Суду.
Так, згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Верховного Суду.
Як убачається, наявність спірного майна у цивільному обороті (а так само і права власності на нього) не підтверджується об'єктивними і переконливими доказами. Щодо договорів купівлі-продажу, які укладені 25 грудня 2008 року між ОСОБА_2 і СВК "Маяк" в особі арбітражного керуючого ліквідатора Вінникова В.Г. та 05 січня 2009 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , то вони є нікчемними і тому не створюють відповідних правових наслідків.
Так, відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квратири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно із ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Тому стверджувати про законність набуття спірного майна ОСОБА_1 неможливо, оскільки позивач є його безтитульним володільцем, що не свідчить про добросовісність як одну із основних ознак набувальної давності.
Решта доводів апеляційної скарги не заслуговують на увагу апеляційного суду, а тому відхиляються як необґрунтовані.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування не підлягають норми матеріального парва, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є його ухвалення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 368, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 07 липня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий : С.В. Хилевич
Судді: Н.М.Ковальчук
С.С.Шимків