16 листопада 2021 року
м. Рівне
Справа № 569/16588/19
Провадження № 22-ц/4815/1359/21
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Ковальов І.М.
Час, дата і місце ухвалення рішення суду
першої інстанції: о 13 год. 06 хв. 16 червня 2021 року
Дати складення повного тексту не зазначено.
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 червня 2021 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У вересні 2019 року в суд звернулося Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Мотивуючи свої вимоги, покликалося на укладений між сторонами 13 лютого 2008 року кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит у сумі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Проте у зв'язку із тим, що позичальник порушував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 20 травня 2019 року складалась з: 9 424,13 - тіло кредиту; 4 429,97 грн. прострочене тіло кредиту; 5 416,85 грн. - пеня за прострочене зобов'язання; 700,62 грн. - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 250 грн. - фіксована частина; 998,58 грн. - процентна складова.
З наведених мотивів банк просив стягнути на свою користь з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н від 13 лютого 2008 року в розмірі 21 220,15 грн. станом на 20 травня 2019 року.
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13 листопада 2019 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором №б/н від 13 лютого 2008 року в розмірі 21 220,15 грн. та 1 921 грн. судового збору.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено.
Скасовано заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 листопада 2019 року та призначено справу до розгляду в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження.
11 січня 2021 року АТ КБ "Приватбанк" подано заяву про зменшення позовних вимог, де просилось стягнути відповідача заборгованість кредитним договором в розмірі 18 832,78 грн., а саме: 13 854,10 грн. - заборгованість за тілом кредиту; в т.ч. 13 854,10 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4 978,68 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦПК України.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що на момент підписання анкети-заяви укладення кредитного договору позичальнику було 17 років, тобто він мав неповну цивільну дієздатність. Між тим, характер кредитних правовідносин, які є досить складними і передбачають обов'язок позичальника регулярно в обов'язковому порядку вносити кошти на погашення кредиту, сплати відсотків та комісії, матеріальну відповідальність за порушення строків грошових платежів, незважаючи на порівняно незначний розмір кредиту, не дає підстав віднести кредитний договір до дрібних побутових правочинів, а тому відповідно до вимог закону у разі, коли позичальником є неповнолітня фізична особа, кредитний договір з нею може бути укладений лише за згодою її батьків (усиновлювачів) або піклувальників. В матеріалах справи були відсутні як будь-які докази, так і будь-які посилання на наявність згоди батьків відповідача на укладення нею кредитного договору з позивачем. Відтак суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено наявність саме кредитних правовідносин між банком та відповідачем, який в неповнолітньому віці без згоди батьків звернувся до позивача із заявою на випуск картки, яка оформлена у виді договору.
На рішення суду АТ КБ "Приватбанк" подано апеляційну скаргу, де йшлося посилання на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушенні норм процесуального права.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначалось, що відповідач одержав кредит у розмірі 11 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,6% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Банком було надано анкету заяву від 03 березня 2008 року, а дата народження відповідача 08 лютого 1990 року, тобто на час укладення кредитного договору йому було 18 років. При укладанні договору сторони керувались положенням ч.1 ст.634 ЦК України. Позичальнику встановлено кредитний ліміт на кредитну картку № НОМЕР_1 , якою він користувався, що відображено у розрахунку заборгованості. Відтак є безпідставними висновки суду першої інстанції, що на час укладення правочину позичальник мав неповний обсяг цивільної дієздатності. Крім того, відповідач укладання чи неукладання кредитного договору не оспорював, розрахунок заборгованості не спростував, не доведено відсутність заборгованості та, відповідно, виконання умов договору належним чином. Останній не заперечував проти наявності між сторонами кредитних зобов'язань, однак зустрічних позовних вимог не заявляв, тому судом помилково відмовлено в задоволенні позовних вимог.
З викладених міркувань просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відзиву на апеляційну скаргу не подавалось.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи АТ КБ "Приватбанк", колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Матеріалами справи з'ясовано, що 03 березня 2008 року ОСОБА_1 підписав заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "Приватбанк", де, зокрема, зазначено, що вказана заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між позичальником та банком договір про надання банківських послуг. Умови та правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті банку. При цьому картковий рахунок було відкрито 13 лютого 2008 року, як це вказано у самій заяві на полях для відміток АТ КБ "Приватбанк".
Звертаючись до суду з позовом, як на підставу для його задоволення банк посилався на те, що в порушення умов договору та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, тому станом на 20 травня 2019 року мав заборгованість, яка складалась з: 9 424,13 - тіло кредиту; 4 429,97 грн. прострочене тіло кредиту; 5 416,85 грн. - пеня за прострочене зобов'язання; 700,62 грн. - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 250 грн. - фіксована частина; 998,58 грн. - процентна складова.
Як встановлено судом, на момент підписання заяви, а саме станом на 03 березня 2008 року, ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , було 17 років, тобто він був неповнолітнім.
Цю обставину всупереч покликанням заявника правильно встановлено судом попередньої інстанції, вона зазначалась й у позові, підтверджувалась поданими банком доказами, а також наданими відповідачем копіями свого паспорта громадянина України та громадянина України для виїзду за кордон.
Між тим, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав, що договір кредиту укладений неповнолітнім без згоди його батьків, не врахував, що правочин є дійсним та ніким не оспорений.
Згідно з п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.2. ст. 202 ЦК України).
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У частині 1 ст. 30 ЦК України зазначено, що цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх виконання.
Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття) (ч.1. ст. 34 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 32 ЦК України, фізична особа від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).
Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників (ч.2 ст. 32 ЦК України).
За правилами ч.1 ст. 222 ЦК України правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому ст. 221 цього Кодексу.
У частині 2 ст. 222 ЦК України зазначено, що правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Отже, укладення правочинів, вчинених неповнолітніми особами за межами їх цивільної дієздатності, можуть спонукати до визнання недійсним вчиненого ним правочину (ст. 215 ЦК України). Тобто вони є оспорюваними.
Оскільки укладений між сторонами кредитний договір не визнано судом недійсним і його недійсність не встановлена законом, тому він є правомірним, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за порушення певних зобов'язань перед банком.
При визначені розміру заборгованості відповідача перед банком апеляційний суд виходить з такого.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Окрім іншого, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Однак матеріали справи не містять доказів, що відповідач розумів, ознайомився та погодився з Умовами, Правилами, Тарифами банківських послуг, підписуючи заяву про надання банківських послуг банку.
Отже, неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України.
Для з'ясування природи укладеного між сторонами правочину підлягають до застосування висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), які в т.ч. викладені щодо правильного застосування норм права у виниклих правовідносинах.
За правилами з ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у підписаній позичальником заяві зазначалась базова відсоткова ставка за кредитом в розмірі 3% на місяць на залишок заборгованості.
Заразом матеріали справи також містять підписану відповідачем довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду".
Довідкою про умови кредитування визначені пільговий період, розмір та строк внесення щомісячних платежів, розмір та порядок нарахування пені за невчасне погашення заборгованості, розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов'язань.
Проте визначений позивачем розмір заборгованості суперечить цим умовам кредитування.
Як видно, банк неправомірно встановлював відсоткову ставку у завищеному розмірі, а саме 34,8 %, 36%, 43,2% із застосуванням подвійного коефіцієнту, здійснював автоматичне погашення простроченої заборгованості, тоді як згоди на списання цих грошових коштів позичальник не надавав.
Безпідставно нараховуючи відсотки за користування кредитом у збільшеному розмірі, погашаючи їх та тіло кредиту за рахунок непогодженого сторонами овердрафту, нараховуючи за це перевищення кредиту (овердрафт) і його прострочення відсотки, а згодом відносячи цю заборгованість до простроченого кредиту та накладаючи за її несплату штрафи і повторно начисляючи відсотки, банк незаконно та штучно збільшував суму заборгованості.
Водночас відповідач неправомірно нараховану заборгованість погашав, що також простежується з виписки по рахунку.
Належним чином дослідити поданий стороною розрахунок заборгованості за кредитним договором як доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, зокрема зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Однак, виходячи із того, що позичальник періодично здійснював погашення за наданим кредитом, у т.ч. й за неправомірних нарахувань, колегія суддів позбавлена можливості встановити дійсний розмір заборгованості.
Крім того, апеляційний суд позбавлений можливості встановити дійсний розмір заборгованості й через те, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у виді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Будь-якої інформації про видані боржнику кредитні картки із зазначенням терміну їхньої дії матеріали справи не містять.
Отже, хибність розрахунку позивача полягає не в арифметичних діях, а в принципах та підставах нарахування боргу, що безумовно впливає на його розмір, який не може ґрунтуватися на припущеннях.
За загальними правилами доказування, визначеними ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Між тим, приходячи до переконання про часткове задоволення апеляційної скарги та позову, колегія суддів бере до уваги, що в спірних правовідносинах діє презумпція винуватості боржника, а її не спростовано, відтак і факт порушення суб'єктивних прав кредитора є очевидним, тому вважає за необхідне стягнути на користь останнього з відповідача заборгованість за тілом кредиту в сумі 11 000 грн., які отримані ним та в добровільному порядку не повернуті.
З'ясовуючи наявність підстав для покладення на позичальника обов'язку із повернення вказаних грошових коштів, апеляційний суд виходить із того, що хоча ця сума є меншою, аніж заявлена банком до стягнення заборгованість за тілом та простроченим тілом, однак вона відповідає розміру встановленого банком кредитного ліміту, який в свою чергу визнавався самим позичальником.
Видачу кредиту у більшому розмірі банком не доведено.
Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Підставою для скасування оскаржуваного рішення та прийняття нового в частині задоволення вимог банку про стягнення на його користь заборгованості за тілом кредиту відповідно до п.п. 4 ст. 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 червня 2021 року скасувати.
Позов Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" 11 000 (одинадцять тисяч) гривень заборгованості за кредитним договором б/н від 13 лютого 2008 року.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_2 , МФО 305299, м.Київ, вул.Грушевського, 1Д.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М. Ковальчук
С.С. Шимків