1/2176
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відвід
15 листопада 2021 року м. Київ № 640/23540/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., вирішуючи заяву про самовідвід в адміністративній справі за позовом
ОСОБА_1
до громадської організації "ТОМ 14"
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до громадської організації "ТОМ 14" (надалі - відповідач), адреса: 04080, місто Київ, вулиця Костянтинівська, будинок 73, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність громадської організації "ТОМ 14" як суб'єкта господарювання, що прирівняний до розпорядника інформації в розумінні Закону України "Про доступ до публічної інформації", щодо не оприлюднення інформації, що становить суспільний інтерес, а саме аудіозаписів телефонних розмов ОСОБА_2 , про які йшлося у випусках програми "Наші гроші", оприлюднених у мережі Інтернет за адресами: ІНФОРМАЦІЯ_3; ІНФОРМАЦІЯ_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 у тому вигляді, в якому вони були отримані;
- зобов'язати громадську організацію "ТОМ 14" оприлюднити аудіозаписи телефонних розмов ОСОБА_2 , про які йшлося у випусках програми "Наші гроші", оприлюднених у мережі Інтернет за адресами: ІНФОРМАЦІЯ_3; ІНФОРМАЦІЯ_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 у тому вигляді, в якому вони були отримані.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок протиправної бездіяльності суб'єкта господарювання пов'язаної з не оприлюдненням певної інформації, що становить суспільний інтерес.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду адміністративної справи №640/23540/21 визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Клочкову Н.В.
Суддею Окружного адміністративного суду міста Києва Клочковою Н.В. подано заяву про самовідвід, з підстав вказаних у заяві.
Так, в заяві з поміж іншого вказано, що у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Судом встановлено, що фактично предметом спору за позицією позивача ОСОБА_1 стало питання щодо протиправної бездіяльності відповідача - громадської організації «ТОМ 14» (передача «НАШІ ГРОШІ»).
Разом з тим, на підставі наявної інформації було встановлено та підтверджено відповідними документами, що суддя Клочкова Н.В. призначена на посаду судді безстроково саме Указом ОСОБА_1 від 28.09.2017 № 294/2017 (під час його перебування в статусі Президента України), який є позивачем в даній справі (належним чином засвідчена копія Указу додається).
Відповідно до пункту 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 № 2006/23, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Відтак, не стверджуючи наперед про те, яке рішення в даній справі може ухвалити суд, лише припускаючи, що в разі задоволення такого позову, враховуючи, що достатньо значна частина предмета даної справи та обставин зводитиметься до оціночних понять, їх тлумачення та прийняття рішення суддею на підставі законодавства та власних переконань, у стороннього спостерігача об'єктивно можуть виникнути сумніви в неупередженості судді, мотивовані тим, що позивач в свій час вчинив дії, спрямовані на призначення судді, а тому міг отримати відповідне судове рішення саме у зв'язку з цим.
Відтак, вказано в заяві, що враховуючи сукупність описаних вище обставин, у стороннього спостерігача може виникнути сумнів в неупередженості судді, що є неприпустимим в даному випадку.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
Самовідвід повинен бути вмотивованим і заявленим до першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.
Частинами 1 та 2 статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про самовідвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.
Відповідно до частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення самовідводу суддею, який розглядає справу одноособово, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу.
Дослідивши заяву про самовідвід, з метою для уникнення підстав, які могли б викликати сумнів у неупередженості в розгляді даної справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість цієї заяви виходячи з наступного.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для сумнівів у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.
Беручи до уваги обставини, викладені в заяві про самовідвід, з метою виключення сумніву щодо об'єктивного розгляду справи та для забезпечення умов, за яких у будь-кого не виникало б сумнівів щодо розгляду справи безстороннім та неупередженим судом, суд вважає, що заявлений по справі самовідвід підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 № 2006/23, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для сумнівів у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.
Враховуючи обставини, викладені в заяві про самовідвід, з метою виключення сумніву щодо об'єктивного розгляду справи та для забезпечення умов, за яких у будь-кого не виникало б сумнівів щодо розгляду справи безстороннім та неупередженим судом, суд вважає, що заявлений по справі самовідвід є вмотивований та підлягає задоволенню.
Згідно із ст. 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого Х1 черговим з'їздом суддів України 22.02.2013 року неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об'єктивного рішення у справі.
З наведеного слідує, що самовідвід є обов'язком судді з метою забезпечення гарантування неупередженості та об'єктивності здійснення судочинства.
У п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип, за яким кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи безстороннім судом.
Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб'єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об'єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності. Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб'єктивному і об'єктивному тесту: безсторонність для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися суб'єктивним тестом, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і за об'єктивним тестом, тобто з'ясування, чи має суддя гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно його безсторонності.
Статтею 2 Закону України 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також «ЄСПЛ») є обов'язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - "Конвенція") та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 у справі «Білуга проти України», від 28.10.1998 у справі «Ветштан проти Швейцарії») важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.
Частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить вимоги щодо неупередженості суду. Так, Європейський суд з прав людини розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах «Piersac vs Belgium», «Grieves vs UK»). Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Le Comte, Van Leuveni De Meyere vs Belgium», суд має бути неупередженим і безстороннім.
У справі «П'єрсак проти Бельгії» («Piersac vs Belgium») ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами.
У даному контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу.
Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект.
Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі «Хаушильд проти Данії» зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об'єктивної перевірки.
Стосовно об'єктивної неупередженості у справі «Фей проти Австрії» ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві, повинні апріорно викликати в учасників процесу.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при вирішенні того, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" ("Wettstein v. Switzerland"), п. 44; та рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії" ("Ferrantelli and Santangelo v. Italy"), від 7 серпня 1996 року, п. 58).
З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" ("De Cubber v. Belgium"), від 26 жовтня 1984 року, п. 26).
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" ("Wettstein v. Switzerland") та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" ("Castillo Algar v. Spain"), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).
Такі саме висновки містяться також в рішенні Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі "Білуха проти України" (заява №33949/02).
Наведені суддею обставини самі по собі не свідчить про наявність упередженості чи безсторонності в судді, проте, загалом, можуть викликати суб'єктивне сприйняття та відтворення учасниками справи даних обставин та негативно вплинути на довіру до суду, що є одним з найважливіших принципів функціонування судової системи в цілому.
Враховуючи викладене, з метою недопущення сумнівів у неупередженості або об'єктивності судді під час розгляду даної справи, суд вважає обставини зазначенні суддею у заяві про самовідвід такими, що унеможливлюють подальший розгляд даної адміністративної справи.
Керуючись статтями 18, 31, 36, 39, 40, 41, 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Заяву про самовідвід судді Окружного адміністративного суду міста Києва Клочкової Н.В. у адміністративній справі №640/23540/21 - задовольнити.
2. Відвести суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Клочкову Н.В. від розгляду справи № 640/23540/21.
3. Передати адміністративну справу №640/23540/21 на автоматичний розподіл для визнання судді для її розгляду в порядку статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України з моменту її підписання суддею (суддями).
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом п'ятнадцяти днів, з дня складання повного тексту ухвали.
Суддя Н.В. Клочкова