ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 листопада 2021 року м. Київ № 640/16555/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомГоловного управління Пенсійного фонду України у Київській області
доВідділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправною та скасування постанови,
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області звернулось з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить:
визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 20.05.2021 року № 65226114 про відкриття виконавчого провадження та зобов'язання стягнення виконавчого збору у розмірі 24000 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив про протиправність оскаржуваної постанови, оскільки на момент її винесення рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 року по справі № 320/6758/20 було виконано у повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2021 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судовий розгляд.
Вказаною ухвалою суду відповідачу було запропоновано не пізніше дати призначення судового засідання надати суду відзив на позовну заяву та належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження.
29 вересня 2021 року відповідачем подано до суду копію матеріалів виконавчого провадження № 6522614.
У зв'язку з неявкою у судове засідання учасників справи, суд на підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов до переконання про можливість її подальшого розгляду в письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 року по справі № 320/6758/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 04.06.2020 № 1000-0328-8/44483 щодо відмови у перерахунку пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» та рішення КСУ від 13.12.2019 № 7-р(ІІ)/2019. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 01.01.2020 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 на підставі ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», яка згідно рішення КСУ від 13.12.2019 № 7-р(11)/2019 підлягає застосуванню в первинній редакції, застосувавши для розрахунку пенсії розмір грошового забезпечення, зазначеного в довідці Прокуратури Київської області №21ф-276 від 28.05.2020..
На виконання вказаного рішення, 21 січня 2021 року Київським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 320/6758/20.
20 травня 2021 року, за заявою ОСОБА_1 , старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Києва) Гаврилівим А.В. (далі - державний виконавець), відкрито виконавче провадження № 65226114 з примусового виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 року по справі № 320/6758/20.
Одночасно у вказаній постанові державним виконавцем стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 24000, 00 грн.
Незгода з вказаною постановою в цілому, обумовила позивача на звернення з даним позовом до суду.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спірні правовідносини щодо примусового виконання рішень регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом положень статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема, на підставі таких виконавчих документів як виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно з положеннями частина 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною першою статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Частиною першою статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Статтею 27 Закону № 1404-VІІІ надано визначення поняття "виконавчий збір" та унормовано питання щодо його розміру, порядку та підстав стягнення.
Так, згідно з ч. 1 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Згідно ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника-фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника-юридичної особи.
Згідно з частиною 4 статті 27 Закону № 1404-VІІІ державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України" та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (ч. 9 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ).
Відтак, наведені приписи свідчать про те, що стягнення виконавчого збору пов'язується з початком примусового виконання, оскільки державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
При цьому в розумінні положень Закону № 1404-VIII примусове виконання виконавчого документу розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 28.04.2020 у справі № 480/3452/19, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Таким чином, стягнення виконавчого збору зумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться у залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження державний виконавець не зобов'язаний самостійно з'ясовувати будь-яку інформацію щодо виконання судового рішення боржником, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VIII не передбачено.
Аналогічна правова позиція також наведена у постановах Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 360/3324/19 та від 23.12.2020 у справі № 620/334/20.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що розмір виконавчого збору згідно положень частини 2 та 3 статті 27 Закону № 1404-VІІІ визначається виходячи з характеру вимог, за якими ухвалено судове рішення та яке підлягає виконанню за виконавчим документом. Тобто, якщо це рішення майнового характеру, то розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. А якщо ж виконується рішення немайнового характеру виконавчий збір з боржника юридичної особи стягується в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати.
Розміри мінімальної заробітної плати на 2021 рік затверджені Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 р. N 1082-IX, та з 01.01.2021 року по 30.11.2021 року такий розмір становить 6000 грн. на місяць.
Як встановлено матеріалами справи, 20.05.2021 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 65226114 та одночасно вирішено стягнути з позивача виконавчий збір в сумі 24000 грн., тобто виходячи із чотирьох розмірів мінімальної заробітної плати (4 х 6000грн.) як за виконання рішення немайнового характеру відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ.
Позивач, наголошуючи про протиправність оскаржуваної постанови посилається на виконання рішення суду в добровільному порядку до відкриття виконавчого провадження.
Зокрема, позивач посилається на те, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 року у справі N 320/6758/20, ОСОБА_1 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 22.01.2020 року №932470130243 з 01.01.2020 року проведено перерахунок пенсій за вислугу років на підставі ч. 20 ст. 86 Закону України «Про Прокуратуру», яка згідно рішення КСУ від 13.12.2019 № 7-р(11)2019 підлягає застосуванню в первинній редакції, застосувавши для розрахунку пенсії розмір грошового забезпечення, зазначеного в довідці Прокуратури Київської області №21ф-276 від 28.05.2020.
Розмір призначеної пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2020 становить 16 380,00 грн. з подальшим підвищенням згідно чинного законодавства.
Виплата заборгованості за рішенням суду за період з 01.01.2020 по 31.01.2021 в розмірі 132471,63грн. буде здійснена в межах бюджетних асигнувань за окремою бюджетною програмою згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649.
У той же час, суд звертає увагу, що Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 649 від 22.08.2018 (далі - Порядок № 649), визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 649 боржник - це орган Пенсійного фонду України, визначений судом боржником у виконанні судового рішення; стягувач - фізична особа, на користь якої винесено рішення; рішення - рішення суду, що набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", на виконання яких стягувачу нараховано пенсію, що фінансується за рахунок коштів державного бюджету та залишається невиплаченою, або рішення суду про стягнення коштів.
Згідно пунктів 5, 6, 8, 10 Порядку № 649 для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою.
Перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі - комісія).
Комісія приймає одне з таких рішень: про наявність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку; про відсутність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку.
Виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику.
При цьому, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України, якою затверджено вказаний Порядок № 649, приписано, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого цією постановою.
Таким чином, виходячи з вказаних вище положень, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється органами Пенсійного фонду України за правилами Порядку № 649.
Тобто, відповідно на положень Порядку №649 орган Пенсійного фонду України правонаступник (ГУ ПФУ у Київській області) - боржник за виконавчим листом № 320/6758/20 від 15.10.2020 року мав після проведення перерахунку пенсії та нарахування сум виплат відповідно до рішення суду направити відповідний пакет документів до Пенсійного фонду України, де уповноважена комісія, після перевірки обґрунтованості розрахованої суми, прийняла б одне і визначених Порядком рішень.
При цьому, суд звертає увагу, що п. 2 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року у справі № 640/5248/19 визнано протиправною та скасовано Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649.
У той же час, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року у справі № 640/5248/19 змінено. Пункт 2 резолютивної частити рішення викладено у наступній редакції: "Визнано протиправними та нечинними пункту 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду".
Суд зазначає, що обставини скасування з 22 липня 2020 року в судовому порядку пунктів 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду" не можуть бути враховані при прийнятті рішення щодо невиконання рішення суду, оскільки ці обставини не існували на час здійснення перерахунку пенсії на виконання рішення суду (виникнення спірних відносин).
Таким чином, Порядком №649 у період з 28.08.2018 (дата набрання чинності Постановою Уряду) по 22.07.2020 (дата прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №640/5248/19, якою визнано нечинними п. 1 і 2 Постанови №649) було визначено спеціальну процедуру проведення погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, зокрема відповідні дії, які повинен вчинити боржник щодо виконання рішень судів певної категорії.
Як встановлено судом, листом від 11.06.2021 року № 1000-0905-5/57233 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило державного виконавця про виконання рішення суду по справі №320/6758/2 від 15.10.2020 року.
На підтвердження зазначених доводів позивачем було протокол розрахунку.
У той же час, матеріали справи не містять та ГУ ПФУ у Київській області не надано жодних документальних доказів, зі змісту яких можливо б було встановити факт подання позивачем (боржником) до комісії з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду Пенсійного фонду України відповідних документів, а також доказів прийняття комісією рішення про наявність підстав для виплати пенсіонеру коштів.
Також в тексті своєї позовної заяви ГУ ПФУ у Київській області не повідомило суд про вчинення описаних дій органом Пенсійного фонду України відповідно до Порядку №649.
Вказане свідчить про безпідставність посилання позивача на надання ним до органу державної виконавчої служби та до суду під час розгляду цієї судової справи належних документальних доказів про добровільне виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження № 65226114.
З огляду на викладене, суд вважає дії державного виконавця щодо винесення 20.05.2021 року постанови про відкриття виконавчого провадження та зобов'язання стягнення виконавчого збору у розмірі 24000 грн., що були вчинені у відповідності та у спосіб, визначений чинним законодавством України, а саму постанову від 20.05.2021 року ВП № 65226114 - правомірною.
Інших доводів позивача щодо протиправності дій чи бездіяльності відповідача з відкриття виконавчого провадження №65226114 позовна заява не містить.
Відтак, державний виконавець відкриваючи виконавче провадження № 65226114 з примусового виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 року у справі № 320/6758/20, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, у зв'язку із чим відсутні підстави для визнання протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 20.05.2021 року № 65226114 про відкриття виконавчого провадження та зобов'язання стягнення виконавчого збору у розмірі 24 000 грн.
Відповідно до положень чч. 1 та 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, приймаючи до уваги викладене вище, суд приходить до переконання про необхідність відмови в задоволенні адміністративного позову Міністерства оборони України повністю.
Згідно з ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В даному випадку позивач в силу норм Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору не звільнений та відомості щодо понесених відповідачем судових витрат відсутні, а тому судові витрати за рахунок позивача на користь відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 2, 6,8, 9, 77, 243 - 246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні адміністративного позову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Суддя І.М. Погрібніченко