16 листопада 2021 р. справа № 400/6352/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Управління соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації, вул. Янтарна, 61,Миколаїв,54050,
про:визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації, в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу в наданні статусу «члена сім'ї загиблого»; зобов'язати відповідача встановити позивачу статус «члена сім'ї загиблого» з видачею відповідного посвідчення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, вона, як дружина померлого солдата військової служби ОСОБА_2 , захворювання якого призвело до смерті, пов'язане із проходженням військової служби, звернулась до відповідача із заявою про надання статусу «члена сім'ї загиблого», однак відповідач протиправно відмовив їй у наданні даного статусу.
Ухвалою суду від 16.08.2021 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Від відповідача відзив на позовну заяву не надходив.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне.
Судом встановлено, що позивач є дружиною ОСОБА_2 , що підтверджується копією паспорта.
Як підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , на посаді навідника 2 десантно - штурмового взводу 4 десантної штурмової роти 2 десантно - штурмового батальйону.
Відповідно до свідоцтва про смерть від 07.10.2019 р. серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з витягом з протоколу засідання 18 Регіональної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 17.02.2020 р. №67, захворювання солдата у відставці ОСОБА_2 , 1966 р.н.н, яке призвело до смерті, так, пов'язане з проходженням військової служби.
Позивач звернулась до відповідача із заявою про встановлення їй статусу члена сім'ї загиблого відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Листом №297 від 13.07.2021 р. Управління соціального захисту населення Миколаївської райдержадміністрації позивачу відмовлено у встановлені статусу «члена сім'ї загиблого», оскільки причинний зв'язок захворювання яке призвело до смерті зазанчено «так, пов'язане з проходженням військової служби», тоді як статус члена сім'ї загиблого нгадається у разі причинного зв'язка захворювання яке призвело до смерті «пов'язане з виконанням обов'язків військової служби».
Не погодившись з відмовою позивач звернулася з позовом суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При вирішенні даного спору судом, рішення про відмову у наданні позивачу статусу особи, на яку поширюється чинність пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», прийняте відповідачем як суб'єктом владних повноважень, перевірялось на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України.
Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни встановлений Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 (далі - Положення №302).
Згідно з абзацом 2 пункту 7 Положення №302 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
Правовий статус ветеранів війни визначається Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551I), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України №3551-XII, дія цього закону розповсюджується на: сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Статтею 10 Закону №3551-XІІ також визначено, що до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.
Таким чином, системний аналіз статті 10 Закону України №3551-XII свідчить, зокрема, про те, що самостійними і достатніми умовами, за наявності хоча б однієї з яких, члена сім'ї померлого військовослужбовця (чи прирівняної до нього особи), можна віднести до осіб, на яких поширюється чинність цього Закону, є: 1) смерть, яка настала внаслідок виконання службових обов'язків, а також 2) смерть внаслідок захворювання, одержаного в період проходження служби.
Отже, враховуючи те, що солдат ОСОБА_2 помер через захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, що підтверджено висновком ВЛК, суд дійшов висновку, що Закон України №3551 поширює свою чинність на членів його сім'ї, зокрема дружину ОСОБА_1 .
За таких обставин, викладене у відмові від 13.07.2021 р. звужене трактування відповідачем змісту пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України №3551, відповідно до якого дія цього Закону поширюється на вказаних осіб, які померли внаслідок захворювання, виключно за умови, що це «захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби» суд вважає необґрунтованим і помилковим, а тому відхиляє як безпідставне.
Таким чином, відмова відповідача є необґрунтованою та безпідставною.
Відповідно до вимог ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ході розгляду справи відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних дій, ним взагалі не надано відзиву на позовну заяву.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача надати позивачу статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд виходить з такого.
Згідно з ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, треба зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, суть наведених рішень зводиться до вимоги надати заявникові такі заходи правового захисту на національному рівні, які би дозволили компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб спосіб захисту був "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та до забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття та зазначеній нормі міжнародного права. Відсутність «бажаного» результату виключає можливість визначення ефективності правового захисту, оскільки «бажаний результат» встановлює межі (кінцеву мету) правового захисту, який полягає у використанні передбачених законом можливостей для поновлення порушеного, визнання невизнаного, чи присудження оспорюваного права саме в цих межах. Ефективний засіб захисту має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, позаяк саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.
Відповідно до абз.1 ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Виходячи із наданих частиною 4 статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу в наданні статусу «члена сім'ї загиблого» та зобов'язання відповідача встановити позивачу статус «члена сім'ї загиблого» з видачею відповідного посвідчення.
Таким чином, за сукупністю встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір в сумі 908 грн., який з урахуванням ч. 1 ст. 139 КАС України підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_3 ) до Управління соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації (вул. Янтарна, 61,Миколаїв,54050 03194513) задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації (вул. Янтарна, 61, Миколаїв, 54050, ідентифікаційний код 03194513) щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) в наданні статусу «члена сім'ї загиблого».
3. Зобов'язати Управління соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації (вул. Янтарна, 61, Миколаїв, 54050, ідентифікаційний код 03194513) встановити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) статус «члена сім'ї загиблого» з видачею відповідного посвідчення.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації (вул. Янтарна, 61,Миколаїв,54050 03194513) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 908 грн.
5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Є. В. Марич