справа №380/19530/21
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
15 листопада 2021 року
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Потабенко В.А., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Залізничного відділу Державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Залізничного відділу Державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо відмови у знятті арешту з усього майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження ВП № 38101406, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія та номер: №38101406, виданої 31.05.2013 Залізничним відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, державний виконавець Амбриз Р.А., вид обтяження: арешт нерухомого майна, опис предмета обтяження: все нерухоме майно;
- зобов'язати Залізничний відділ державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) зняти арешт з усього майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія та номер: №38101406, виданої 31.05.2013 Залізничним відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, державний виконавець Амбриз Р.А вид обтяження: арешт нерухомого майна, опис предмета обтяження: все нерухоме майно.
Відповідно до п.п. 4, 6 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суддя дійшла висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження у справі, враховуючи наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Положеннями ч. 1 ст. 287 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон України "Про виконавче провадження").
Частинами 1, 2 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Згідно із ч.ч. 3-5 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
З огляду на вказану норму цього Закону, зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
Разом з тим, ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
При цьому, для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.05.2020 у справі №814/1727/16 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні. Спірні питання які виникають з певними учасниками виконавчого провадження, відносно рішень, дій чи бездіяльності держвиконавця, які ним вчиняються (не вчиняються) на виконання судового рішення, може бути оскаржено такими особами лише до того суду, який видав такий виконавчий документ. Така юрисдикційна визначеність суду стосовно розгляду спору пов'язаного з таким виконавчим провадженням, є безумовною та виключною підсудністю.
Відтак, за загальним правилом сторони виконавчого провадження, їхні представники та прокурор можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення до суду відповідної юрисдикції, яким видано виконавчий лист. Разом з цим інші учасники виконавчого провадження можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність посадової особи органу державної виконавчої служби до адміністративного суду.
Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2019 у справі № 808/8368/15.
У пункті п. 27 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 340/25/19 від 22.01.2020 суд зазначив, що для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зі змісту позовної заяви та доданих документів (листа Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові від 06.1-.2021 В-5/75499), листа Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові від 22.10.2021 В-5/84749) вбачається, що на виконанні в Залізничному ВДВС у м. Львів ЗМУМЮ (м. Львів) перебувало виконавче провадження ВП №38101406, а саме виконавчий лист №2-10393/10, виданий Шевченківським районним судом м. Львова 28.02.2013 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 153629,89 грн. на користь ПАТ КБ «Надра». Виконавче провадження було завершено на підставі п. 2 ч. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Тобто, позивач у даному позові був відповідачем у цивільній справі та боржником у виконавчому провадженні за виконавчим листом №2-10393/10 від 28.02.2013, який виданий у цивільній справі Шевченківським районним судом м. Львова.
Крім того, з тексту позовної заяви вбачається, що позивач не оскаржує правомірність накладення арешту на майно, проте зазначає, що оскільки виконавче провадження на даний час завершено та знищено, а питання щодо зняття арешту вирішено не було, то вказані обставини порушують права позивача як власника.
Відтак, оскільки підставою цього позову позивач визначив наявність арешту, накладеного на майно, внаслідок чого він позбавлений можливості в повному обсязі користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд, тобто порушено його цивільні права, а позов подано про зняття арешту з майна боржника, який було накладено під час здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні щодо виконання судового рішення Шевченківського районного суду м. Львова, ухваленого в порядку цивільного судочинства, суд дійшов висновку, що даний спір також підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Таким чином, вказаний спір не має ознак публічно-правового та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Більше того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.05.2020 у справі №814/1727/16 касаційний суд висновувався про те, що обставини звернення до суду сторони виконавчого провадження з метою оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, навіть після завершення виконавчого провадження, не наділяє таку особу статусом іншого учасника виконавчого провадження та не змінює статусу цього учасника у вказаному виконавчому провадженні.
Суд також зазначає, що вирішуючи питання забезпечення єдності судової практики (у зв'язку з різною практикою) та залишаючи попередні судові рішення без змін, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 24.05.2021 (справа 712/12136/18) зробив такі правові висновки.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Так, відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розд. VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що він не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розд. VII ЦПК України.
На переконання суду, дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, адже позивачем оскаржується бездіяльність органів державної виконавчої служби, допущена при примусовому виконанні виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м. Львова за результатами розгляду цивільної справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, згідно з ч. 6 ст. 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі, роз'яснивши при цьому позивачеві, що розгляд цих вимог повинен здійснюватися за правилами ЦПК України, судом, який видав виконавчий документ, у даному випадку - Шевченківським районним судом м. Львова.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Водночас, суд, який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом” у розумінні ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року.
Поряд з тим, слід роз'яснити позивачу, що згідно з ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Щодо сплаченого судового збору, суддя зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частиною другою цієї статті визначено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За подання цього позову ОСОБА_1 сплатив судовий збір в сумі 1816,00 гривень згідно квитанції №ПН 2287136 від 04.11.2021. Вказану сума зараховано на казначейський рахунок до спеціального фонду Державного бюджету України 04.11.2021.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України “Про судовий збір” від 08.07.2011 року №3674-VI.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
З огляду на відмову у відкритті провадження у вказаній справі, суддя дійшла висновку повернути позивачу сплачений судовий збір.
Керуючись ст.ст. 171, 243, 248, 256, 293-295, підп. 15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, суддя,-
відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з державного бюджету судовий збір в сумі 1816 (одну тисячу вісімсот шістнадцять) гривень рівно, сплачений відповідно до квитанції № ПН2287136 від 04.11.2021.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статями 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Потабенко В.А.