справа№380/18638/21
16 листопада 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Галицького відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Галицького відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради згідно якої, позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Галицького відділу соціального захисту Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Галицький відділ соціального захисту Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги;
- стягнути з Галицького відділу соціального захисту Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на правничу допомогу.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням. Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі - Закон №3551-XII) має право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. У 2021 році відповідач в порушення вимог Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон №3551-XII) виплатив йому щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325 “Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” на підставі пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України (далі - БК України), що становить 1491,00 грн. Водночас позивач вважає, що у 2021 році після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020 він набув право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі, передбаченому частиною п'ятою статті 12 Закону №3551-ХІІ. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не виплати вказаної допомоги у розмірі, передбаченому частиною п'ятою статті 12 Закону №3551-ХІІ протиправною.
Ухвалою суду від 01.11.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні у зв'язку із тим, що разова грошова допомога до 5 травня за 2021 рік у розмірі 1491,00 грн позивачу нарахована і виплачена у повному обсязі відповідно до Закону №3551-ХІІ та Постанови №325 у межах бюджетних призначень, встановлених Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік”, та відсутні підстави для здійснення перерахунку та виплати вказаної допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. У відзиві на позовну заяву, представником відповідача у прохальній частині зазначено, що останній просить про залучення у якості співвідповідача Міністерство соціальної політики України. Тобто, фактично, відповідачем у прохальній частині відзиву заявлено окреме клопотання про залучення співвідповідача.
Водночас, відповідно до частин першої та другої статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.
Представником відповідача не дотримано вимог, передбачених частиною першою статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо викладення клопотання, відтак у суду відсутні правові підстави для вирішення зазначеного питання.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 12.06.2015 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Позивачу у 2021 році виплачено одноразову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 1491 грн., визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за №325.
Не погодившись із правомірністю визначення відповідачем належного до виплати розміру соціальної виплати, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із преамбулою Закону №3551-ХІІ цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
01.01.1999 набрав чинності Закон України від 25.12.1998 №367-ХІV Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон №367-ХІV), яким статтю 12 Закону №3551-ХІІ доповнено частиною такого змісту: Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Законом України від 28.12.2007 №107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік” та про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі - Закон №107-VI) текст вказаної вище частини статті 12 Закону №3551-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 вказані зміни визнані неконституційними.
Протягом 2012-2014 років на підставі Законів України “Про Державний бюджет України” на відповідні роки норми і положення статті 12 Закону №3551-ХІІ застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону №3551-ХІІ фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються БК України.
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 №79-VIII “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України” щодо реформи міжбюджетних відносин розділ “Прикінцеві та перехідні положення БК України” доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України рішенням від 27.02.2020 №3-р/2-2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22.05.2008 №10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Таким чином, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 відновлено дію частини п'ятої статті 12 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону №367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Водночас, Кабінет Міністрів України у Постанові №325 від 08.04.2021 “Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” установив, що у 2021 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом №3551-ХІІ, учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 1491,00 грн, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 12 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачу у 2021 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон №3551-ХІІ та Постанова №325.
Виходячи із визначених у частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій необхідно застосовувати не Постанову №325, а Закон №3551-ХІІ, який має вищу юридичну силу.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році повинна виплачуватися учасникам бойових дій у розмірі, встановленому частиною п'ятою статті 12 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №367-ХІV. Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік” установлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2021 року 1769 гривень.
Тобто, з 27.02.2020 позивач як учасник бойових дій мав право на отримання одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, що становить 8845,00 грн.
При вирішенні цієї справи суд відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права (а саме Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №367-ХІV та Постанови №112), викладені у рішенні Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 у зразковій справі №440/2722/20 за позовом ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Крім того, у судових рішеннях Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20 висловлена правова позиція про те, що Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є органами, уповноваженими здійснювати виплату вказаної допомоги; відмова відповідача в перерахунку та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, визначеному Законом №3551-ХІІ, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право мирно володіти своїм майном; доки відповідне положення цього Закону є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі “Кечко проти України”, заява №63134/00).
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, висновків Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20, та оскільки позивач оскаржує дії відповідача щодо нарахування та виплати разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, передбаченому частиною п'ятою статті 12 Закону №3551-ХІІ, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення взаємопов'язаних позовних вимог шляхом визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, меншому, ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”
Щодо розподілу судових витрат між сторонами суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2)сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3)пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4)пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5)пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ч.1 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).
Відповідно до ч.3 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У частині 4 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Відповідно до ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Положеннями ч.5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що професійна правнича допомога позивачу надавалася адвокатом Шпариком Н. Я. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 30.10.2017 серії ЛВ №000758) на підставі договору про надання правничої допомоги.
Вид наданих адвокатом Шпариком Н.Я. послуг професійної правничої допомоги та їх вартість підтверджуються актом виконаних робіт від 03.11.2021, згідно до якого позивачу надано наступні послуги: підготовка та подання адміністративного позову (тривалість - 1 год.).
Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, виходячи з вартості 1 години - 1 000 грн.
Загальний розмір понесених позивачем витрат професійну правничу допомогу становить 1000 грн.
Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п.п. 268, 269).
Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зауважує, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише епізод взаємопов'язаних спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Окрім цього, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ, а розгляд справи здійснено за правилами ст. 263 КАС України, що призначений для розгляду справи незначної складності та дана справа є зразковою.
Враховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що витрати на професійну правничу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі/WestAllianceLimited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню на підставі заперечень відповідача та у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 1000,00 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Тобто з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.
Відтак, з огляду на незначну складність справи, недоведеність її значення для позивача та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 500 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу, недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до частини 5 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Керуючись ст. ст. 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 241-246, 251, 255, 257-258, 262, 295, КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Галицького відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (79000,м. Львів, вул. Ф. Ліста, 5 ЄДРПОУ 26181358) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Галицького відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (79000,м. Львів, вул. Ф. Ліста, 5 ЄДРПОУ 26181358) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі, меншому, ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Зобов'язати Галицький відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради 79000,м. Львів, вул. Ф. Ліста, 5 ЄДРПОУ 26181358) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до частини 5 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Галицького відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (79000,м. Львів, вул. Ф. Ліста, 5 ЄДРПОУ 26181358) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати за надання правової допомоги в розмірі 500,00 грн(п'ятсот гривень).
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.М. Брильовський