іменем України
16 листопада 2021 року
м. Харків
справа № 619/3415/20
провадження № 22-ц/818/3774/21, № 22-ц/818/3775/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,
ім'я (найменування) сторін:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Куряжський домобудівельний комплекс»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Куряжський домобудівельний комплекс» на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 09 березня 2021 року в складі судді Остропілець Є.Р. та ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 26 березня 2021 року в складі судді Остропілець Є.Р.,
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Куряжський домобудівельний комплекс» (далі - ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс») та просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 111 167,34 грн та суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позов мотивовано тим, що з 27 жовтня 2006 року по 14 лютого 2020 року він перебував з відповідачем у трудових стосунках. 14 лютого 2020 року ОСОБА_1 звільнився з роботи за власним бажанням, однак не отримав виплати заборгованості по заробітній платі, яка на час звільнення становить 111 167,34 грн.
Зазначає, що у зв'язку із затримкою виплати заробітної плати він має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з підстав, передбачених статтями 116, 117 КЗпП України.
18 серпня 2020 року ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» подало відзив на позов, в якому просило відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відзив мотивовано тим, що в день звільнення ОСОБА_1 з ним дійсно не було проведено остаточного розрахунку у зв'язку з несанкціонованим впливом на комп'ютери та комп'ютерні мережі товариства. Після відновлення бази бухгалтерського обліку ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» буде розраховано заборгованість перед позивачем та здійснено її виплату.
Відповідач погоджується з тим, що у разі вирішення судом спору щодо стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні на користь позивача, останній у відповідності до статті 177 КЗпП України матиме право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Разом з тим, в даному випадку відповідач оспорює розмір належної до виплати ОСОБА_1 суми, але у зв'язку з пошкодженням бази даних бухгалтерського обліку не може на теперішній час точно зазначити розмір заборгованості.
13 січня 2021 року ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» подало доповнення до відзиву на позовну заяву, в якому зазначало, що не заперечує проти часткового задоволення позову ОСОБА_1 .
Доповнення мотивовані тим, що 12 січня 2021 року позивач отримав у повному обсязі суму заборгованості по заробітній платі в розмірі 106 658,50 грн.
Відповідач погоджується з тим, що у відповідності до статті 177 КЗпП України позивач має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, разом з тим, просить суд врахувати обставини, внаслідок яких відповідач несвоєчасно здійснив розрахунок з позивачем та дотримуючись принципів розумності, справедливості і пропорційності визначити суму такого відшкодування в розмірі 10 000,00 грн.
03 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав заяву про відмову від частини позовних вимог, в якій зазначав, що 12 січня 2021 року отримав заборгованість по заробітній платі в розмірі 106 658,50 грн. Таким чином, затримка виплати грошових коштів при звільненні за період з 14 лютого 2020 року по 12 січня 2021 року становить 227 робочих днів, отже вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 98 901,63 грн.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 09 березня 2021 року, уточненим ухвалою цього ж суду від 26 березня 2021 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 98 901,00 грн. Стягнуто з ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку із несвоєчасною виплатою ОСОБА_1 заробітної плати при звільненні, на підставі норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням стоків їх виплати» з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів за порушення термінів виплати в розмірі 98 901,00 грн.
08 квітня 2021 року ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» подало апеляційну скаргу. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, просив рішення та ухвалу суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10 000,00 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що задовольняючи позов суд першої інстанції порушив норми матеріального права, а саме, застосував до спірних правовідносин норми Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням стоків їх виплати», в той час, як ОСОБА_1 в позовній заяві посилався на статті 116, 117 КЗпП України.
Відповідач погоджується з тим, що у відповідності до статті 177 КЗпП України позивач має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, разом з тим, просить суд врахувати обставини, внаслідок яких відповідач несвоєчасно здійснив розрахунок з позивачем та дотримуючись принципів розумності, справедливості і пропорційності визначити суму такого відшкодування в розмірі 10 000,00 грн (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц.)
ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не оскаржив, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд розглядає апеляційну скаргу ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 09 березня 2021 року та ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 26 березня 2021 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами з підстав, передбачених частиною першою статті 369 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення та ухвали суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Матеріали справи свідчать, що з 27 жовтня 2006 року по 14 лютого 2020 року ОСОБА_1 перебував у трудових стосунках з ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс».
14 лютого 2020 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.
Заборгованість по заробітній платі ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» перед ОСОБА_1 на момент звільнення становила 106 658,50 грн та була виплачена позивачу 12 січня 2021 року, що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи.
Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Положеннями статті 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
Структуру заробітної плати визначено статтею 2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Додаткова заробітна плата, зокрема, це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.
Компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати є складовою частиною заробітної плати (додаткова заробітна плата).
Таким чином, законодавством передбачена компенсація у випадку невиплати нарахованої заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати. Згідно з указаним Порядком, у разі затримки виплати компенсації підлягають щомісячні суми відшкодування шкоди, нараховані за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Частиною першою статті 4 ЦПК України та частиною першою статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Нормами статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України).
В позовній заяві ОСОБА_1 посилався на статті 116, 117 КЗпП України та просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Однак, ухвалюючи рішення суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та задовольнив позов ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», на який позивач не посилався та позовної вимоги про компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати не заявляв.
Дослідивши матеріали справи та надавши оцінку викладеним нормам матеріального права, судова колегія вважає, що у зв'язку із несвоєчасною виплатою ОСОБА_1 заробітної плати при звільненні, на підставі статті 117 КЗпП України, останній має право на стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Пунктом 5 розділу IV Порядку встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньої (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 розділу IV Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
ОСОБА_1 було звільнено з роботи 14 лютого 2020 року, а розрахунок по заробітній сплаті проведено 12 січня 2021 року.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню за період з 14 лютого 2020 року по 11 січня 2021 року.
Згідно з інформацією, наданою ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 541,23 грн.
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню з ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» на користь ОСОБА_1 становить 120 694,29 грн, виходячи з такого розрахунку: 541,23 грн - середньоденна заробітна плата позивача * 223 робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Однак, враховуючи межі позовних вимог, судова колегія доходить висновку про стягнення з ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 98 901,00 грн.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, слід брати до уваги наступне.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно - правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно - правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Також, необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
З огляду на викладене, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідач погодився з правом позивача на стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак вважає, що зазначена сума повинна бути зменшена судом до 10 000,00 грн, оскільки підприємство перебуває у важкому матеріальному стані у зв'язку із введенням на території України карантину, внаслідок чого підприємство призупинило господарську діяльність, будівництво, що призвело до зменшення попиту і реалізації житла, зменшились доходи підприємства, скоротилась чисельність працівників. А стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в повному обсязі стане надмірним фінансовим тягарем для підприємства та призведе до порушень прав інших працівників.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія не вбачає підстав для зменшення розміру середнього заробітку на час затримки розрахунку при звільненні, оскільки він не є неспівмірним із заборгованістю по заробітній платі, яка існувала у товариства перед позивачем.
Відповідно до частин першої, другої статті 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 26 березня 2021 року внесено виправлення в рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 09 березня 2021 року виклавши його резолютивну частину в такій редакції : «Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Куряжський домобудівельний комплекс» (код ЄРДПОУ 04852585) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 98901,00 грн. (дев'яносто вісім тисяч дев'ятсот одна гривня 00 копійок). Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Куряжський домобудівельний комплекс» на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).».
Заперечення на вказану ухвалу суду першої інстанції були викладені ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» в апеляційній скарзі на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 09 березня 2021 року.
Статтею 376 ЦПК України встановлено, що: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Таким чином, рішення суду першої інстанції, з урахуванням ухвали про виправлення описки, підлягає зміні в мотивувальній частині в редакції цієї постанови.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
При зверненні до суду з позов ОСОБА_1 судовий збір не сплачував, тому судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції підлягають стягненню з відповідача в дохід держави та враховуючи ціну позову становлять 908,00 грн.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 141, 367, ч. 1 ст. 369, п. 2 ч.1 ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Куряжський домобудівельний комплекс» - задовольнити частково.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 09 березня 2021 року та ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 26 березня 2021 року - змінити в мотивувальній частині в редакції цієї постанови.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Куряжський домобудівельний комплекс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 98 901,63 грн (дев'яносто вісім тисяч дев'яносто одна грн 63 коп.).
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Куряжський домобудівельний комплекс» в дохід держави судовий збір в розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім грн).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 16 листопада 2021 року.
Головуючий А.В. Котелевець
Судді О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина