Справа № 344/9685/21
Провадження № 22-ц/4808/1634/21
Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.
Суддя-доповідач Пнівчук
16 листопада 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Пнівчук О.В.
суддів: Бойчука І.В., Томин О.О.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу представника Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» на рішення Івано-Франківського міського суду від 14 вересня 2021 року, вскладі судді Атаманюка Б.М., у справі за позовом Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання,
У червні 2021 року представник позивача Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» надає послугу теплопостачання для квартири АДРЕСА_1 , за особовим рахунком № НОМЕР_1 , у якій проживає ОСОБА_1 ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» визначено виконавцем послуг із центрального опалення та підігріву води для населення на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №17 від 26.01.2010 року. Між позивачем та відповідачем укладено Договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом офіційного опублікування 01.102017 року на сайті www.tke.if.ua, та в газеті «Західний кур'єр» №40 (1613) від 05.10.2017 року, договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (договір приєднання).
Відповідно до п. 20 Правил плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У разі відсутності засобів обліку гарячої води і теплової енергії, плата за надані послуги справляється відповідно до вимог п.21 Правил, тобто згідно з установленими нормативами (нормами) споживання. Згідно п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 року №-630, плата за надані послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлений інший строк. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року, споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідачка ОСОБА_1 свої зобов'язання, як споживач, виконує неналежним чином, у зв'язку з чим станом на 01.06.2021 року утворилась заборгованість з оплати за послуги теплопостачання у розмірі 75047,01 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 14 вересня 2021 року позов Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання- задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» заборгованість за послуги теплопостачання за період з 01 червня 2018 року по 01 червня 2021 року в сумі 20641,63 грн та судовий збір в розмірі 624,25 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» подав апеляційну скаргу.
Вважає, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного дослідження всіх обставин, що мають значення для справи.
Зазначає, що незважаючи на вимоги чинного законодавства, відповідачка неналежним чином проводила оплату за надані їй послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 01.06.2021 року, складає 75047,01 грн.
Судом першої інстанції не взято до уваги факт, що відповідачкою неодноразово здійснювались більші оплати, ніж становили річні нарахування, що свідчить про визнання нею боргу та часткове виконання зобов'язання по оплаті наданих-отриманих послуг.
З наданих розрахунків вбачається, що в 2019 році річне нарахування становила 9485 грн за опалення, а оплата здійснена відповідачкою становить 10000 грн. Крім того, в липні 2018 року при місячному нарахуванні 118,95 грн. відповідачкою здійснена оплата 1500 грн. Однак відповідачкою не зазначався період, за який нею здійснювалася оплата послуг теплопостачання, відповідно, ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» правомірно зарахувало переплату для погашення заборгованості за попередній період.
Вважає, що підставою для переривання строку позовної давності є також факт укладення договору про розстрочку погашення заборгованості за поставлену теплову енергію від 26 лютого 2018 року, згідно якого відповідачка визнала заборгованість, яка утворилась станом на 01 лютого 2018 року на суму 52484,16 грн, яка повинна бути погашена до 26 лютого 2023 року.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» суд дійшов передчасного висновку, що строк позовної давності не переривався, належним чином доводи відповідача з приводу переривання строку позовної давності не перевірив, не звернув уваги на те, що відповідачкою здійснювалась переплата за надані послуги з теплопостачання, а також був укладений договір про розстрочку погашення заборгованості за поставлену теплову енергію, що в силу положень частини 1 статті 264 ЦК України свідчить про визнання нею боргу.
Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 за надані послуги теплопостачання на користь ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» в сумі 75047,01 грн, а також судовий збір.
Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову в даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідає вищезазначеним вимогам.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які склалися між сторонами, хоча і без договору, є зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора - вимагати сплату грошей за надані до будинку послуги. Враховуючи, що з позовом до суду позивач звернувся лише 17 червня 2021 року, суд застосував наслідки спливу позовної давності щодо боргу який виник до червня 2018 року та стягнув з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за послуги з теплопостачання в межах трьохрічного строку позовної давності, за період з 01 червня 2018 року по 01 червня 2021 року в сумі 20641,63 грн.
З таким висновком суду погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.20). Зазначений будинок забезпечується тепловою енергією, наданою ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго», отже позивач надавав послуги з теплопостачання відповідачу.
Відповідно до довідки про розрахунок боргу за теплоенергію між ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» та ОСОБА_1 по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.06.18 року по 01.06.2021 року наявна заборгованість в сумі 75047,01 грн (а.с.5).
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
Частиною першою статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (пункт 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Відповідно частини 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
З огляду на вказане колегія суддів суду погоджується з висновками суду першої інстанцій, що відповідачка належним чином не виконувала свої обов'язки з оплати наданих послуг, у зв'язку із чим утворилася заборгованість у визначеному позивачем розмірі.
Суд першої інстанції правильно врахував заяву відповідачки про застосування у даному спорі позовної давності. Оскільки позивач із зазначеним позовом звернувся до суду у червні 2021 року, то суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в межах позовної давності, а саме за період з 01 червня 2018 року по 01 червня 2021 року в розмірі 20641,63 грн.
У статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому у частині першій статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. При цьому переривання позовної давності можливо лише в межах строку позовної давності. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частини перша, третя статті 264 ЦК України).
У частинах четвертій-п'ятій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Доводи апеляційної скарги щодо переривання позовної давності у зв'язку із укладенням 26 лютого 2018 року договору про розстрочку погашення заборгованості за послуги теплопостачання, вказаних висновків суду не спростовують, оскільки позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення заборгованості станом на 01 червня 2021 року лише у червні 2021 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності навіть за наявності договору про розстрочку боргу від 26 лютого 2018 року.
Крім того, посилання апелянта на те, що відповідачкою в липні 2018 року при місячному нарахуванні за надані послуги у сумі 118,95 грн. здійснено оплату у сумі 1500 грн і така оплата позивачем правомірно зарахована на погашення заборгованості за попередній період не заслуговують на увагу, оскільки як убачається з наданого позивачем розрахунку за 2018 рік, починаючи з червня місяця позивачем нараховано відповідачці до оплати за надані послуги 3539, 07 грн, а оплачено нею за вказаний період 1500 грн (оплата здійснена у липні 2018), тобто вказаний платіж на погашення попередньої заборгованості самим позивачем не зараховано.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги представник ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» долучив до апеляційної скарги новий доказ - договір №60/18 про розстрочку погашення заборгованості за поставлену теплову енергію від 26 лютого 2018 року, який не було подано до суду першої інстанції.
Частиною 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Статтею 83 ЦПК України унормовано порядок подання доказів, згідно з яким сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
За положеннями частин 4, 5 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 статті 83 ЦПК України).
ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» не надало доказів неможливості подання вказаного документу до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від позивача. Жодних обґрунтувань, з яких саме причин вказаний доказ не було подано позивачем до суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.
Отже, долучений представником ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» до апеляційної скарги доказ не підлягає прийняттю апеляційним судом.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши всі наявні докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 14 вересня 2021 року- без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, у випадках передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуюча О.В. Пнівчук
Судді: І.В. Бойчук
О.О. Томин