Справа № 646/12819/16-к
№ провадження 1-кп/646/56/2021
16.11.2021 м. Харків
Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретарів судового засідання - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
прокурорів - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисника - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016220000000503 від 06.05.2016 за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вовчанськ, Харківської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, працюючого водієм на ПП «Трансервіс», раніше не судимого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкаєчого за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
за участю: обвинуваченого - ОСОБА_10 ,
потерпілого - ОСОБА_11 ,
представника потерпілого - ОСОБА_12
05.05.2016 біля 12 години 00 хвилин ОСОБА_10 , керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ-21099» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по проспекту Гагаріна зі сторони вулиці Південнопроектна в напрямку проспекту Льва Ландау у м. Харкові зі швидкістю не менше ніж 83 км/год, перевищуючи максимально встановлену швидкість руху у населеному пункті 60 км/год. Під час руху в районі розташування будинку №310 по проспекту Гагаріна м. Харкова, при виявленні небезпеки у виді пішохода ОСОБА_13 , яка перетинали проїжджу частину з права на ліво відносно напрямку руху автомобіля, рухаючись попереду свого чоловіка ОСОБА_11 , яку водій ОСОБА_10 , об'єктивно був спроможній виявити, але не вжив заходів щодо зменшення швидкості руху свого транспортного засобу аж до повної зупинки, чим грубо порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, в наслідок чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_13 . В результаті невиконання ОСОБА_10 п. 12.3 Правил дорожнього руху України сталася дорожньо - транспортна пригода і пішоходу ОСОБА_13 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження по критерію небезпеки для життя у виді важкої черепно - мозкової травми, численної травми тулуба та кінцівок, що потягли за собою смерть.
У судовому засіданні ОСОБА_10 свою вину визнав частково, зазначив, що 05.05.2016 біля 12 години 00 хвилин керуючі автомобілем «ВАЗ-21099» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по середньому ряду проспекту Гагаріна в напрямку проспекту Льва Ландау м. Харкова зі швидкістю приблизно 70 км/год. Коли він наближався до перехрестя з вулицею Південопроектною, загорівся зелений сигнал світлофора і він, не зупиняючись, перетнув перехрестя, продовжив рух і перестроївся у крайній лівий ряд, оскільки він був вільним і по переду не було автомобілів, а праворуч від його автомобілю по двом рядам, крайньому правому і середньому, більш повільно рухалися автомобілі. Він не пам'ятає, скільки і яких автомобілів він випередив, коли побачив біля розподільчої лінії жінку, екстрено загальмував, але уникнути зіткнення не зміг. Побачив потерпілу, коли порівнявся з автомобілем, з-під якого з'явилася потерпілаОСОБА_14 прийшовся в праве бокове дзеркало його автомобіля.
Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_13 свідчив суду про те, що 05.05.2016 про подію йому стало відомо зі слів брата, якому в свою чергу зателефонував сусід, який побачив наслідки дорожньо - транспортної пригоди: його батьків, які лежали на асфальті. Він вже через п'ятнадцять хвилин був на місці пригоди. Коли прибув на місце події на проспект Гагаріна, побачив як його матір ОСОБА_13 несуть на ношах до автомобіля швидкої допомоги. Зі слів поліцейських дізнався, що автомобілі, які рухалися в правому та середньому рядах в сторону аеропорту, пригальмували і пропустили його батьків, які перетинали проспект Гагаріна з права на ліво по ходу руху автомобілів. Проте автомобіль під керуванням ОСОБА_10 не загальмував і наїхав на його матір ОСОБА_13 , яка від отриманих травм ввечері у лікарні померла. Зазначив, що після ДТП, ОСОБА_10 приїжджав до лікарні, проте не відшкодував витрати на лікування та поховання. Направляв поштою по 1 тис. грн., які він не отримував, вважаючи це насмішкою.
Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_15 свідчив суду про те, що 05.05.2016 разом з дружиною ОСОБА_13 поверталися з аптеки і стали переходити проїжджу частину. Коли вийшли на проїжджу частину дороги, побачили автомобілі, що наближалися. Зупинилися. Коли побачили, що перші два ряди автомобілів призупинилися і пропустили їх, стали переходити дорогу. Коли вийшли на дорогу, жінка рухалася на два шаги попереду від нього. По третьому ряду рухався автомобіль зі швидкістю десь 80 -100 км/год, який і збив його дружину, коли вона вийшла на третю полосу руху. Від удару вона впала. Викликали швидку, яка доставила її до лікарні, де його дружина померла. Після подій, зі слідчим виїжджав на місце ДТП і показував, як все було. Тоді говорив правду, оскільки ще все гарно пам'ятав. Під час слідчого експерименту було 2-3 автомобіля. Поліцейські перекрили рух, проводили виміри.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 свідчив суду про те, що 05.05.2016, близько 12-00 години знаходився на передньому пасажирському сидінні ВАЗ 21099, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував його брат ОСОБА_10 . Рухалися по проспекту Гагаріна з боку вул. Одеської до перехрестя з вул. Південнопректною по середній смузі, на перехресті, при проїзді на зелений сигнал світлофору, перестроїлися у крайню ліву полосу руху. ОСОБА_10 почав рухатися із більшою швидкістю. Рухалися з приблизною швидкістю 80-90 км/год. В лівій та правій смугах рухалися автомобілі повільніше, ніж їх автомобіль. Потерпілу не бачили, вона вискочила з-під автомобіля, який рухався праворуч. Коли побачили почали різко гальмувати. Уникнути зіткнення не вдалося. Зачепили потерпілу правим дзеркалом заднього виду. Після ДТП пішохід знаходилася на лівій смузі, ближче до правої. . Він одразу викликав «швидку» та поліцію. Майже одразу на місце події приїхав онук потерпілої. Поруч був її чоловік похилого віку. Чоловік намагався її підняти. Приїхала слідчо-оперативна група.
Даними протоколу огляду місця події від 05.05.2016, складеного з 13години 10 хвилин по 14 годину 10 хвилин, схемою та ілюстративною таблицею до нього, в ході якого встановлено, що місцем події є ділянка дороги в районі будинку № 310 по проспекту Гагаріна міста Харкова в напрямку руху в сторону проспекту Льва Лондау. Дана дорожньо - транспортна пригода відбулася в світлий час доби на рівній ділянці, ширина проїзної частини призначена для руху транспорту в одному напрямку має три смуги та складає величину 11, 2 метри, які розділені горизонтальною дорожньою розміткою у виді переривчастою лінії, що поділяє її на три смуги руху. На проїзній частині зафіксовані правий та лівий сліди гальмування передніх коліс автомобіля ВАЗ 21099 довжиною 34,7 та 35,8 метрів відповідно. Початок сліду гальмування лівого переднього колеса розташований на відстані 1,4 метри від лівого краю проїзної частини по напрямку руху автомобіля. Закінчення даного сліду гальмування знаходиться на відстані 0,65 м від лівого краю проїзної частини по напрямку руху автомобіля ВАЗ 21099. У автомобіля ВАЗ 2109 розбито праве бокове дзеркало заднього виду.
На підставі даних, отриманих в ході проведення огляду місця події, експерт прийшов до висновку про те, що мінімальна швидкість руху автомобіля ВАЗ 21099, р.н. НОМЕР_1 , виходячи з довжини слідів гальмування, зафіксованих на схемі до протоколу огляду місця ДТП становить 80.4 км/ год (висновок автотехнічної експертизи № 450/16 від 15.07.2016 (а.с. 111-112 т.1).
Даними протоколу слідчого експерименту від 01.09.2016 за участю свідка ОСОБА_15 , потерпілого ОСОБА_11 та його представника адвоката ОСОБА_17 , в ході якого свідок ОСОБА_15 на місці пригоди показав та розповів об обставинах дорожньо - транспортної пригоди, які в цілому не суперечать його показанням в судовому засіданні, а також даними схеми, складеної за результатом слідчого експерименту і проведених замірів за показанням свідка ОСОБА_15 . В ході слідчого експерименту свідок ОСОБА_15 показав місце наїзду - на відстані 9,5 м від правого краю проїзної частини по напрямку руху автомобіля ВАЗ 21099 та на відстані 17,5 м від закінчення слідів гальмування. (а.с. 88-89 том 1).
Даними протоколу слідчого експерименту від 28.09.2016, проведеного за участю ОСОБА_10 , як свідка, його адвоката ОСОБА_9 , спеціаліста ОСОБА_18 , у присутності потерпілого ОСОБА_19 , а також схеми до нього. Відповідно до протоколу на місці пригоди ОСОБА_20 на пропозицію слідчого розповів, що керуючи автомобілем, в якому на передньому пасажирському сидінні знаходився його брат, рухався по проспекту Гагаріна в сторону проспекту Льва Лондау зі швидкістю 60 км/год. При наближенні до перехрестя з вул. Південнопроектною загорівся зелений сигнал світлофору. Він, не зменшуючи швидкість руху проїхав перехрестя і перестроївся у крайній лівий ряд, поступово випереджаючі транспортні засоби, що рухалися праворуч і набирали швидкість від перехрестя. В якусь мить відчув удар в правий бік автомобіля, застосував екстрене гальмування та зупинив автомобіль. Після чого з'ясувалося, що відбувся наїзд на жінку пішохода. До наїзду пішохода та характер його руху не бачив, як не зміг показати і місце наїзду.
Тобто, під час слідчого експерименту обвинувачений ОСОБА_10 свідчив про те, що застосовав екстрене гальмування після того, як відчув удар.
Даними висновку експерта № 10159 від 31.10.2016 та таблиці до нього (старший експерт лабораторії інженерно-транспортних досліджень Харківського НДІСЕ ім. засл. проф. Н.С. Бокаріуса ОСОБА_18 ) відповідно до якого в даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля ВАЗ 21099 ОСОБА_10 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п. 12.3. 12.4 - та 12.9 б) Правил дорожнього руху України.
В даній дорожній ситуації водій автомобіля ВАЗ 21099 ОСОБА_10 при обраній швидкості руху 90 км/год мав технічну можливість зупинити керований ним транспортний засіб до місця наїзду на пішохода ОСОБА_13 шляхом виконання вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України, для чого у нього були відсутні перешкоди технічного характеру.
В даній дорожній ситуації дії водія автомобіля ВАЗ НОМЕР_2 ОСОБА_10 не відповідали вимогам п.п. 12.3, 12.4 та 12.9 б) Правил дорожнього руху України. При цьому невідповідність дій водія автомобіля ВАЗ 21099 ОСОБА_10 вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України знаходилась, з технічної точки зору, у причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.
В даному випадку невідповідність дій водія автомобіля ВАЗ 21099 ОСОБА_10 вимогам п.п. 12.4 та 12.9 б) Правил дорожнього руху України з технічної точки зору не знаходилась в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди (том 1 а.с.117-121).
Даними висновку судово - медичного експерта № 117- Ат/16 від 20.07.2016, відповідно до якого у зв'язку із подією, що мала місце 05.05.2016 у ОСОБА_13 , 1932 року народження мала місце поєднана тупа травма тіла у виді таких пошкоджень: травма голови - крововиливи м'яких покровів голови збоку їх внутрішньої поверхні в тім'яно - потиличної області, крововиливи під оболонкою головного мозку (субдуральне, субарахноїдакльне), забій головного мозку; закрита травма грудної клітки - переломи 4-7 ребер справа по передній пахвовій лінії без порушення цілісності плеври, переломи 2-10 ребер по лопатковій лінії з порушенням цілісності плеври в зоні перелому 8 ребра, забій легень, розрив нижньої долі лівого легкого, крововиливи у середостінні, навколосерцеву сумку, забій серця, лівосторонній гемопневмоторакс, крововиливи (2) на лівій молочній залозі та на боковій поверхні грудної клітки зліва; закрита травма живота - розрив селезінки, внутрішньочеревна кровотеча; закритий оскольчатий перелом обох костей лівої гомілки в середній третині зі зміщенням, закритий перелом лівої великогомілкової кістки у нижній третині зі зміщенням; крововиливи та садна верхніх та нижніх кінцівок.
Причиною смерті ОСОБА_13 виявилася вищевказана тяжка поєднана травма тіла з розвиненою внаслідок цього декомпенсований травматичний шок. Зазначені пошкодження, за висновком експерта, виникли прижиттєво, одномоментно, від дії тупих твердих предметів зі значною силою, індивідуальні ознаки травмуючої поверхні яких у пошкодженнях не відобразилися та могли виникнути в результаті зіткнення рухаючого транспортного засобу з пішоходом. Враховуючи характер та локалізацію пошкоджень, ймовірніше за все, в момент первинного контакту з транспортним засобом, що рухався, ОСОБА_13 знаходилась у вертикальному положенні і була звернута до автомобіля, що рухався, лівою стороною. За ступенем тяжкості травма ОСОБА_13 має ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.
Таким чином, на підставі безпосередньо досліджених в судовому засіданні доказів суд прийшов до висновку про те, що обвинуваченим ОСОБА_10 порушено п. 12.3 Правил дорожнього руху України, відповідно до якої у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможній виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди. Порушення п. 12.3 Правил дорожнього руху України обвинуваченим ОСОБА_10 стало причиною дорожньо - транспортної пригоди - наїзду на пішохода ОСОБА_13 , в наслідок чого їй були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, які потягли за собою її смерть.
Суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_10 повністю доведена і кваліфікує його дії за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої.
Позиція сторони захисту про недопустимість доказів, а саме - протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_15 від 01.09.2016, оскільки, як з'ясувалось у судовому засіданні, даний свідок не володіє українською мовою і потребує допомоги перекладача; протоколу слідчого експерименту від 28.09.2016 за участі свідка ОСОБА_10 , оскільки він був отриманий з його показань як свідка; висновку експерта № 10159 від 31.10.2016 , оскільки в його основу покладено дані вказаних слідчих експериментів, є неприйнятними з огляду на таке.
Як вбачається з вказаних протоколів слідчих експериментів жодних зауважень чи заперечень з приводу порушень їх прав свідками ОСОБА_15 та ОСОБА_10 при проведенні слідчого експерименту чи після його проведення не висловлювалося.
Слідчий експеримент за участю свідка ОСОБА_15 проводився у присутності його сина - потерпілого ОСОБА_11 та його адвоката. У судовому засіданні відомості, що містилися в протоколі слідчого експерименту були оголошені і свідок ОСОБА_15 повністю їх підтвердив і зазначив у судовому засіданні, що на момент проведення слідчого експерименту надавав саме такі показання.
Проведенню слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_21 у присутності його адвоката ОСОБА_9 передувало роз'яснення йому прав і обов'язків відповідно до ст. 66 КПК України, які включають право не свідчити проти себе і відмовитися давати показання, що можуть стати підставою для підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення. Жодних зауважень чи заперечень з приводу порушень його прав ОСОБА_10 та його захисник ОСОБА_22 при проведенні вказаної слідчої дії чи після її проведення не висловлювали. Під час цієї слідчої дії ОСОБА_10 була надана можливість висловити свою власну точку зору з приводу обставин наїзду автомобіля під його керуванням на пішохода і в такий спосіб вплинути на вирішення справи стосовно себе, що не суперечить засаді верховенства права. У матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які би давали підстави вважати, що при проведенні цього слідчого експерименту слідчим були вчинені діяння, якими були б порушені права чи свободи ОСОБА_10 або слідчий у будь-якій формі примушував його до визнання своєї винуватості у ДТП. Не було у слідчого на той час і достатніх підстав вважати, що надалі ОСОБА_10 буде визнано підозрюваним. Тільки після проведення слідчих дій, автотехнічної експертизи № 10159 від 31.10.2016 ОСОБА_10 16.11.2016 повідомлено про підозру.
Крім того, слід зазначити, що показання ОСОБА_10 , надані ним під час слідчого експерименту щодо швидкості руху автомобіля під його керуванням 60 км/год перед дорожньо - транспортною пригодою , визнані, з технічної точки зору, неспроможними, а показання свідка ОСОБА_15 щодо швидкості руху автомобіля 90 км/год не суперечать проведеним дослідженням та не позбавлені, з технічної точки зору, спроможності.
Тому правові підстави для визнання вказаних доказів недопустимими - відсутні.
Судом досліджений наданий в ході судового розгляду стороною захисту висновок експерта за результатами проведеної судової автотехнічної експертизи № 774 від 27.04.2017 (судовий експерт, старший науковий співробітник лабораторії інженерно-транспортних досліджень Харківського НДІСЕ ім. засл. проф. Н.С. Бокаріуса ОСОБА_23 ) (т.1 а.с 176-184).
Відповідно до даного експертного дослідження, в даній дорожньо-транспортній ситуації ОСОБА_10 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п. 12.3, 12.4 та 12.9 «б» Правил дорожнього руху України. Пояснення свідка ОСОБА_16 відносно швидкості руху автомобіля ВАЗ- 21099 перед дорожньо-транспортною пригодою та механізму розвитку даної дорожньо-транспортної пригоди на стадії зближення автомобіля ВАЗ-21099 з пішоходом ОСОБА_13 не позбавлені технічної спроможності. Виходячи із пояснень свідка ОСОБА_16 в даній дорожньо-транспортній ситуації водій ОСОБА_10 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_13 шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування з моменту виникнення небезпеки для його подальшого руху як при обраній ним швидкості руху (90 км/год), так і при максимально-допустимій швидкості руху в населеному пункті (60 км/год), тобто шляхом виконання ним вимог п.п. 12.3, 12.4 та 12.9 «б» Правил дорожнього руху України. Виходячи із пояснень свідка ОСОБА_16 в діях водія автомобіля ВАЗ- НОМЕР_2 ОСОБА_10 в даній дорожньо- транспортній ситуації не вбачається невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України, які б знаходилися, з технічної точки зору, в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди. При умові руху автомобіля ВАЗ-21099 з максимально-допустимою швидкістю в населеному пункті (60 км/год) водій ОСОБА_10 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_24 , тобто невідповідності дій водія вимогам п.п. 12.4 та 12.9 «б» Правил дорожнього руху України не знаходилися, з технічної точки зору, в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.
Як встановлено судом, дане експертне дослідження (№ 774 від 26.01.2017) проведено на підставі клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_9 , при цьому дослідження проведені на підставі показань ОСОБА_16 , наданих захиснику, та складеної свідком ОСОБА_16 схеми з замірами, інші матеріали кримінального провадження.
Як зазначив захисник в судовому засіданні, ним особисто за участі свідка ОСОБА_16 проведений експеримент і необхідні заміри, в тому числі і щодо швидкості руху пішоходу, які були і надані експерту на його клопотання.
Суд вважає, що вказаний доказ є в силу ст. 86 КПК України недопустимим доказом, оскільки в його основу покладені показання ОСОБА_16 , який не був допитаний у якості свідка, не попереджався про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, вихідні дані для проведення дослідження здобуті в ході експерименту, проведеного не слідчим, не за місцем події, тобто проведеного в порушення вимог ст. 240 КПК України, відповідно до якої саме слідчий або прокурор мають право проводити слідчий експеримент.
З метою перевірки показань свідка ОСОБА_16 судом було надано судове доручення органу досудового розслідування про виконання слідчої дії -слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_16 .
Відповідно до протоколу слідчого експерименту від 16.01.2019 за участі свідка ОСОБА_16 у присутності обвинуваченого ОСОБА_10 , за участю спеціаліста ОСОБА_18 , свідок ОСОБА_16 під час проведення слідчого експерименту на місці події ДТП дав пояснення щодо обставин дорожньо - транспортної пригоди, пояснив що перед пригодою автомобіль «ВАЗ-21093», реєстраційний номер - НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_10 рухався на відстані 2,8 м. від лівого краю дороги згідно напрямку свого руху до правого габариту автомобілю; швидкість руху даного автомобілю складала біля 90 км/год і до наїзду у автомобіль «ВАЗ-21093 встиг розпочати гальмування і наїзд стався в гальмуванні; вказав, що місце наїзду на пішохода розташовувалось на відстані 2,7-2,8 м. від лівого краю дороги, згідно напрямку руху автомобілю «ВАЗ-21093 і в момент, коли свідок ОСОБА_16 побачив пішохода ОСОБА_13 із-за передньої частини попутного автомобілю праворуч, в цей момент пішохід перебувала на відстані 1,1 м. від місця наїзду; пішохід ОСОБА_13 рухався перпендикулярно краю дороги, її темп складав контрольну ділянку шляху 5,0 м. пішохід долав за 3,0 сек. В ході слідчого експеременту ОСОБА_16 не зміг вказати та показати на те, як і які саме автомобілі рухалися по середній та крайній правій смузі руху безпосередньо перед наїздом, а також не зміг вказати на повний шлях руху пішохода з моменту її виходу на дорогу; коли свідок ОСОБА_16 вперше побачив пішохода ОСОБА_13 на дорозі із-за передньої частини попутного автомобілю, який рухався праворуч та попереду від автомобілю «ВАЗ-21093», в цей момент автомобіль, що був попереду та праворуч, знаходився на відстані 0,5 м. від переднього габариту автомобілю «ВАЗ-21093», реєстраційний номер НОМЕР_1 , а його швидкість складала біля 30 км/год. (а.с. 147-149 т. 2)
Відповідно до даних висновку додаткової судової автотехнічної експертизи № 1261/3932 від 23.03.2021 наданих при проведенні слідчого експерименту свідком ОСОБА_16 свідчень виявилося недостатнім для вирішення експертним шляхом питань: чи мав водій автомобілю «ВАЗ-21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_21 технічну можливість запобігти наїзду на пішохода шляхом виконання вимог ПДР з моменту виникнення небезпеки; чи маються в діях водія автомобілю «ВАЗ-21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_25 невідповідності вимогам ПДР, які знаходились би в причинному зв'язку з настанням даної події? Чи мав водій ОСОБА_10 технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_13 з моменту її виявлення із-за передньої частини попутного автомобіля; чи сталася б дорожньо-транспортна пригода при умові руху автомобіля під керуванням ОСОБА_10 , з дозволеною швидкістю.
Крім того, оцінюючи показання свідка ОСОБА_16 суд виходить з того, що момент виникнення небезпеки для подальшого руху визначається саме для водія автомобіля, який зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну. Надані свідком ОСОБА_16 показання, враховуючи обставини цієї справи, швидкість події, можна пояснити особливостями пам'яті та суб'єктивним сприйняттям обставин дорожньої обстановки саме даним свідком, який був пасажиром.
Як встановлено висновком судової автотехнічної експертизи № 10159 від 31.10.2016 небезпека для руху водію ОСОБА_10 настає на відстані видимості пішохода ОСОБА_13 з робочого місця водія автомобіля ВАЗ 21099. Величина зупинкового шляху автомобіля ВАЗ 21099 при швидкості руху 90 км/год сладає 78, 3 м і менше відстані видимості - 86,9 м. Тому, з моменту виникнення небезпеки обвинувачений ОСОБА_10 мав технічну можливість зупинити керований ним транспортний засіб до місця наїзду на пішохода ОСОБА_13 шляхом виконання вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України, для чого у нього були відсутні перешкоди технічного характеру, оскільки його автомобіль знаходився в технічно справному стані.
Враховуючі сукупність безпосередньо досліджених у судовому засіданні доказів, суд вважає доведеним вину ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого за ч.2 ст. 286 КК України.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Судом вивчено дані про особу обвинваченого ОСОБА_10 і встановлено, що він раніше не судимий, має постійне місце роботи, де характеризується позитивно, на обліку у лікаря нарколога та психіатра - не перебуває.
Обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_20 , судом не встановлені.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (Із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 року), при призначенні покарання за ст. 286 КК України суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію транспортних засобів, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Враховуючи характер вчиненого злочину суд бере до уваги, що під час вчинення злочину обвинувачений ОСОБА_16 не перебував у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Водночас, визначаючи ступінь вини обвинуваченого суд враховує, що з боку пішохода ОСОБА_13 , допущені порушення п.п. 4.7. 4.8. 4.10 та 4.14 «а», «г» Правил дорожнього руху України, оскільки вона перетинала проїзну частину в недозволеному для цього місці - за межами пішохідного переходу, не впевнилась у відсутності транспортних засобів, що наближаються, та у небезпеці для себе та інших учасників руху. Потерпіла ОСОБА_13 вийшла на проїзну частину та переходила проїзну частину , яка має більше чотирьох смуг в обох напрямках поза межами пішохідного переходу, хоча це заборонено Правилами дорожнього руху..
Хоча вказана обставина певною мірою зменшує ступінь вини обвинуваченого, обставини дорожньо-транспортної пригоди, дають суду підставу для висновку, що вказана дорожньо-транспортна пригода перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням обвинуваченим вимог п.12.3 Правил дорожнього руху в умовах дорожньої обстановки, яка не характеризується підвищеною складністю.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_10 суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного ним злочину, який відповідно до ч. 4 ст.12 КК України, належить до категорії тяжких злочинів, вчинене з необережності, дані про його особу, допущені порушення з боку потерпілої ОСОБА_13 Правил дорожнього руху України.
Тому, з метою виправлення і попередження нових злочинів, суд вважає правильним призначити обвинуваченому ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України з позбавленням права керування транспортними засобами.
Обрана міра покарання, за глибоким переконанням суду, відповідає не тільки тяжкості вчиненого злочину, обставинам справи, але й особі обвинуваченого, є обґрунтованою та буде відповідати цілям покарання.
У кримінальному провадженні потерпілим ОСОБА_11 заявлено цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_10 про стягнення матеріальної шкоди на суму 382 910,52 грн та моральної шкоди на суму 120 000,00 грн, а також витрат на правову допомогу у сумі 25 000,00 грн.
Вирішуючи цивільний позов, суд виходить з того, що на момент вчинення дорожньо?транспортної пригоди за даним вироком (05.05.2016) цивільно?правова відповідальність обвинуваченого ОСОБА_10 була застрахована у ПрАТ СК «Галицька» (страхова компанія залучена у якості третьої особи) за полісом № АЕ/4835915 від 09.09.2015 зі страховим лімітом у 50 000,00 грн за шкоду, заподіяну майну та 100 000,00 грн за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, з франшизою у нуль гривень. Вчинення обвинуваченим дій, які відповідно до Закону України № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» можуть бути підставою для відмови страховика у виплаті страхового відшкодуванням матеріалами справи не встановлено.
Разом з тим, позовні вимоги потерпілий ОСОБА_11 до страховика обвинуваченого - ПрАТ СК «Галицька», не пред'являв, а покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника - обвинуваченого, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (відповідні роз'яснення Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 04.07.2018 по справі № 755/18006/15?ц, підтримані у постанові від 03.10.2018 у справі 760/15471/15-ц та ухвалі від 20.02.2020 у справі № 753/15214/16-ц), тому суд дійшов висновку про часткове задоволення цивільного позову на суму різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою згідно ст. 1194 ЦК України, відповідно до нижчезазначеного.
За правилами ст. 27 Закону № 1961-IV, страховик відшкодовує, зокрема, наступні витрати, пов'язані зі смертю потерпілого: не більше 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку, на поховання та на спорудження нагробного пам'ятника у загальному розмірі; моральна шкода у такому ж розмірі, яка виплачується рівними частинами чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим) померлого.
Відповідно до наданих потерпілим доказах (договір надання ритуальних послуг від 06.05.2016, рахунки?замовлення № 564/1 та № 000445 від 06.05.2016) на поховання матері ОСОБА_13 цивільним позивачем було затрачено 23 071,30 грн, в тому числі на труну, нагробний хрест та інші обрядові дії. Дослідивши відповідно до рахунків зміст послуг, судом встановлено, що вони охоплюються змістом обряду поховання померлого відповідно до абз. 18 ст. 2 Закону України № 1102-IV «Про поховання та похоронну справу» та в більшості відносяться до Необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 № 193. Відтак, суд вважає доведеними витрати потерпілого на поховання у розмірі 23 071,30 грн.
В частині витрат на спорудження меморіального комплексу на суму 158 000,00 грн, суд враховує, що відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 24 Постанови від 27.03.1992 № 6, витрати на виготовлення пам'ятників і огорож визначаються виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам'ятників і огорож у даній місцевості. Враховуючи, що меморіальний комплекс не є стандартним пам'ятником, доказів про граничну вартість стандартного намогильного пам'ятника в місті Харкові позивачем суду не надано, суд, виходячи з вимог розумності та справедливості дійшов висновку, що на користь потерпілого підлягають стягненню 3 000,00 грн з урахуванням орієнтовних розмірів, визначених п. 45 постанови Правління фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.10.2008 «Про витрати на поховання та пов'язані з цим ритуальні послуги у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання».
Загальний розмір страхового відшкодування на поховання та на спорудження намогильного пам'ятника обмежений сумою в 17 400,00 грн (12 мінімальних заробітних плат станом на 05.05.2016 - 12 х 1 450,00 грн). Таким чином, стягненню з обвинуваченого підлягають 8 671,30 грн різниці між доведеними витратами та сумою страхового ліміту (23 071,30 грн (витрати на поховання) +3 000,00 грн (витрати на пам'ятник) - 17 400,00 грн страхового лімиту)
Суд не вважає, шо обвинуваченим були вжиті заходи щодо відшкодування шкоди у розмірі 9310 грн, оскільки суду не надано підтвердження отримання вказаної суми потерпілим.
Потерпілим також заявлено до відшкодування витрати на поминальні обіди після поховання, а також на 9?й та 40?й день на загальну суму 201 839,22 грн. В цій частині суд зазначає, що з урахуванням системного тлумачення положень ст. 1201 ЦК України та Закону № 1102-IV до витрат на поховання можна віднести ті, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом у могилу, а церемонія поховання та церемонія поминання є зовсім різними правовими поняттями, і витрати, пов'язані з проведенням поминальних обідів, не належать до витрат на поховання, тому у їх стягненні слід відмовити (відповідні роз'яснення Верховного Суду були надані у постановах від 09.10.2019 по справі № 753/23826/16-к, від 19.03.2020 по справі № 185/687/18).
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, суд вважає, що факт спричинення потеплілому моральної шкоди від протиправних дій обвинуваченого доведено під час розгляду даного кримінального провадження за вищевказаних обставин, а заявлений розмір моральної шкоди у сумі 120 000,00 грн, з урахуванням обставин втрати потерпілим близької для нього людини - матері, беручи до уваги характер, обсяг та глибину фізичних й душевних страждань потерпілого, істотність вимушених змін у його повсякденному житті, зокрема непоправність втрати і неможливість поновити попереднє становище, суд вважає обґрунтованим, справедливим та розумним. Враховуючи, що потерпілим не надано доказів існування відповідно до Закону № 1961-IV обставин для зменшення розміру страхового відшкодування моральної шкоди на його користь, суд дійшов висновку, що з обвинуваченого підлягає стягненню на користь потерпілого 102 600,00 грн заподіяної моральної шкоди (за вирахуванням страхової суми 17 400,00 грн - 12 мінімальних заробітних плат станом на 05.05.2016).
Потерпілим заявлено до відшкодування 25 000,00 грн витрат на правову допомогу. З урахуванням п. 1 ч. 1 ст. 118, ч. 1 ст. 124, п. 3 ч. 1 ст. 91, ч. 5 ст. 128 КПК України та положень ЦПК України склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та мають бути документально підтверджені. На підтвердження витрат потерпілим надано угоду про надання адвокатських послуг від 25.05.2016 та акт приймання?передачі грошових коштів від 25.06.2016, з яких неможливо встановити ані перелік, ані зміст послуг, які були фактично надані потерпілому ОСОБА_11 у даному кримінальному провадженні, а сам акт приймання грошових коштів не є належним доказом фактичності та реальності понесення таких витрат, оскільки в розумінні чинного законодавства не є документом, яким підтверджується оплата послуг. Зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку про недоведеність понесених потерпілим витрат на правову допомогу, тому в частині вказаних вимог ОСОБА_11 слід відмовити.
Судові витрати за проведення автотехнічних досліджень підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_10 .
Суд, прийшовши до висновку про міру покарання у виді позбавлення волі, вважає недоцільним, до набрання вироком законної сили, змінювати обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжний захід, оскільки запобіжних захід йому у даному криміналному провадженні не обрався, порушень процесуальної поведінки під час судового розгляду ОСОБА_26 не допускав, доказів наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суду не надано.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 124, 369-371, 373-376 КПК України, суд -
Визнати ОСОБА_10 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 2 (два) роки.
Стягнути з ОСОБА_10 у прибуток держави витрати за проведення експертизи обставин дорожньо?транспортної пригоди № 450/16 від 15.07.2016 у сумі 1 055,52 грн, судової?автотехнічної експертизи № 10159 від 31.10.2016 у сумі 1 938,20 грн, додаткової судової автотехнічної експертизи № 12562/3932 від 23.03.2021 у сумі 8 580,50 грн, на загальну суму - 11 574,22 грн.
Стягнути з ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_11 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) 8 671,30 грн майнової шкоди.
Стягнути з ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_11 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) 102 600,00 грн моральної шкоди.
У задоволенні цивільного позову ОСОБА_11 до ОСОБА_10 в іншій частині - відмовити.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Червонозаводський районний суд м. Харкова протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору, обвинуваченому. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1