08 листопада 2021 року м. Ужгород№ 260/4315/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Іванчулинця Д.В.,
при секретарі судових засідань - Костелей І.Ф.,
за участі сторін та осіб, які беруть участь у розгляді справи:
представника позивача - Олійника Р.Б.,
представника відповідача - Бурі О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в особі представника Олійника Романа Богдановича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДФС у Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 39393632), Головного управління ДПС у Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 43143065), Головного управління ДПС у Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ ВП 44106694) про скасування податкової вимоги, -
У відповідності до ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 08 листопада 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено та підписано 15 листопада 2021 року.
21 вересня 2021 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника - адвоката Олійника Романа Богдановича (далі - представник позивача) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Закарпатській області (код ЄДРПОУ - 39393632) (далі - відповідач 1), Головного управління ДПС у Закарпатській області (код ЄДРПОУ - 43143065) (далі - відповідач 2), Головного управління ДПС у Закарпатській області (код ЄДРПОУ ВП - 44106694), яким просить суд: 1) визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Закарпатській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2088-50У від 13.05.2019р.; 2) стягнути на користь позивача судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів (а.с.1-7).
23 вересня 2021 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відмовлено позивачеві у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову (а.с.44-46).
Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року було залишено дану позовну заяву без руху та надано позивачеві 7 днів на усунення недоліків (а.с.49-51).
На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху представником позивача надано клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду (а.с.55-57).
08 жовтня 2021 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.59, 60).
Позовну заяву мотивовано тим, що податковим органом протиправно винесено оскаржувану вимогу, оскільки позивач в період січень-березень 2017 року працювала на посаді прибиральниці в Закарпатській філії АТ «Укрпошта», роботодавець здійснював відрахування по єдиному соціальному внеску відносно неї. Протягом вказано періоду підприємницькою діяльність позивач не здійснювала. Однак, відповідачем протиправно винесено щодо неї вимогу про сплату боргу (недоїмки), яка і є предметом розгляду у даній справі.
26 жовтня 2021 року, відповідачем було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач не погоджується з позовними вимогами та просить суд відмовити в задоволенні позову.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з мотивів наведених у позовній заяві та відповіді на відзив і просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти заявлених позовних вимог з мотивів наведених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 12 грудня 2003 року по 13 липня 2021 року була зареєстрована як Фізична особа-підприємець (а.с.24).
Як вбачається із довідки Закарпатської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - Закарпатська дирекція AT «Укрпошта») від 20.07.2021 року за № 210, починаючи 03 квітня 2017 року вона працює на посаді прибиральниці в Закарпатській дирекції AT «Укрпошта» на підставі наказу про прийняття на роботу № 355 від 31.03.2017 року (а.с.25).
Крім того, протягом періоду січень-березень 2017 року позивач виконувала роботу прибиральниці в Закарпатській дирекції AT «Укрпошта» на підставі цивільно-правового договору, укладеного нею як фізичною особою, відповідні обставини справи підтверджуються довідкою про доходи позивача в період з січня по березень 2017 року включно, виданої 28 липня 2021 року за № 636 Закарпатською дирекцією AT «Укрпошта» (а.с.27).
Протягом вказаного періоду підприємницька діяльність ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем не здійснювалась.
Як вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, 13 травня 2019 року Головним управління ДФС у Закарпатській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2088-50У, згідно якої повідомлено, що станом на 30 квітня 2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 становить 21 030,90 грн. (а.с.16).
Суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2088- 50У від 13.05.2019 р. є такою, що виставлена із порушенням вимог чинного законодавства та підлягає скасуванню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно підпункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
За змістом статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування. обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абз. 2 пункту 1 ч. 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах. передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору. укладеного з фізичною особою - підприємцем. якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва. відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до абз. 1 п. 1, п. 2 та п. З ч. 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року та на момент виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах І (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну тату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди
фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-І частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При ньому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на момент виникнення спірних правовідносин не було врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Враховуючи вищенаведене, Верховним Судом у постанові 04 грудня 2019 року по справі №440/2149/19 (реєстраційний номер в ЄДРСР: 86203700) було сформульовано наступний правовий висновок згідно якого:
«...особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде то доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи- підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску». Вказаний висновок Верховного Суду відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України {при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду) підлягає врахуванню під час вирішення спору у даній справі.
Водночас, починаючи з січня 2017 року по день звернення до суду ОСОБА_1 працює на посаді прибиральниці в Закарпатській дирекції AT «Укрпошта» та отримує там дохід з якого роботодавцем (дирекцією) відраховується єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підтверджується довідками про доходи за період січень 2017 р. по червень 2021 р. (включно) (а.с.27-32).
Крім того, як вбачається з довідки форми ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» від 26.08.2021 p., роботодавцями позивача починаючи із вересня 2016 року безперервно сплачувались внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 , у тому числі й станом на день виставлення вимоги - 13.05.2019 р. (а.с.33-34а).
Однак, в супереч вищезазначеним обставинам, відповідачем було виставлено відносно позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-2088-50 від 13.05.2019р.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оскільки, в адміністративних справах, де відповідачем є суб'єкт владних повноважень, повинен доказувати правомірність прийнято та оскаржуваного рішення, враховуючи, що у даній справі відповідач не довів правомірності виставленої ним вимоги про сплату боргу (недоїмки), суд приходить висновку, що позов підлягає до задоволення повністю.
На підставі наведеного та керуючись ст. 77, 78, 242-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в особі представника Олійника Романа Богдановича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДФС у Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 39393632), Головного управління ДПС у Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 43143065), Головного управління ДПС у Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ ВП 44106694) про скасування податкової вимоги - задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Закарпатській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2088-50У від 13 травня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець