79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"04" листопада 2021 р. Справа №914/867/21
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Желіка М.Б.
секретар судового засідання Федорів Н.В.
розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сюрприз”
на рішення Господарського суду Львівської області від 13.07.2021 (повний текст рішення складено 22.07.2021, суддя Запотічняк О.Д.)
у справі № 914/867/21
за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,
до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю “Сюрприз”, м.Львів
про стягнення заборгованості 53 649,20 грн.
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Сюрприз”, м. Львів
до відповідача Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів
про стягнення 362 314,54 грн.
представники:
від позивача за первісним позовом - не з'явився,
від відповідача за первісним позовом - Шира М.В.
05 квітня 2021 року Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (надалі - УКВ ДЕР ЛМР) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення 53649,20 грн заборгованості з орендної плати з Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) «Сюрприз». Даний позов обґрунтований тим, що відповідач, в порушення умов договору оренди за № Г-10341-16 від 22.12.2016, неналежно виконував взяті на себе зобов'язання, сплачував орендну плату не в повному обсязі.
24 травня 2021 року ТзОВ «Сюрприз» подало зустрічну позовну заяву до Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про стягнення 362314,54 грн за здійснення невідокремлюваних поліпшень орендованого майна. Заява мотивована тим, що внаслідок проведених орендарем ремонтних робіт, орендоване приміщення зі стану занедбаного напівпідвалу було приведено у задовільний стан, що позитивно відобразилося на якості такого майна. З огляду на це, позивач за зустрічним позовом просив стягнути з відповідача за зустрічним позовом 362314,54 грн за здійснення невідокремлюваних поліпшень орендованого майна згідно договору оренди № Г-0481 від 28.12.2001.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.07.2021 у справі № 914/867/21 позов УКВ ДЕР ЛМР задоволено частково; з ТзОВ «Сюрприз» на користь позивача стягнуто 38298,73 грн. заборгованості та 1620,49 грн. судового збору; в задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Ухвалюючи рішення, господарський суд визнав, що матеріалами справи підтверджено неналежне виконання позивачем умов договору оренди за № Г-10341-16 від 22.12.2016 щодо сплати орендної плати, отже стягненню підлягає заборгованість в сумі 38298,73 грн. за період з грудня 2018 року по травень 2019 року.
Щодо зустрічного позову, господарський суд зазначив, що відповідач не довів належними засобами доказування у справі факту досягнення домовленості з позивачем стосовно надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна до укладення договору 2016 року, а отже, позовні вимоги зустрічного позову про стягнення 362314,54 грн за здійснення невідокремлюваних поліпшень орендованого майна є безпідставними та необґрунтованими.
Крім цього, при вирішенні даної справи суд врахував і той факт, що первісний позов стосується стягнення заборгованості з орендної плати за договором від 22.12.2016, а вимоги зустрічного позову пов'язані із здійсненням невідокремлюваних поліпшень орендованого майна згідно договору оренди від 28.12.2001, який закінчив свою дію і не є предметом розгляду за первісним позовом.
Не погодившись з ухваленим рішенням місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог, ТзОВ «Сюрприз» оскаржило його в апеляційному порядку та просило скасувати його в цій частині, постановивши нове рішення, яким залишити зустрічний позов без розгляду з врахуванням норм статтей 46, 180, 236, 253, 254, 256-259 ГПК України. Такі вимоги скаржник обґрунтовує наступним:
1) відповідно до абз. 3 п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших; таке об'єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову;
2) оскільки суд при вирішенні спору зробив висновок про те, що вимоги зустрічного позову не є взаємопов'язаними з первісним позовом, спільний розгляд первісного і зустрічного позовів є недоцільним, з огляду на те, що вони виникли з різних правовідносин. Таким чином, на думку скаржника, суд першої інстанції не повинен був приймати зустрічний позов до розгляду та розглядати його по суті. Здійснивши такий розгляд, суд першої інстанції не дотримався вимог процесуального закону щодо всебічного та повного дослідження обставин даної справи та не надав правової оцінки всім доказам, на які посилався позивач за зустрічним позовом. Безпідставне прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позбавило скаржника права звернутися до суду з даним позовом в загальному порядку.
Відповідач за зустрічним позовом відзиву на апеляційну скаргу не подав, явку повноважного представника в судові засідання не забезпечив. Крім того, він не подав до суду жодних клопотань чи заяв, пов'язаних із необхідністю відкладення розгляду справи, поясненнями поважності причин неявки, тощо.
Усі учасники даного судового процесу були повідомлені про нього згідно контактних даних, відомості про які містяться в матеріалах справи. Крім того, процесуальні документи апеляційного суду у порядку, встановленому Законом України «Про доступ до судових рішень», були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Зважаючи на наведене, з огляду на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, а також на те, що явка учасників судового процесу не визнавалася обов'язковою, колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги можливо завершити без представника відповідача за зустрічним позовом.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача за зустрічним позовом, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне:
22.12.2016 між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сюрприз» (орендар) було укладено договір № Г-10341-16 оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), згідно п.1 якого орендодавець на підставі наказу Управління комунального майна Львівської міської ради від 22.07.2016 за № 681-О і договору оренди № Г-0481 від 28.12.2001 передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - приміщення загальною площею 33,9 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул . Б.Лепкого,16 та перебуває на балансі ЛМКП «Айсберг», далі -балансоутримувач.
Згідно п. 3.1 - 3.2 договору приймання-передачі об'єкта оренди здійснюється орендарем та балансоутримувачем. При передачі об'єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується орендарем та балансоутримувачем. Відповідно до п. 3.3. договору, у зв'язку з фактичним використанням об'єкта оренди орендарем за попереднім договором, об'єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання цього договору.
Відповідно до п. 4.1 - 4.2 договору, термін договору оренди визначений на 2 роки 364 дні з 22 грудня 2016 року до 21 грудня 2019 року включно. Перебіг терміну дії договору оренди та настання обов'язку орендаря щодо внесення орендної плати починається з дати підписання акта приймання-передачі об'єкта оренди.
Відповідно до п. 4.12 договору чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем; загибелі об'єкта оренди; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.
Згідно п. 9.1 - 9.2 договору сторони погодили, що повернення орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення чи розірвання. Сторони повинні приступити до передачі об'єкта оренди протягом 5 днів з моменту закінчення терміну оренди.
Відповідно до п. 9.3 - 9.4 договору об'єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (чи за його дорученням балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї із подій, вказаних в п. 9.1 цього договору. При передачі об'єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується сторонами.
Згідно п. 9.5 - 9.6 договору сторони погодили, що об'єкт оренди вважається переданим орендодавцю з моменту підписання акту здачі-приймання. У разі припинення або розірвання договору орендар повинен повернути орендодавцеві об'єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану об'єкта оренди з вини орендаря.
Відповідно до п. 10.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із чинним законодавством України.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.03.2019 у справі №914/1445/18 за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сюрприз» розірвано спірний договір та зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Сюрприз» повернути Управлінню комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень загальною площею 33,9 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Б.Лепкого,16. Апеляційна скарга на вищевказане рішення в суді апеляційної інстанції була залишена без руху, після неусунення недоліків повернена скаржнику, відтак рішення суду у справі №914/1445/18 набрало законної сили 15.05.2019.
Позивач за первісним позовом зазначив, що відповідач свого обов'язку з повернення орендованого майна вчасно не виконав і повернув орендоване приміщення лише 29.07.2019, що підтверджується актом прийому-передачі від 29.07.2019, що й стало підставою звернення позивача з позовом до суду про стягнення з відповідача 53 649,20 грн. заборгованості за період користування майном з грудня 2018 року до липня 2019 року. На підтвердження заборгованості з орендної плати за даний період орендодавець надав суду довідку № 4-2302-6477 від 10.03.2021, складену Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, з якої вбачається що орендарю за договором оренди № Г-10341-16 від 22.12.2016 було нараховано 194653,02 грн., орендарем сплачено 141003,82 грн. (в тому числі на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 11.03.2019 у справі №914/1445/18), різниця склала 53649,20 грн., що є предметом стягнення за первісним позовом.
Відповідач за первісним позовом намагався повернути об'єкт оренди орендодавцю, що підтверджується листами:
- № 25 від 13.05.2019, надісланий УКВ ДЕП ЛМР, з проханням направлення представника для огляду нежитлового приміщення та складення акту прийому-передачі (факт надіслання відповідачем позивачу листа підтверджується фіскальним чеком від 13.05.2019 та поверненим повідомленням про вручення з відміткою «вручено 19.05.2019»);
- № 27 від 13.05.2019, надісланий директору ЛКП «Агенція Ресурсів» ЛМР з проханням прибути для огляду нежитлового приміщення та складення акту прийому-передачі (отримано нарочно представником ЛКП 13.05.2019, про що зроблено відповідний напис на листі);
- № 28 від 16.05.2019, надісланий директору ЛКП «Агенція Ресурсів» ЛМР з проханням підписати акт прийому-передачі нежитлового приміщення (факт надіслання листа підтверджується фіскальним чеком від 16.05.2019 та поверненим повідомленням про вручення з відміткою «вручено 21.05.2019»; згідно відстеження відправлення 7900726791291, таке вручено 22.05.2019);
- № 42 від 18.06.2019, надісланий директору ЛКП «Агенція Ресурсів» ЛМР, директору ЛКП «Айсберг» та УКВ ДЕП ЛМР з проханням підписати та надіслати ТзОВ «Сюрприз» акт прийому-передачі приміщення, оскільки приміщення звільнене ще 13.05.2019 (факт надіслання відповідачем позивачу та директорам ЛКП листа підтверджується фіскальними чеками від 18.06.2019 та поверненим повідомленням про вручення з відміткою «вручено 19.06.2019» від ЛКП «Айсберг» та УКВ ДЕП ЛМР);
- № 43 від 19.06.2019, надісланий директору ЛКП «Агенція Ресурсів» ЛМР з ключем від приміщення та проханням підписати та надіслати акт прийому-передачі приміщення (факт надіслання відповідачем директору ЛКП листа підтверджується фіскальним чеком від 20.06.2019 та поверненим повідомленням про вручення з відміткою «вручено 18.07.2019»; згідно відстеження відправлення 7900727124949, таке вручено 18.07.2019).
Враховуючи те, що строк дії договору закінчився 15.05.2019 р.(дата набрання рішенням суду у справі № 914/1445/18 законної сили), об'єкт оренди мав бути переданий орендодавцю чи за його дорученням балансоутримувачу протягом 15 днів (п. 9.3 договору). Оскільки ТзОВ «Сюрприз» неодноразово зверталось до орендодавця та балансоутримувача, щодо прийняття приміщення та підписання акта прийому-передачі орендованого майна, господарський суд правомірно дійшов висновку, що орендоване приміщення здане 22.05.2019 р. (дата коли балансоутримувач отримав лист з проханням прийняти орендоване приміщення та підписати акт прийому передачі).
Невиконання наймачем обов'язку щодо поверненні речі зумовлює право наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов'язку повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України та обов'язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна, про що зроблено висновок Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 28.08.2018 р. у справі №913/155/17 та об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.12.2019 р. у справі №910/20370/17.
Оскільки в зобов'язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов'язання, презюмується, позивач нарахував ТзОВ «Сюрприз» заборгованість за період користування майном з грудня 2018 до липня 2019 в сумі 53 649,20 грн. При цьому, хоча законом передбачено право наймодавця вимагати сплати неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю, Управління комунальної власності просило стягнути за період прострочення повернення речі «одинарну» плату (тобто в такому розмірі, в якому була б орендна плата, якби договір не був достроково припинений).
Враховуючи, що судом першої інстанції встановлено факт ухилення позивача та балансоутримувача від прийняття орендованого приміщення, що потягнуло за собою безпідставне нарахування плати за користування майном з 23 травня 2019 року по липень 2019 року, суд правомірно дійшов висновку про те, що нарахування повинно проводитись до 22.05.2019 р. Відтак, позовні вимоги задоволено частково, стягнено з ТОВ «Сюрприз» на користь УКВ ДЕП ЛМР заборгованість за користування орендованим приміщенням у розмірі 38 298,73 грн.
В цій частині рішення господарського суду не оскаржується.
В обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог ТзОВ «Сюрприз» як позивач за зустрічним позовом зазначило, що орендовані за договором №Г-0481 від 28.12.2001 приміщення були вкриті грибком, підлога бетонна з вибоїнами, приміщення темні, порушена інсоляція, вікна в приміщеннях відсутні, обладнані вентиляційні прорізи, внаслідок чого комісія згідно акта обстеження підвальних приміщень від 10.06.2000 дійшла висновку, що в них потрібно провести ремонт (а.с. 37).
З метою погодження перепланування та проведення ремонтних та будівельних робіт, ТзОВ «Сюрприз» направило відповідачу за зустрічним позовом лист №21 від 19.06.2000 про надання згоди на проведення таких робіт в орендованому приміщенні. Згідно листа № 1203-508 від 14.07.2000 (а.с. 39) Управління комунального майна Львівської міської ради надало згоду на проведення вищезазначених робіт.
Внаслідок проведених орендарем ремонтних робіт, орендоване приміщення зі стану занедбаного напівпідвалу було приведено у задовільний стан, що позитивно відобразилося на якості такого майна. Факт здійснених ремонтних робіт було зафіксовано балансоутримувачем в акті № 40 від 12.05.2016 про проведення обстеження, в якому комісією зазначено, що нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул. Б.Лепкого,16, які орендує ТзОВ «Сюрприз», знаходяться в задовільному технічному стані.
Відтак, позивач за зустрічним позовом просив суд стягнути з Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 362 314,54 грн. за здійснення невідокремлюваних поліпшень орендованого майна.
Відповідно до ст. 778 ЦК України, наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення.
Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.
Згідно п. 7.3 договору № Г-0481 від 28.12.2001, орендар зобов'язувався проводити капітальний та поточний ремонт, реконструкцію, технічне переобладнання об'єкта оренди, тільки з дозволу орендодавця з наданням проектно-кошторисної документації, виготовленої за рахунок орендаря до початку проведення робіт і затвердженої у встановленому порядку.
В той же час, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції ТзОВ «Сюрприз» не надало належних та допустимих доказів погодження відповідачем за зустрічним позовом проектно-кошторисної документації.
Відтак, місцевий господарський суд правомірно визначив, що звернення ТзОВ «Сюрприз» до Управління комунального майна з проханням про погодження здійснення перепланування та проведення ремонтних та будівельних робіт орендованого майна (лист від 19.06.2000 за № 21), на що йому листом від 14.07.2000 було надано позитивну відповідь, не є належним доказом погодження проектно-кошторисної документації на проведення капітального ремонту та переобладнання об'єкта оренди, відповідно до умов договору. В даному випадку, матеріалами справи підтверджується звернення ТзОВ «Сюрприз» до орендодавця з метою вирішити питання про здійснення перепланування та проведення ремонтних та будівельних робіт на об'єкті оренди за договором від 28.12.2001, що за своєю правовою природою є різними поняттями.
Стосовно доводів скаржника щодо висновку суду першої інстанції про те, що вимоги позивачів за первісним і за зустрічним позовами різняться підставами з яких вони витікають, оскільки предметом первісного позову є стягнення з ТзОВ «Сюрприз» на користь УКВ ДЕП ЛМР заборгованості в сумі 53649,20 грн. за договором оренди № Г-10341-16 від 22.12.2016, натомість за зустрічним позовом ТзОВ «Сюрприз» просило стягнути 362314,54 грн. за здійснення невідокремлюваних поліпшень орендованого майна у відповідності до договору оренди № Г-0481 від 28.12.2001, який не є предметом розгляду за первісним позовом, закінчив свою дію і сторонами у 2016 році укладено новий договір, колегія суддів зазначає таке:
Відповідно до ст. 180 ГПК України, відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
З матеріалів даної справи, зокрема, зі змісту позовної заяви за зустрічним позовом випливає, що дійсно підставою позовних вимог зустрічного позову є фактичні обставини, пов'язані із проведенням ТзОВ «Сюрприз» ремонтних робіт у орендованих приміщень згідно договору №Г-0481 від 28.12.2001, який на час звернення до суду у даній справі закінчив свою дію.
Однак, вказана обставина не свідчить про те, що первісний і зустрічний позови у даній справі не пов'язані між собою. Так, вказані позови стосуються правовідносин між тими самими сторонами з приводу оренди одного і того ж нерухомого майна й виникли після припинення оренди та повернення приміщення орендодавцю. При цьому, договір №Г-0481 від 28.12.2001, на який покликається позивач за зустрічним позовом, визначений у тексті договору оренди № Г-10341-16 від 22.12.2016 як правова підстава для укладення цього нового договору.
Таким чином, доводи, що покладені в основу апеляційної скарги ТзОВ «Сюрприз», визнаються колегією суддів безпідставними.
Слід зазначити також, що посилання скаржника на п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» в даному судовому спорі є помилковим, оскільки даний пункт постанови стосувався об'єднання і роз'єднання позовів в одній позовній заяві, а не розгляду первісного і зустрічного позовів.
Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.3 ст.13 та ч.1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.76 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 129, 269, 275, 276, 282 - 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
Відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Сюрприз”.
Рішення Господарського суду Львівської області від 13.07.2021 у справі №914/867/19 залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Справу повернути в Господарський суд Львівської області.
Повний текст постанови складено 16.11.2021.
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік