Справа №463/7492/21
Провадження №2/463/1449/21
11 листопада 2021 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Рудакова Д. І.
з участю секретаря судового засідання Ліпчанської А.В.
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, -
Позивач звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_2 моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки в розмірі 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) гривень.
Позов мотивує тим, що відповідач ОСОБА_2 14 листопада 2019 року, о 09 год. 10 хвилин, керуючи автомобілем марки « Renault LOGAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , повернувши з вулиці К.Левицького на вулицю Коциловського у місті Львові, поблизу будинку № 3, що по вулиці Коциловського, не врахував дорожньої обстановки та її зміну, проявив неуважність, з моменту виявлення пішохода, який рухався зліва направо, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, що призвело до наїзду на пішохода ОСОБА_3 . Своїми діями відповідач порушив вимоги п.п.1.5, п.10 (в частині значення терміну небезпека для руху), підпункти «б» та «д» та п.12.3 ПДР України. В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_3 , отримав тілесні ушкодження, які відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості по ознаці тривалого розладу здоров'я. Винність відповідача у скоєнні злочину відносно нього стверджується вироком Личаківського районного суду м. Львова від 28 травня 2021 року. Посилаючись на ч.1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення відшкодовується відповідно до закону. Відповідно до ч.2 ст. 1167 ЦК України просить стягнути моральну шкоду, яка відшкодовується незалежно від вини фізичної чи юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. ІНФОРМАЦІЯ_1 потерпілий ОСОБА_3 помер, відповідно цивільни позивачем являється його донька - ОСОБА_1 . У звя'зку із наведеним просить стягнути шкоду у розмірі 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) гривень. В обґрунтування позовних вимог посилається на додані до позовної заяви письмові докази, які підтверджують право вимоги, а саме копію вироку Личаківського районного суду міста Львова від 28.05.2021, копія свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 .
З гідно протоколу автоматичного розподілу цивільну справу визначено судді Рудакову Д.І.
22.07.2021 року згідно ухвали суду відкрито провадження в справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання з'явилася, позов підтримала з підстав наведених у ньомо.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання 10.08.2021, 07.09.2021, 05.10.2021 та 11.11.2021 не з'явився про розгляд справи повідомлявся належним чином, а тому суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутності.
За наявності умов, визначених у ч.1 ст.280 ЦПК, суд ухвалив про проведення заочного розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що позові слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 28 КПК України, особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 28 травня 2021 року (а.с. 30-32), встановлено, що відповідач ОСОБА_2 14 листопада 2019 року, о 09 год. 10 хвилин, керуючи автомобілем марки « Renault LOGAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , повернувши з вулиці К.Левицького на вулицю Коциловського у місті Львові, поблизу будинку № 3, що по вулиці Коциловського, не врахував дорожньої обстановки та її зміну, проявив неуважність, з моменту виявлення пішохода, який рухався зліва направо, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, що призвело до наїзду на пішохода ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 потерпілий ОСОБА_3 помер. ОСОБА_2 28.05.2021 буВ засуджений за ч. 1 ст. 286 КК України. У вказаному кримінальному провадженні позивачка ОСОБА_1 була визнана цивільним позивачем. З таким позовом звернулася до ТзОВ «Індастрі Інкорпорейшн» про відшкодування моральної шкоди, як до власника автомобіля марки « Renault LOGAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та в зв'язку з тим, що обвинувачений ОСОБА_2 являється працівником вказаного підприємства і скоїв ДТП під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. У вказаному цивільному позові позивачці ОСОБА_1 відмовлено.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до положень ч. 7 ст. 128 КПК України особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Згідно ст.11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, є акти цивільного законодавства, а також завдання моральної шкоди іншій особі. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю. Нормою ст.1167 ч.1 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті. В свою чергу, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Згідно положень ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Положеннями ст.1193 ЦК України визначено, що шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 ЦК України, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням кримінального правопорушення.
Нормою ст.16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної шкоди. Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та недостатніми для прийняття рішення по суті спору сторін. Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини правовідносин сторін в контексті викладених вище норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного. Так, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати, що відповідно до ст.1187 ЦК України шкода, завдана особі, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок, і оскільки завдання шкоди є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини завдавача шкоди. При цьому в такому випадку відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду) лише, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК України, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду. Відповідно до ч.1 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей. Крім того, слід також виходити з того, що цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів, механізмів, обладнання тощо за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху транспортного засобу, механізму тощо). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, особою, яка її завдала. Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, обладнанням, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. З огляду за положення ч.1 ст.1172 ЦК України не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом (механізмом, обладнанням, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку) у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (механізмом, обладнанням, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку), якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Для покладення на юридичну або фізичну особу - роботодавця відповідальності, передбаченої ст.ст.1172, 1187 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду, а у випадку завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків). Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу. Як вбачається з вироком Личаківського районного суду місті Львова від 28.05.2021 відповідач ОСОБА_2 не перебував у трудових відносинах із ТзОВ «Індастрі Інкорпорейшн», а автомобілем керував на підставі договору прокату.
Судом встановлено, що вході дрожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 14.11.2019, потерпілий ОСОБА_3 , отримав тілесні ушкодженні середнього ступеня тяжкості по ознаці тривалого розладу здоров'я. Потерпілий ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто більше року після настання дорожньо-транспортної пригоди, відповідно судом не встановлено будь-яких доказів, які б доводили, що смерть батька позивачки настала в наслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно відсутній безпосередній причинний зв'язок, і оскільки завдання шкоди є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини завдавача шкоди. Так суд виходив з того, що позивач не обґрунтовувала факт та розмір завданої їй моральної шкоди у з в'язку з необхідністю додаткового догляду за її батьком та його смертю, та жодних доказів дійсності даних обставин суду не подала. Факт же смерті батька позивача, не є достатнім доказом, оскільки не дозволяє встановити причинно-наслідковий зв'язок смерті батька позивача. Суд дослідив додані до матеріалів справи докази, а саме копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 Серія НОМЕР_2 актовий запис №1045 видане 26.12.2020 (а.с.39), копію свідоцтва про народження позивачки ОСОБА_1 НОМЕР_3 , що підтверджує факт, що є дочкою загиблого ОСОБА_3 (а.с.40).
Окрім цього судом ретельно досліджено висновок експерта №1329 (а.с.42-45), відповідно до якого слідує, що тілесні ушкодження виявленні у ОСОБА_3 могли виникнути під час дорожньо-транспортної пригоди при падінні і ударі обличчям та лівим коліном до асфальтного покриття 14 листопада 2019 року. Переломи експертом віднесено до тілесного ушкодження легкого ступеня тяжкості за ознаками тривалого розладу здоров'я.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності відповідача, так і докази спричинення їй моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і елекронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Однак, позивачем не доведено умови та підстави покладення цивільної відповідальності, а саме, причинний зв'язок між цими діями та спричиненою шкодою, чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З урахуванням викладеного, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки слід відмовити.
Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 16, 23, 1166, 1167, 1168, 1177, 1187, 1193, 1195 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 263, 264-265, 268, 280, 352, 354 ЦПК України, суд -
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки - відмовити.
Повний текст рішення оголошено 16 листопада 2021 року о 11.00.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків встановлених цим кодексом не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга позивачем протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення через місцевий суд до Львівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 , проживає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя Д.І. Рудаков