Справа № 127/10589/20
Провадження № 22-ц/801/2058/2021
Категорія: 77
Головуючий у суді 1-ї інстанції Луценко Л. В.
Доповідач:Панасюк О. С.
11 листопада 2021 рокуСправа № 127/10589/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),
суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М.,
з участю секретаря судового засідання Француза М. Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, - ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Луценко Л. В. від 06 липня 2021 року, -
встановив:
15 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, за яким, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:
-визнати незаконним та скасувати наказ Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» (далі КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго») № 231-к від 16 квітня 2020 року про його звільнення за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором, за пунктом 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України);
-поновити його на посаді виконувача обов'язки начальника відділу матеріально-технічного постачання та складу КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» з 17 квітня 2020 року;
-стягнути з КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 квітня 2020 року по день поновлення на роботі.
На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 25 жовтня 2017 року обіймав різні посади у штаті КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго», зокрема:
-з 25 жовтня 2017 року провідного інженера (з постачання) служби матеріально-технічного і тендерного забезпечення (наказ № 690-к від 24 жовтня 2017 року);
-з 21 листопада 2017 року виконувача обов'язків заступника начальника відділу матеріально-технічного постачання та товарного складу служби матеріально-технічного і тендерного забезпечення (наказ № 746-к від 21 листопада 2017 року);
-з 16 лютого 2021 року заступника начальника відділу матеріально-технічного постачання складу (наказ № 56.2-к від 16 лютого 2021 року);
-з 21 лютого 2019 року провідного економіста з матеріально-технічного забезпечення відділу матеріально-технічного забезпечення та складу (наказ № 100-к від 21 лютого 2019 року).
16 квітня 2020 року ОСОБА_1 був звільнений за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України (наказ № 231-к від 16 квітня 2020 року). Наказ про звільнення йому вручений не був.
Вказував, що притягнення його до дисциплінарної відповідальності в серпні 2019 року було незаконним, тому що з посадовою інструкцією заступника начальника відділу матеріально-технічного постачання складу він ознайомлений не був, а підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності був нормальний виробничо-господарський ризик.
Стосовно незабезпечення підприємства у достатній кількості оливою для когенераційної установки та сірчаною кислотою технічною, що ставилось йому за вину при накладенні стягнення 16 квітня 2020 року у виді звільнення, зазначав, що вимог посадової інструкції провідного економіста з матеріально-технічного забезпечення відділу матеріально-технічного забезпечення та складу не порушував, негативні наслідки для підприємства внаслідок його дій / бездіяльності не настали.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 липня 2021 року у позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» № 231-к від 16 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 . Поновилено ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов'язки начальника матеріально-технічного постачання та складу КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» з 17 квітня 2020 року. Стягнуто з КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 168 365 грн 00 к. Вирішено питання про судові витрати у справі. Рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць та поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не доведено вини позивача у вчиненні дисциплінарних проступків, які були поставлені йому за вину у наказах № 344-к від 23 травня 2019 року та № 522-к від 07 серпня 2019 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також відповідно до оскаржуваного наказу № 231-к від 16 квітня 2020 року. Суд вважав, що дії роботодавця при притягненні позивача до дисциплінарної відповідальності не були належно обґрунтовані, не досліджено всі обставини проступків, не надано оцінки поясненням позивача, а натомість були спрямовані на звільнення ОСОБА_1 . Вирішуючи питання про поновлення позивача на роботі, суд першої інстанції зазначив, що він підлягає поновленню на посаді, з якої його було звільнено - виконуючого обов'язки начальника матеріально-технічного постачання та складу КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго», але не з дня звільнення - 16 квітня 2020 року, а з наступного дня - 17 квітня 2020 року.
В апеляційній скарзі КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалося на те, що суд першої інстанції відкрив провадження у справі, яка за формою та змістом не відповідала вимогам 175 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), прийняв до уваги докази, подані позивачем після спливу строку на їх подання без обґрунтування поважності причин пропущення такого строку. Решта доводів апеляційної скарги зводяться до незгоди із оцінкою, яку суд надав доказам у справі.
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, за яким просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених обставин справи та норм матеріального, якими регулюються правовідносини сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Частинами першою - третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що між сторонами склалися трудові правовідносини у зв'язку із прийняттям ОСОБА_1 на посаду провідного інженера (з постачання) служби матеріально-технічного і тендерного забезпечення з 25 жовтня 2017 року відповідно до наказу КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» № 690-к від 24 жовтня 2017 року (том 1, а. с. 98).
З 21 лютого 2019 року ОСОБА_1 обіймав посаду провідного економіста матеріально-технічного забезпечення у штаті КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» (наказ № 100-к від 21 лютого 2019 року в томі 1 на а. с. 34, 73, 101).
Відповідно до наказу № 196-к від 01 квітня 2019 року на ОСОБА_1 покладено виконання обов'язків начальника відділу матеріально-технічного постачання та складу з 01 квітня 2019 року до укомплектування посади із виплатою різниці посадових окладів (том 1, а. с. 102).
З посадовою інструкцією начальника відділу матеріально-технічного постачання та складу у день призначення на посаду, тобто 01 квітня 2019 року ОСОБА_1 ознайомлений не був. Надані відповідачем посадові інструкції провідного інженера з постачання відділу матеріально-технічного постачання та товарного складу та начальника відділу матеріально-технічного постачання та товарного складу стосуються інших посад та ранішого часового проміжку (том 1, а. с. 106 - 112). Після реорганізацій у складі КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» було утворено новий відділ матеріально-технічного постачання та складу, однак нових посадових інструкцій розроблено не було (том 1, а. с. 194 - 196).
Наказами № 344-к від 23 травня 2019 року (том 1, а. с. 123) та №522-к від 07 серпня 2019 року (том 1, а.с.70, 125), якими ОСОБА_1 оголошувались догани.
Відповідно до наказу КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» від 16 квітня 2020 № 231-к за систематичне невиконання своїх посадових обов'язків виконуючим обов'язки начальника відділу матеріально-технічного постачання та складу ОСОБА_1 , яке призвело до зупинки когенераційної установи підприємства, незабезпечення необхідними товарами (в тому числі безконтактним термометром) для здійснення профілактично-вимірювальних заходів, що не дало можливості проводити скринінг температури тіла оперативного персоналу підприємства стратегічного значення та наявності двох дисциплінарних стягнень (наказ від 23 травня 2019 року №344-к та 07 квітня 2019 року № 522-к) ОСОБА_1 як виконуючого обов'язки начальника відділу матеріально-технічного постачання та складу звільнено 16 квітня 2020 року відповідно до пункту 3 частини третьої статті 40 КЗпП України (том 1, а. с. 69, 131). В основу даного наказу покладено рішення робочої групи КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» від 03 квітня 2020 року, а також накази про оголошення доган ОСОБА_1 .
Наказ від 16 квітня 2020 року № 231-к було вручено позивачу 16 квітня 2020 року, про що свідчить його підпис на звороті наказу (том 1, а. с.131, на звороті).
Статтею 43 Конституції України громадянам гарантоване право на працю, а також захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Наказ про звільнення позивачу було вручено 16 квітня 2020 року, а позов до суду подано 15 травня 2020 року відповідно до відмітки на поштовому конверті (том 1, а. с. 11).
За загальним правилом перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 травня 2020 року (том 1, а. с. 13), а 22 червня 202 року суд відкрив провадження у справі, відтак доводи апеляційної скарги про пропущення позивачем передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України місячного строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі на увагу не заслуговують.
Апеляційний суд звертає увагу, що цивільним процесуальним законодавством не передбачено форми заяви про виправлення недоліків позовної заяви, отже, якщо після постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху, позивач на її виконання надає «нову» позовну заяву, у якій усуває недоліки позовної заяви, з чим погоджується суд шляхом постановлення ухвали про відкриття провадження у справі, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.
Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Положенням статті 40 КЗпП України передбачено підстави для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Зокрема, у пункті 3 частини першої цієї статті як підставу для розірвання трудового договору визначено систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Як роз'яснено у пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами та доповненнями), за передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).
У пункті 22 цієї Постанови роз'яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Зокрема, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення, тобто догана чи звільнення відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України.
Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті (частини перша - друга статті 147-1 КЗпП України).
Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Статтею 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.
Систематичним невиконанням обов'язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов'язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
До таких висновків прийшов Верховний Суду у постановах від 17 квітня 2019 року, справа № 766/8638/16-ц та від 23 жовтня 2019 року, справа № 415/114/17.
Лише правомірно накладені стягнення можуть враховуватись і бути підставою для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України. В аспекті встановлення систематичності невиконання позивачем посадових обов'язків не допустимо обмежуватись констатацією наявності факту притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, не надавши йому жодної оцінки.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 2 лютого 2021 року, справа № 813/6440/15.
Суд першої інстанції з урахуванням зазначених норм матеріального права, роз'яснень, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного Суду дійшов правильного висновку, що ключовим у вирішенні даного спору є встановлення систематичності дисциплінарних проступків (наявність якої, на думку представників відповідачів підтверджується двома доганами).
При цьому, дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.
Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.
Обов'язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку покладається саме на власника або уповноважений ним орган. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена вина як одна з важливих ознак порушення трудової дисципліни.
До такого висновку прийшов Верховний Суду у постанові від 22 липня 2020 року, справа № 554/9493/17.
Відповідно до наказу № 344-к від 23 травня 2019 року позивача вперше було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за «недбале та безвідповідальне відношення до виконання своїх посадових обов'язків та відповідно до службових записок та пояснень працівників» (том 1, а. с. 123).
Наказ не містить зазначення того, які саме вимоги чинного законодавства, посадової інструкції чи правил внутрішнього трудового розпорядку порушив ОСОБА_1 , посилань на конкретні обставини (факти), що свідчать про невиконання ним службових обов'язків і порушення трудової дисципліни, вказівки на те, за який конкретно дисциплінарний вчинок його притягнуто до відповідальності, які дії були протиправними (суперечили законодавству). Також у наказі не визначено, коли та за яких обставин мало місце таке безвідповідальне відношення, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного по суті висновку про те, що цей наказ не є належним, тобто таким, що містить інформацію щодо предмета доказування, доказом (стаття 77 ЦПК України), оскільки наказ не містить фактичних та конкретних даних щодо причин накладення стягнення, а загальні формулювання не пояснюють суть порушень трудової дисципліни, які допустив в роботі позивач.
При цьому суд надав належну оцінку службовим запискам ОСОБА_3 , складеним у період з 12 березня 2019 року по 14 травня 2019 року, на які відповідач посилався в обґрунтування правомірності накладення цього дисциплінарного стягнення, зазначивши про те, що у них не міститься інформації, яка б підтверджувала вину ОСОБА_1 у невиконанні або неналежному виконанні службових обов'язків.
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що ні службові записки, ні інші внутрішні документи підприємства не можуть підміняти собою наказу про накладення дисциплінарного стягнення за його змістом, а також установленого законом порядку розслідування дисциплінарного проступку, зокрема обов'язку власника чи уповноваженого ним органу зажадати письмових пояснень працівника (доказів про що у справі немає).
Щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді догани 07 серпня 2019 року наказом № 522-к за «безвідповідальне відношення до своїх посадових обов'язків, що призвело до незабезпечення паливною тріскою котелень підприємства» (том 1, а. с. 70), то суд першої інстанції також правильно установив, що у наказі не зазначено, які саме вимоги чинного законодавства, посадової інструкції чи правил внутрішнього трудового розпорядку порушив позивач, не визначено, коли та за яких обставин мало місце таке безвідповідальне відношення.
При цьому суд зазначив, що з доказів незабезпечення котельні паливною тріскою, що мало місце у червні-серпні 2019 року, наданих відповідачем, не можливо зробити висновку про винуватість позивача у такому незабезпеченні.
Зокрема, згідно з протоколом виробничої наради №27 від 06 червня 2019 року на ОСОБА_1 покладено обов'язок щодо вирішення питання про забезпечення спецодягом працівників підприємства, поставки додаткового обладнання для насосів дозаторів, цеглою, паливно-мастильними матеріалами, електродами, глянцами та відводами, запірною арматурою, сталевими трубами, мертелем (п.6). Строк виконання не визначений, однак вказано, що про хід вирішення слід доповісти на наступній нараді 13 червня 2019 року, але протоколу виробничої наради від 13 червня 2019 року, а також інших нарад у період з червня по серпень відповідач не надав.
Про зупинку котелень внаслідок незабезпечення паливною тріскою видно зі змісту змінних журналів котелень за адресами: АДРЕСА_1 . Вказані факти мали місце 15 та 27 липня 2019 року, 12 серпня 2019 року та 14 серпня 2019 року, 19 серпня 2019 року (том 1, а. с. 183 - 189).
Відповідно до пояснювальної записки ОСОБА_1 від 05 серпня 2019 року на час надання пояснень було два чинних договори з контрагентами щодо поставки паливної тріски на 2 470 тонн (ВОКСЛП «Віноблагроліс») та 600 тонн (ТОВ «АльтБіо-Поділля») за заявками (том 1, а. с. 9, 60, 71). За останньою заявкою один контрагент повідомив про неможливість виконання поставки у зв'язку із поломкою обладнання, а інший мав труднощі у видобуванні у зв'язку із погодними умовами. Об'ємів, які забезпечили контрагенти було достатньо лише для функціонування однієї котельні. Намагання укласти договори з іншими контрагентами за ціною до 1400 грн/тонна не вдалися.
Листом від 17 липня 2019 року ВОКСЛП «Віноблагроліс» повідомило про неможливість постачання тріски через поломку обладнання (том 1, а. с. 242).
Крім того, відповідно до листа ВОКСЛП «Віноблагроліс» від 12 серпня 2019 року станом на 09 серпня 2019 року заборгованість КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» за паливну тріску склала 163 667, 58 грн, з огляду на що контрагент припиняє її поставку (том 1, а. с. 243).
Згідно із листом ТОМ «АльтБіо-Поділля» від 04 серпня 2019 року за результатами звірки взаєморозрахунків у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 125 024, 94 грн, що контрагент просив погасити для відновлення поставок паливної тріски (том 1, а. с. 244).
Отже, причиною припинення постачання паливної тріски були дії КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» щодо неналежних розрахунків із постачальниками, доказів того, що за запропонованою керівництвом КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» ціною 1400, 00 грн за тону на ринку існували інші пропозиції з постачання тріски відповідач не надав.
Натомість, зі змісту довідки начальника СВЕ ОСОБА_6 вбачається, що за період з 01 липня 2019 року по 17 серпня 2019 року привезено більше тріски, аніж використано (том 1, а. с. 190).
Відповідно до протоколів № 22/289 від 24 липня 2019 року, № 22/290 від 29 липня 2019 року, № 22/291 від 12 серпня 2019 року невідповідності деревного палива (тріски), товар не було прийнято від «Київстрансенерго» та від «АльтБіо-Поділля» у зв'язку із невідповідністю нормам (том 1, а. с. 191 - 193), а це означає, що саме ОСОБА_1 , не дивлячись на неналежне проведення розрахунків з контрагентами, вживав заходів із підшукання постачальників тріски задля забезпечення належної роботи котелень.
Оскільки суд установив безпідставність притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді доган відповідно до наказів № 344-к від 23 травня 2019 року та № 522-к від 07 серпня 2019 року, що усуває систематичність невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, як обов'язкову умову звільнення працівника з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, то дії / бездіяльність позивача, які, на думку відповідача стали підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності відповідно до наказу № 231-к від 16 квітня 2020 року у виді звільнення з роботи за «систематичне невиконання своїх посадових обов'язків,…, яке призвело до зупинки когенераційної установки підприємства, незабезпечення необхідними товарами (в.ч. безконтактним термометром) для здійснення профілактично-вимірювальних заходів, що не дало можливості проводити скринінг температури тіла оперативного персоналу підприємства (підприємство стратегічного значення)» правового значення не мають.
Незважаючи на це суд першої інстанції надав належну оцінку доказам, на які відповідач посилався на підтвердження вини позивача у вчиненні таких дій / бездіяльності та прийшов до правильного висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у зупинці когенераційної установки підприємства, незабезпечення необхідними товарами (в.ч. безконтактним термометром) для здійснення профілактично-вимірювальних заходів.
Так, відповідно до службової записки в.о. начальника СОП та ЦЗ ОСОБА_4 від 19 березня 2020 року, на якій поставлено резолюцію « ОСОБА_1 в роботу», останній просив придбати 2 безконтактних термометри, дезінфікуючі засоби для обробки підлоги 5 шт по 5 л, спиртовмісні розчини для дезінфекції 10 л, спиртовмісні розчини для дезінфекції рук працівників на вході 14 шт по 1 л (том 1, а. с. 76, 128).
Про те, що не закуплено термометр, відповідачу стало відомо 31 березня 2020 року зі змісту пояснювальної записки позивача, у якій він вказував на відсутність термометрів у продажу (том 1, а. с. 77). Всупереч обов'язку доказування правомірності звільнення, який покладається на власника або уповноважений ним органом, протилежного відповідачем не доведено.
Те ж стосується і зупинення когенераційної установки по вул. М. Кошки, 12а , яке згідно з витягом з оперативного журналу від 03 квітня 2020 року відбулося о 08 год 15 хв за розпорядженням ОСОБА_5 для проведення ТО-1 та відсутністю масла на долив (том 1, а. с. 172 - 182).
Доказів того, що зупинення відбулось саме у зв'язку із винними умисними чи необережними діями / бездіяльністю ОСОБА_1 , а також завдання збитків простоєм відповідач не надав.
Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що на засідання робочої групи, якою вирішувалось питання щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу дисциплінарного правопорушення, що стало підставою для його звільнення, позивача запрошено не було, йому не була надана можливість виступити перед членами робочої групи, не було заслухано його доводи, що свідчить про те, що дії роботодавця при притягненні позивача до дисциплінарної відповідальності були спрямовані не на усунення недоліків у роботі, а на звільнення ОСОБА_1 .
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, доводи апеляційної скарги не є істотними, не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а зводяться виключно до переоцінки доказів належно досліджених та оцінених судом першої інстанції.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 384 ЦПК України апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 липня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
(Повний текст судового рішення виготовлено 16 листопада 2021 року).
Головуючий О. С. Панасюк
Судді: О. Ю. Береговий
Т. М. Шемета