Справа № 755/7830/21
Провадження № 2/755/4242/21
(заочне)
"02" листопада 2021 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Кошель К.А.
без участі сторін, розглянувши в загальному позовному провадженні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з батьком,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем його проживання.
Позов обґрунтовує тим, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, від цього шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З січня 2015 року відповідач не проживає з позивачем за власним бажанням, дитину залишила проживати разом із батьком, не спілкується з сином, жодного разу його не відвідувала. Дитина проживає з батьком, який займається його вихованням, навчанням, фізичним та духовним розвитком, забезпечує належні умови для життя, повністю утримує. З серпня 2010 року по теперішній час ОСОБА_3 зареєстрований за місцем реєстрації позивача, місце проживання відповідача не відоме. Позивач стверджує, що він офіційно працевлаштований, має позитивну характеристику за місцем роботи та здатний повноцінно утримувати сина.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 червня 2021 року відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року витребувано від Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації висновок про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
01 листопада 2021 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , подала заяву про розгляд справи без її участі та участі позивача, позовні вимоги підтримала.
Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання жодного разу не з'явилася, про причини своєї неявки суд не повідомила, відзив на позов не подала. Поштова кореспонденція (ухвала про відкриття провадження та копія позовної заяви з додатками, а також судові повістки, що направлялися за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача), поверталися до суду неврученими з відміткою «Укрпошти» про причини повернення - «За закінченням терміну зберігання».
Таким чином, відповідач, враховуючи положення статей 128, 130 ЦПК України, вважається таким, що повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання.
Третя особа - Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності їхнього представника. Також направила до суду висновок від 13 вересня 2021 року № 103/7489/41/3 про визначення місця проживання дитини.
Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, прийнявши всі заходи по виклику відповідача, постановив розглянути справу заочно, відповідно до статей 223 та 280 ЦПК України.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини і відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 10 червня 2015 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Із свідоцтва про народження вбачається, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до листа Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві встановлено, що ОСОБА_2 не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у розшуку не значиться та місце її проживання не встановлено.
Згідно із довідкою про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки від 29 квітня 2021 року № 10 ОСОБА_1 працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Охоронна фірма «Центр».
ОСОБА_1 за місцем роботи характеризується позитивно, про що свідчить характеристика, надана Товариством з обмеженою відповідальністю «Охоронна фірма «Центр».
Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 13 вересня 2021 року № 103/7489/41/3 (протокол засідання Комісії
від 08 вересня 2021 року № 19), Орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком
ОСОБА_1
Згідно із частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Відповідно до статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із статтею12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого
1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Статтею 141 СК України визначено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України»
від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору.
Міжнародні та національні норми права не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 473/44/20-ц (провадження № 61-8103св21).
Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають окремо, неповнолітній син сторін проживає з батьком, зареєстрований також разом з батьком за однією адресою. Мати дитини не проживає разом з сином та за своїм зареєстрованим місцем проживання, крім того місце її проживання не встановлено. Батько дитини повністю займається вихованням та матеріальним забезпеченням сина, офіційно працевлаштований, отримує стабільний дохід, забезпечує дитину всім необхідним.
З наданих сторонами доказів встановлено, що батько приймає активну участь у навчальному та виховному процесі своєї дитини. Мати хлопчика участі у його вихованні та матеріальному забезпеченні не приймає. Доказів протилежного відповідачем суду не надано та судом не встановлено.
Враховуючи викладене вище, посилаючись на наданий Органом опіки та піклування висновок про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки це буде відповідати насамперед найкращим інтересам дитини.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Конвенцією про права дитини, Декларацією прав дитини, Законом України «Про охорону дитинства», статями 19, 141, 150, 151, 5, 157, 160, 161 СК України, статтями 4, 5, 12, 13, 49, 76, 81, 89, 141, 142, 259, 263 - 265, 280, 353 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з батьком, - задовольнити.
Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем його проживання.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне рішення суду виготовлено 15 листопада 2021 року.
Суддя О.О. Хромова