П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 листопада 2021 р.м. ОдесаСправа № 540/1750/21
Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції:
м. Херсон;
Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:
22.06.2021 року;
Головуючий в 1 інстанції: Пекний А.С.
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Єщенка О.В.
суддів - Димерлія О.О.
- Шляхтицького О.І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Херсонської обласної прокуратури на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги при звільнення та середнього заробітку,-
ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
стягнути з Херсонської обласної прокуратури вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 27184,29 грн.;
стягнути з Херсонської обласної прокуратури на її користь середній заробіток в сумі 1294,49 за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 06.05.2020 року по день ухвалення рішення.
В обґрунтування позову зазначено, з 2005 року позивач проходив службу в органах прокуратури, у тому числі на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Херсонської області. Керуючись приписами п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», наказом прокурора Херсонської області позивача звільнено із займаної посади та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 05.05.2020 року. Таким чином, із звільненням на підставі вказаних положень законодавства про прокуратуру настали обставини, передбачені ст. 44 КЗпП України, та обов'язок відповідача здійснити виплату на користь позивача вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Разом з цим, оскільки з позивачем не проведений належний розрахунок при звільненні, застосуванню підлягають і положення ст.ст. 116, 117 КЗпП із стягненням на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Суд стягнув з Херсонської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв'язку із звільненням в розмірі 25 889,8 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Стягнув з Херсонської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 травня 2020 року по 22 червня 2021 року в сумі 26090,44 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Проаналізувавши положення Закону України «Про прокуратуру» та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку із не врегулюванням питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, а також обмежень стосовно таких виплат, застосуванню у спірних правовідносинах підлягають загальні правила трудового законодавства, у тому числі ст. 44 Кодексу законів про працю України.
З огляду на те, що вихідна допомога є державною гарантією, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами; під вихідною допомогою розуміються грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення на користь позивача вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, а саме в сумі 25889,8 грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За висновком суду першої інстанції, не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні та не дотримання положень ст. 116 КЗпП України є наслідком застосування правил ст. 117 законодавства про працю та стягнення на користь позивача середнього заробітку за повний час затримки розрахунку, але з урахуванням принципу співмірності по відношенню невиплачених працівнику сум.
В апеляційній скарзі Херсонська обласна прокуратура, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати судове рішення в частині задоволених вимог та прийняти нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням п. 9 ч. 1 ст. 51, ч. 5 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», ч. 5 ст. 40, п. 1 ч. 1 ст. 40, ст. 44 КЗпП України, п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ і помилково не враховано, що звільнення позивача з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» пов'язано не із ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури або скороченням кількості прокурорів, а із процедурою проходження прокурорами атестації як складової частини процесу реформування органів прокуратури, введеного Законом №133-ІХ, неуспішним проходженням атестації в порядку, передбаченим цим Законом. На момент вирішення питання стосовно подальшого проходження позивачем служби в органах прокуратури є чинним спеціальне законодавство, що регулює статус прокурорів, умови і підстави звільнення, які носять імперативний характер та виключають правові обставини для застосування положень загального трудового законодавства, у тому числі ст. 44 КЗпП України.
Акцентуючи увагу на особливому характері спірних правовідносин, апелянт вказує, що ці правовідносини пов'язані із проходженням позивачем публічної служби. Відтак, під час вирішення питання про прийняття відповідної заяви до судового розгляду перевірці підлягають дотримання позивачем місячного строку, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України. Про не виплату оспорюваної вихідної допомоги при звільненні позивачу було відомо ще в січні 2021 року, а отже на час звернення із цим позовом процесуальний строк є завершеним, що має наслідком залишення позовної заяви без розгляду.
Судом першої інстанції з'ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, з 2005 року ОСОБА_1 проходила службу в органах прокуратури, зокрема, на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Херсонської області.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про прокуратуру», п. 3, п.п. 1 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» наказом від 30.04.2021 року №184к позивача звільнено з займаної посади та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 05.05.2020 року.
У наказі визначено провести остаточний розрахунок і виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.
Не погоджуючись із звільненням із займаної посади та органів прокуратури, позивач оскаржив цей наказ в судовому порядку.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року по справі №540/1463/20, зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Херсонської області від 30.04.2020 №184к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Херсонської області та з органів прокуратури Херсонської області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 05 травня 2020 року.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Херсонської області з 05 травня 2020 року.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року по справі №540/1463/20 скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу не виплати позивачу вихідної допомоги відповідно до положень ст. 44 КЗпП України у зв'язку із звільненням з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII.
Гарантії прокурора виражаються у незалежності прокурора, що забезпечується, у тому числі, особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності (п. 1 ч. 1 ст. 16 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII.
За правилами ст. 4 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Так, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року №113-ІХ ст. 51 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом України від 19.09.2019 року №113-ІХ також внесено зміни і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев'яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
Слід враховувати, що КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Статтею 44 КЗпП України визначено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 року у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 року у справі №804/406/16, від 08.08.2019 року у справі №813/150/16, від 15.04.2021року у справі №440/3166/20, від 22.07.2021 року у справі №300/2000/20.
Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою розуміються грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Водночас, приписами Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є ст. 44 КЗпП України.
Внесені Законом №113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Отже, частиною п'ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.
Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 у справі №560/3971/19, від 27 січня 2021 у справі №380/1662/20, від 18 лютого 2021 у справі №640/23379/19, від 25 лютого 2021 у справі №640/8451/20, від 17 березня 2021 у справі №420/4581/20, від 30 березня 2021 у справі №640/25354/19, від 31 березня 2021 у справі №320/2449/20, від 15 квітня 2021 у справі №440/3166/20, від 09 липня 2021 у справі №160/4745/20, від 22 липня 2021 у справі №300/2000/20, від 11 серпня 2021 у справі №640/9375/20, від 01 жовтня 2021 року у справі №260/1890/19.
Враховуючи викладене, оскільки позивача звільнено з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), частиною п'ятою статті 51 цього Закону та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються загальні норми трудового законодавства, і у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для нарахування на користь позивача вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до положень статті 44 КЗпП України.
Разом з цим, апеляційний суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені ст. 123 КАС України.
Аналіз наведених норм показав, що звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів особа може реалізувати в межах терміну, визначеного адміністративним процесуальним законодавством або іншими законами.
Строк звернення до адміністративного суду вважається проміжком часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Обов'язок доведення обставин, з якими пов'язується поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась із адміністративним позовом.
Таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Так, спірні правовідносини виникли з приводу не виплати позивачу під час звільнення зі служби та органів прокуратури вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.
При цьому, на момент видання наказу та проведення розрахунку звільнення зі служби позивача з органів прокуратури є оспорюваним в судовому порядку, що прямо впливає на підстави для такої виплати.
Отже, оскільки відповідне судове рішення стосовно правомірності видання наказу про звільнення позивача зі служби набрало законної сили 13.04.2021 року, на переконання апеляційного суду, звернення із цим позовом 21.04.2021 року відбулось з дотриманням положень ч. 5 ст. 122 КАС України, а тому підстави для застосування наслідків пропущення строку звернення до адміністративного суду, передбачених ст. 123 КАС України, відсутні.
Оскільки судом першої інстанції повною мірою з'ясовані обставини справи, висновки суду ґрунтуються на правильному застосуванні норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та дотриманні норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до вимог ст. 316 КАС України підлягає залишенню без змін.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Херсонської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий-суддя: О.В. Єщенко
Судді: О.О. Димерлій
О.І. Шляхтицький