05.11.2021м. СумиСправа № 920/709/21
Господарський суд Сумської області у складі головуючого судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 920/709/21
за первісним позовом: товариства з обмеженою відповідальністю “Підприємство Будвироби” (49051, м. Дніпро, вул. Винокурова, 2-А, код ЄДРПОУ 20248512)
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “Інвентум Україна” (40020, м. Суми, вул. Машинобудівників, 1, код ЄДРПОУ 36437713)
про стягнення 70100,71 грн.,
за зустрічним позовом: товариства з обмеженою відповідальністю “Інвентум Україна” (40020, м. Суми, вул. Машинобудівників, 1, код ЄДРПОУ 36437713)
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “Підприємство Будвироби” (49051, м. Дніпро, вул. Винокурова, 2-А, код ЄДРПОУ 20248512)
про розірвання договору,
представники сторін:
позивача (в режимі відеоконференції) - Щербак А.Г.
відповідача - Тітаренко О.О.
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача 70100,71 грн. заборгованості за договором поставки № 10/30 від 30.10.2020, з яких: 34727,80 грн. основний борг, 491,88 грн. 3% річних, 2132,24 грн. інфляційні втрати, 1879,90 грн. пеня, 30868,80 грн. збитки, а також стягнути з відповідача судові витрати в сумі 2270,00 грн.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 05.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті в судове засідання на 03.08.2021 з повідомленням сторін.
06.07.2021 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає вимоги безпідставними, необґрунтованими, оскільки у відповідача не виникло обов'язку щодо здійснення оплати за фактично поставлений товар та відповідачем не було завдано жодних збитків позивачу.
09.07.2021 до суду надійшла зустрічна позовна заява б/н, б/д, відповідно до якої відповідач за первісним позовом просить суд розірвати укладений 30.10.2020 між ТОВ “Інвентум Україна” та ТОВ “Підприємство Будвироби” договір поставки № 10/30.
Ухвалою суду від 03.08.2021 постановлено прийняти до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю “Інвентум Україна”; розгляд справи № 920/709/21 здійснювати за правилами загального позовного провадження та замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням; призначити підготовче засідання на 16.09.2021.
Ухвалою від 16.09.2021 суд закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду по суті на 05.10.2021.
У судовому засіданні 05.10.2021 оголошено перерву до 20.10.2021.
Ухвалою від 20.10.2021 суд відклав розгляд справи по суті на 04.11.2021.
У судовому засіданні 04.11.2021 оголошено перерву до 05.11.2021.
Згідно зі статтею 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створено належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши та дослідивши докази в справі, суд установив наступне.
30.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство Будвироби» (позивачем, постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвентум Україна» (відповідачем, покупцем) укладено договір поставки № 10/30, згідно з умовами якого постачальник зобов'язується виготовити та передати у власність покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі.
Відповідно до п. 1.2 договору предметом постачання є товар, асортимент, кількість та ціна якого вказується у Специфікаціях оформлених у вигляді додатків, які є невід'ємними частинами цього договору.
Вартість товару визначається на підставі фактичної ваги товару (п. 1.5 договору).
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 договору ціна товару, що вказана в Специфікаціях, є попередньою і визначена для кожної позиції на підставі його теоретичної ваги вказаної в відповідних кресленнях. Остаточна вартість товару визначається на підставі його фактичної ваги пропорційно співвідношенню між його фактичною і теоретичною вагою.
У відповідності до п. 2.4 договору загальна сума договору складається із вартості товару, який був прийнятий покупцем за час дії договору, відповідно до оформлених сторонами видаткових накладних.
На підставі п. 3.1 договору покупець попередньо сплачує 50% вартості товару, згідно рахунку постачальника. Решту повної вартості товару покупець сплачує, згідно рахунку постачальника, після прийняття товару на складі постачальника впродовж 5-ти банківських днів з моменту отримання письмового повідомлення від постачальника про готовність товару до відвантаження. Відвантаження товару здійснюється після отримання на банківський рахунок постачальника всієї суми остаточного рахунку.
Постачальник приступає до виготовлення товару тільки після отримання передоплати згідно з п. 3.1 договору (п. 4.1 договору).
Строк поставки товару вказується в Специфікаціях на кожну партію товару (п. 4.2 договору).
Відповідно до п. 4.3 договору постачальник письмово повідомляє покупця про готовність товару до відвантаження.
Приймання-здача товару за якістю (зовнішній вигляд) та кількістю здійснюється на складі постачальника розташованому за адресою: м. Дніпро, вул. Дніпросталівська, 2а (п. 4.4 договору).
За п. 4.6 договору датою поставки товару вважається дата оформлення видаткових накладних при завантаженні партії товару на складі постачальника в транспортний засіб наданий покупцем.
Строк виготовлення всієї партії товару узгоджений сторонами і вказаний у п. 4 Специфікації № 1, а саме: впродовж 60-ти банківських днів з дня надходження всієї суми передоплати на банківський рахунок постачальника.
Згідно з п. 9.1 договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього договору жодна із сторін не заявила про свій намір розірвати даний договір, строк його дії автоматично продовжується на наступний календарний рік (п. 9.4 договору).
Частиною 2 ст. 175 ГК України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
У відповідності до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями статтей 11 ЦК України та ст. 174 ГК України унормовано, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
На підставі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Стаття 627 ЦК України закріплює свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Статтями 526 ЦК України, 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).
На виконання умов договору між сторонами складено та підписано Специфікацію № 1 від 30.10.2020, в якій сторони погодили найменування товару, а саме:
1. Жолоб 1300 кр. ІУ-707.000.040-КМ-В Ст. Л25 у кількості 4 шт.;
2. Жолоб 1600 кр. ІУ-707.000.040-КМ-В Ст. Л25 у кількості 8 шт.;
3. Пластина бортова кр. ІУ-707.000.010-КМ-В Чугун ЧХ-16 у кількості 61 шт.;
4. Каток кр. ІУ-707-.000.020-КМ-В Чугун ЧХ-3 у кількості 60 шт.
Відповідно до п. 2 Специфікації попередня загальна вартість товару по специфікації складає 847242,00 грн з ПДВ.
Так, за умовами Специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, сторони погодили, що строк виготовлення товару: впродовж 60-ти банківських днів з дня надходження всієї суми передоплати на банківський рахунок постачальника.
Відповідач за первісним позовом на виконання умов п. 3.1. договору поставки 30.10.2020 здійснив передплату у розмірі 423621,00 грн, що відповідає 50% вартості товару, вказаної у Специфікації № 1.
Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, 24.12.2020 в присутності уповноваженого представника покупця за довіреністю № 1612-1 від 16.12.2020 на складі, розташованому за адресою: м. Дніпро, вул. Дніпросталівська, 2-А, було здійснено зважування виготовленого позивачем товару та готового до відвантаження відповідачу у кількості та асортименті згідно з видатковою накладною № 193 від 24.12.2020. За наслідками зважування за взаємною згодою сторін було встановлено фактичну вагу одиниці кожного виду товару, вказаного в Специфікації № 1 в об'ємі, виготовленому на той час. На підставі фактичної ваги, на підставі п. 2.3. договору, було встановлено вартість кожної одиниці товару, внаслідок чого були внесені зміни в рахунок на оплату № 154 від 30.10.2020, який разом з видатковою накладною № 193 від 24.12.2020 був переданий представнику покупця.
На виконання умов договору позивач передав відповідачу товар за видатковими накладними від 24.12.2020 № 193 на суму 715646,40 грн, від 29.12.2020 № 194 на суму 61737,60 грн, від 30.12.2020 № 196 на суму 77172,00 грн, від 06.01.2021 на суму 23151,60 грн., всього на суму 877707,60 грн.
Товар відповідачем був отриманий без зауважень та заперечень, видаткові накладні підписані відповідачем за первісним позовом без будь-яких зауважень та заперечень, а не поставлення товару у встановлений в договорі строк, не змінює погодженого сторонами проведення розрахунків за уже поставлений товар, та не є умовою, з якою пов'язується можливість неналежної оплати поставленого товару.
Відповідачем за отриманий товар здійснено оплату на загальну суму 842979,80 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи карткою рахунку, а саме: 30.10.2020 відповідач перерахував передплату у сумі 423621,00 грн, 18.12.2020 - 100000,00 грн, 24.12.2020 - 288490,00 грн, 28.12.2020 - 30868,80 грн.
Різниця між отриманим та сплаченим відповідачем за первісним позовом товаром складає 34727,80 грн.
Проте, відповідач, зі свого боку, зобов'язання з оплати товару у повному обсязі не виконав, вартість отриманого товару у визначеному сторонами розмірі сплатив частково. Отже, у відповідача виникла заборгованість за поставлений, але не оплачений товар, у сумі 34727,80 грн.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду доказів виконання свого зобов'язання щодо оплати отриманого товару, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 34727,80 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1879,99 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за період з 13.01.2021 по 25.06.2021, 491,88 грн 3 % річних за період з 31.12.2020 по 25.06.2021 та 2132,24 грн інфляційних втрат за період з січня 2021 року по травень 2021 року.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1-2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Заперечуючи проти наявності боргу, 3% річних та інфляційних втрат, відповідач, зокрема, вказував на те, що зобов'язання по поставці товару позивачем виконано частково, а саме: постачальником поставлено лише 56 Катків кр. ІУ 707.000.020-КМ-В із 60-ти, як це передбачено специфікацією № 1 до договору; не повідомлено відповідача про готовність як усієї так і окремих партій товару до відвантаження, тому у відповідача не виникло обов'язку щодо здійснення оплати за фактично поставлений товар, а отже не може вважатись особою, якою допущено прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до п. 7.4 договору у випадку порушення покупцем строку оплати готового до постачання товару з моменту отримання письмового повідомлення про готовність відвантаження товару від постачальника, покупець виплачує постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожний день, а також відшкодовує можливі витрати по зберіганню неоплаченого в строк товару.
Судом вбачається, що сторонами у договорі (п. 3.1) погоджено порядок розрахунку, відповідно якого покупець попередньо сплачує 50% вартості товару, згідно рахунку постачальника. Решту повної вартості товару покупець сплачує, згідно рахунку постачальника, після прийняття товару на складі постачальника впродовж 5-ти банківських днів з моменту отримання письмового повідомлення від постачальника про готовність товару до відвантаження. Відвантаження товару здійснюється після отримання на банківський рахунок постачальника всієї суми остаточного розрахунку.
Як встановлено судом, позивач за первісним позовом на підтвердження факту відправки повідомлення про готовність товару до відвантаження в якості доказів надав роздруківку зображення з екрану монітора.
Відповідач за первісним позовом зазначає, що станом на 26.01.2021 позивач не повідомив відповідача в письмовому вигляді про готовність товару (останніх 4-х Катків) до відвантаження.
Позивачем за первісним позовом даний факт не спростовано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Статтею 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, що використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Суд зазначає, що з копії знімку екрану монітору комп'ютера не вбачається, який саме лист за змістом було відправлено на електронну адресу відповідача.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Роздруківки електронної переписки не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Крім того відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.
Суд критично оцінює посилання позивача за первісним позовом на те, що листом від 12.01.2021 позивач повідомив відповідача про готовність 4-х Катків до відвантаження, оскільки роздруківка електронного листа без ЕЦП та зображення з екрану монітора не може бути використана як доказ у справі, оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», так як не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення та зміст такого документу не захищений від внесення правок та викривлення.
У відповідності до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 статті 77 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з ТОВ «Інвентум Україна» 3% річних, пені та інфляційних втрат, оскільки надані позивачем роздруківки з екрану монітора та електронного листа не можуть вважатись належним повідомленням покупця про готовність отримати товар, а відповідно відсутні підстави вважати, що у відповідача виникло прострочення виконання грошового зобов'язання.
Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у сумі 30868,80 грн. Обґрунтовуючи зазначені позовні вимоги, він зазначає, що збитки спричинені невиконанням відповідачем у повному обсязі своїх обов'язків, передбачених договором, що полягали у неотриманні та оплаті останньої партії товару, яка була виготовлена позивачем на замовлення відповідача.
За ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Положеннями ст. 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 ГК України).
На підставі ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Обов'язок з відшкодування збитків настає для суб'єктів господарювання у разі порушення господарського зобов'язання в результаті неналежного виконання (або невиконання) умов договору (ст.ст. 224, 225 ГК України, ст. 623 ЦК України).
Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою винної особи та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності збитків та обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Позивачем не надано доказів і не підтверджено документально факт понесених збитків, а наведені твердження позивача спростовуються наступним:
1) посилання позивача на направлення відповідачу повідомлення про готовність останніх 4-х катків судом до уваги не береться, оскільки не підтверджено доказами, сам позивач зазначає, що листи направлялись електронною поштою, а відповідач заперечує їх отримання.
2) відповідно до п. 7.5. договору спірні питання, не врегульовані сторонами шляхом переговорів, розглядаються у встановленому чинним законодавством України порядку, при цьому дотримання претензійного порядку досудового врегулювання спорів є обов'язковим для обох сторін. У матеріалах справи жодних претензій щодо неналежного чи невчасно виконаного, чи не виконаного взагалі зобов'язання не міститься.
При цьому позивач просить стягнути заявлену суму збитків, розраховану, виходячи із вартості 4-х катків, виготовлених на замовлення відповідача та підготовлених до відвантаження.
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини.
Для встановлення вини відповідача повинні бути чітко визначені договором обов'язки відповідача та доведено належними доказами факт невиконання цих обов'язків.
Відповідно до п. 4.1 договору постачальник приступає до виготовлення товару тільки після отримання передоплати згідно з п. 3.1 договору.
Згідно з п. 3.1. договору покупець попередньо сплачує 50% вартості товару, згідно рахунку постачальника. Решту повної вартості товару покупець сплачує, згідно рахунку постачальника, після прийняття товару на складі постачальника впродовж 5-ти банківських днів з моменту отримання письмового повідомлення від постачальника про готовність товару до відвантаження. Відвантаження товару здійснюється після отримання на банківський рахунок постачальника всієї суми остаточного розрахунку.
Таким чином, за умовами договору, у разі письмового повідомлення покупця про те, що товар готовий до відвантаження у позивача виникає обов'язок щодо здійснення оплати за готовий до відвантаження товар, після чого товар може бути поставлено покупцю.
Як зазначено вище, позивачем не було повідомлено відповідача про готовність товару, а саме: 4-х катків, до відвантаження.
З огляду на наведене, підстави вважати, що майно (товар відповідної вартості) було втрачено, пошкоджено чи зменшилось, та, як наслідок, у позивача виникло право вимагати стягнення вартості такого майна у вигляді реальних збитків, відсутні.
Одночасно, наявність у позивача цього товару дає можливість використати його для отримання прибутку, зокрема, шляхом належного виконання умов договору щодо повідомлення про готовність товару або продажу іншим покупцям. При цьому доказів у підтвердження доводів позивача щодо неможливості продажу товару іншим покупцям суду не подано.
Відтак, суд вважає за необхідне зазначити, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто обов'язок доказування покладається на сторони. Докази повинні бути належними та допустимими.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.
За відсутності хоча б одного з елементів а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини цивільна відповідальність не настає.
З огляду на фактичні обставини справи, позивач не довів належними та вірогдіними доказами того, що відповідачем не виконано обов'язок з прийняття товару у зв'язку з неправомірною відмовою, чим порушено його права як постачальника, заходів щодо захисту цих прав, зокрема, шляхом зобов'язання відповідача виконати свій обов'язок, не вжито.
Таким чином суд зазначає, що позивачем не доведено наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, з огляду на що позовні вимоги про стягнення 30868,80 грн збитків задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищезазначені обставини справи у їх сукупності, положення законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення 34727,80 грн основного боргу. У позові в частині стягнення 491,88 грн 3% річних, 2132,24 грн інфляційних втрат, 1879,99 пені, 30868,80 грн збитків слід відмовити.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання первісного позову суд, відповідно до ст. 129 ГПК України покладає на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розглянувши зустрічний позов, суд дійшов висновку, що він не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
В обґрунтування зустрічного позову, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що ТОВ «Підприємство Будвироби» не виконало зобов'язання щодо поставки катків кр. ІУ 707.000.020-КМ-В у кількості 4 шт. протягом строку, встановленого договором.
У статті 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відовідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Відповідно до п. 9.2. договору даний договір не може бути розірвано в односторонньому порядку окрім випадків прямо передбачених даним договором.
Згідно з п. 7.5. договору спірні питання, не врегульовані сторонами шляхом переговорів, розглядаються у встановленому чинним законодавством України порядку, при цьому дотримання претензійного порядку досудового врегулювання спорів є обов'язковим для обох сторін.
Згідно приписів статті 188 ГК України у позивача виникає право на звернення до господарського суду з вимогою про розірвання спірного договору тільки після направлення на адресу відповідача пропозиції про розірвання договору у формі єдиного документа, підписаного з свого боку та не отримання згоди від відповідача щодо розірвання спірного договору.
Позивачем за зустрічним позовом не було дотримано вимоги п. 7.5. договору та приписів статті 188 ГК України. На адресу відповідача за зустрічним позовом не було направлено пропозицію про розірвання договору.
Позивач передчасно звернувся до господарського суду з вимогою про розірвання спірного договору.
Ураховуючи встановлені вище фактичні обставини, господарський суд також не вбачає підстав, що визначено статтею 651 ЦК України, для розірвання спірного договору, оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено порушення договору іншою стороною та взагалі не обгрунтовано його істотність.
Частиною 3 ст. 13 та частиною 1 ст. 74 ГПК України визначено, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Оскільки позивач за зустрічним позовом підстави для розірвання договору не обґрунтував, суд дійшов висновку, що зустрічний позов є безпідставним, необґрунтованим, та таким, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання зустрічного позову суд у відповідності до ст. 129 ГПК України покладає на позивача за зустрічним позовом.
Керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвентум Україна” (40020, м. Суми, вул. Машинобудівників, 1, код ЄДРПОУ 36437713) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Підприємство Будвироби” (49051, м. Дніпро, вул. Винокурова, 2-А, код ЄДРПОУ 20248512) 34727 грн. 80 коп. (тридцять чотири тисячі сімсот двадцять сім гривень 80 копійок) основного боргу, 1135 грн 00 коп (одна тисяча сто тридцять п'ять гривень) судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. У зустрічному позові відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено 15.11.2021.
Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суддя В.В. Яковенко