Справа № 278/1189/19
Категорія 56
30 вересня 2021 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Петрова Д.В.,
при секретарі судового засідання Бурдун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про стягнення страхових відшкодувань,
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зазначеною позовною заявою.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що 23 січня 2017 року під час руху міського транспорту марки «Рута СПГ 16», р.н. НОМЕР_1 , за маршрутом № 110 із салону випав ОСОБА_3 , та від отриманих травм помер на місці.
30 серпня 2018 року ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» подало в інтересах ОСОБА_2 до ПАТ «СК «КРАЇНА» заяву про виплату страхового відшкодування. 30 жовтня 2018 року ПАТ «СК «КРАЇНА» виплатило лише 21 802,50 грн. ОСОБА_2
15 листопада 2018 року ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» подало в інтересах ОСОБА_1 до ПАТ «СК «КРАЇНА» заяву про виплату страхового відшкодування. 24 січня 2019 року відповідач виплатив лише 9 600 грн. страхового відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 .
Позивачі вважають відмову відповідача щодо виплати страхового відшкодування у повному обсязі безпідставною та такою, що грубо порушує права позивачів на відшкодування шкоди, передбаченої Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Позивачі вважають, що загальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 38 400 грн. (3200 х 12 = 38 400).
Право на отримання відшкодування моральної шкоди, а саме по 19 200 грн., має дружина загиблого - ОСОБА_2 (38400 : 2 = 19 200) та син загиблого - ОСОБА_1 (38400 : 2 = 19 200).
Попри це, ОСОБА_1 виплачено лише 9 600 грн. відшкодування моральної шкоди. У зв'язку з цим, на думку позивачів, відповідач зобов'язаний доплатити ще 9 600 грн.
До відповідача надіслано документи, які підтверджують витрати на поховання на суму 25 005 грн.
Таким чином, позивачі вважають, що ОСОБА_2 має право на отримання 44 205 грн. страхового відшкодування (25 005 грн. витрат на поховання та 19 200 грн. відшкодування моральної шкоди). Однак, ПАТ «СК «КРАЇНА» виплатила лише 21 802, 50 грн ОСОБА_2 . Враховуючи це, відповідач зобов'язаний доплатити ще 22 402, 50 грн. (44205 - 21802,50 = 22402,50).
Просили суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 9 600 грн. страхового відшкодування, та на користь ОСОБА_2 22 402, 50 грн. страхового відшкодування.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 25.05.2021 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
12.08.2021 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги відповідач не визнає у повному обсязі, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В судове засідання позивачі не з'явилися, відповідно до вимог закону, представник позивачів адвокат Кульчицький О.С. подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, підтримав доводи відзиву.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Сонячне Житомирського району Житомирської області.
Згідно з копією постанови про закриття кримінального провадження від 11.07.2017 кримінальне провадження, внесене 23.01.2017 до ЄРДР № 12017060170000068 за ч. 2 ст. 286 КК України за фактом ДТП, внаслідок якої загинув пасажир ОСОБА_3 , закрито у зв'язку з відсутністю в діянні водія ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Згідно копій заяв № 6673 від 15.11.2018 та № 6159 від 30.08.2018 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звертались до ПАТ «СК «Країна» з заявами про виплату страхового відшкодування, а саме з вимогами відшкодувати ОСОБА_1 19 200 грн., ОСОБА_2 - 63 405 грн (38 400 грн. моральна шкода та 25 005 грн. поховальні витрати).
З відповідей ПАТ «Страхова компанія «Країна» № 10368 від 14.11.2018 та № 923 від 24.01.2019 вбачається, що за результатами розгляду матеріалів страхової справи ПАТ «СК «Країна» прийнято рішення про виплату ОСОБА_1 страхового відшкодування у розмірі 9 600 грн., ОСОБА_2 - 21 802, 50 грн.
Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 980 ЦК України передбачено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». Одним із видів страхового відшкодування є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини по цьому виду страхування врегульовані, зокрема, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-ІV.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону № 1961-ІV).
Відповідно до ст. 5 Закону № 1961-ІV об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (ст. 6 Закону № 1961-ІV).
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-ІV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону № 1961-ІV).
Згідно з пунктами 27.1-27.5 статті 27 Закону № 1961-ІV страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Згідно з пунктом 35.1 статті 35 Закону № 1961-ІV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви.
Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Закону № 1961-ІV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Виключний перелік підстав для відмови у здійсненні страховиком страхового відшкодування передбачений у статті 37 Закону № 1961-ІV.
Згідно з підпунктами 37.1.1-37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-ІV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров'я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.
З матеріалів справи вбачається, що загальна сума страхового відшкодування дружині померлого - ОСОБА_2 становить 19 200 грн. моральної шкоди, та 25 005 грн. витрат на поховання, сину померлого - ОСОБА_1 - 19 200 грн.
Розмір страхового відшкодування визначено ПАТ «СК «Країна» на підставі п. 36.3 ст. 36 Закону № 1961-1V та виплаченого кожному з позивачів склав 50 відсотків від загальної суми страхового відшкодування, а саме: ОСОБА_2 - 21 802, 50 грн. та ОСОБА_1 - 9 600 грн.
Однак, зазначена норма Закону не підлягає до застосування у цьому випадку, і, окрім того, відсутні підстави також для зменшення розміру відшкодування у зв'язку з непероборною силою, на що посилається у відзиві на позов представник відповідача.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
З огляду на презумпцію вини завданої шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.
При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Зазначені правові висновки наведені Верховним Судом у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18), від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18)
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
Настання страхового випадку слугує в силу ст. 979 ЦК України підставою для виплати страхувальникові чи іншій, визначеній у договорі страхування особі, страховиком страхової виплати.
Вищезазначена ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу визнана ПАТ «СК «Країна» страховим випадком, тобто відповідач визнав подію, як таку, за яку наступає цивільно-правова відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.
Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.
Відповідачем не доведено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок умислу потерпілого або непереборної сили, а тому відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за встановлених судами обставин не виключається.
Законом гарантовано потерпілому виплату відповідного розміру відшкодування за шкоду, заподіяну його здоров'ю внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу, який він має право отримати від страховика забезпеченого транспортного засобу, незалежно від вини потерпілого, якщо не встановлено, що шкода завдана внаслідок його умислу або непереборної сили, чого за обставин цієї справи не встановлено.
Відповідно до ч. 3 ст. 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.
Посилання відповідача при прийнятті рішення на норму п. 36.1 ст. 36 Закону підлягають застосуванню, якщо йдеться про поділ розміру заподіяної шкоди між особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована.
Положення п. 36.3 ст. 36 Закону стосується заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними сукупними діями за участю декількох транспортних засобів (наприклад: внаслідок зіткнення декількох транспортних засобів, наїзду на пішохода декількома транспортними засобами), а заподіяна шкода не може розподілятись між водієм транспортного засобу (в даному випадку - страховиком) та пішоходом, який загинув внаслідок наїзду на нього транспортного засобу.
У даній статті йдеться про поділ розміру заподіяної шкоди особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована.
Крім того, відповідно до п. 36.1 ст. 36 вказаного Закону, керуючись нормами Закону страховик приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати). При цьому Законом не передбачена можливість прийняття рішення страховиком про зменшення розміру страхового відшкодування із врахуванням дій потерпілого, який помер внаслідок ДТП за участю транспортного засобу.
Оскільки відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки була застрахована у відповідача, а тому на останнього (страховика) покладається обов'язок відшкодувати позивачам як батькам потерпілого завдану шкоду. При цьому відповідач не довів, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а тому він має відшкодувати завдану майнову та моральну шкоду, розмір якої підтверджено належними та допустимими доказами.
Положення ст. 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено ПДР.
Отже, враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач повинен нести відповідальність за шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини особи, яка керувала таким джерелом, в даному випадку моральної шкоди та витрат на поховання в повному обсязі.
Не підлягає до застосування до спірних правовідносин положення п. 36.3 ст. 36 Закону, відповідно до яких у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб, оскільки шкода пов'язана зі смертю потерпілого відшкодовується в незалежності від його вини.
Положення п. 36.3 ст. 36 Закону стосується випадку передбаченому у ч. 2 ст. 1188 ЦК України, в якій зазначено, що якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Тобто, положення про ділення страхової виплати на кількість осіб винних у заподіянні шкоди застосовується у разі здійснення страхової виплати потерпілому внаслідок взаємодії кількох об'єктів підвищеної небезпеки (наприклад - пішоходу у разі зіткнення двох автомобілів).
Однак у даній ситуації, смерть потерпілого настала в результаті його випаду із салону маршрутки на проїзну частину під час її руху. Оскільки законодавством передбачено відшкодування шкоди внаслідок смерті потерпілого в незалежності від його вини, вона, на думку суду, повинна відшкодовуватися у повному обсязі.
Отже, відповідач неправомірно здійснив ділення страхової виплати належної позивачам на половину, а тому є всі підстави для стягнення з нього недоплаченої страхової виплати.
Разом з тим, суд погоджується з твердженням зазначеним представником відповідача у відзиві на позов щодо витрат за розрахунковими квитанціями серії КААА № 021617 та серія КААА № 021618 від 23.01.2017 на загальну суму 600 грн., оскільки вони стосуються послуг перевезення, а не поховання та спорудження надгробного пам'ятника та відповідно не підлягають відшкодуванню за вимогами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача страхового відшкодування на користь позивача ОСОБА_1 у розмірі 9 600 грн., та на користь позивачки ОСОБА_2 у розмірі 21 802,50 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про стягнення страхових відшкодувань - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування у розмірі 9 600 (дев'ять тисяч шістсот) гривень.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на користь ОСОБА_2 суму страхового відшкодування у розмірі 21 802 (двадцять одну тисячу вісімсот дві) гривні 50 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
- позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_2 ;
- позивачка - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_3 ;
- відповідач - Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна», місцезнаходження: 04176, м. Київ, вул. Електриків, буд. 29-а, кв. 167, ЄДРПОУ 20842474.
Суддя Д. В. Петров