Справа №:755/18775/21
Провадження №: 2-з/755/363/21
"12" листопада 2021 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва Коваленко І.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви,
11 листопада 2021 року заявник ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні №67401861, відкритому на підставі виконавчого напису №28577 від 23.09.2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем про стягнення заборгованості.
При цьому, заявниця вказує, що дана заява подана нею до пред'явлення позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Частиною 1 статті 153 ЦПК України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дати надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ознайомившись зі змістом заяви про забезпечення позову, приходжу до висновку, що заяву про забезпечення позову до пред'явлення позову підлягає поверненню заявнику, як така, що не відповідає вимогам ст. 151 ЦПК України, з огляду на наступне.
За правилом частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Види забезпечення позову визначені ч. 1 ст. 150 ЦПК України.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до ст. 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 157 ЦПК України, ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
Згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.
Натомість, подана до суду заява про забезпечення позову не містить відомостей про приватного виконавця Ярошенка Костянтина Юрійовича, його місцезнаходження.
Таким чином, звертаючись до суду з вказаною заявою, заявником не зазначено всіх учасників справи.
Також, слід зазначити, що згідно роз'яснень, які містяться в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства про розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Як вбачається з заяви про забезпечення позову, її зміст не відповідає вимогам визначеним ст. 151 ЦПК України, зокрема, обставини обґрунтування необхідності забезпечення позову викладені про інше виконавче провадження, відкрите приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Котулою Артемом Михайловичем на підставі виконавчого напису №29881 від 23.09.2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 . Натомість, на підтвердження вказаних обставин в якості доказу надається копія постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №67401861 від 05.11.2021 року, винесеної приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Ярошенком К.Ю.
Крім того, заявником в порушення положень ст. 151 ЦПК України не вказано будь-яких пропозицій щодо зустрічного забезпечення.
Також суд звертає увагу заявника, що підсудністю у цивільному судочинстві визначено розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України, позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Позивачем в позовній заяві зазначено відповідача ТОВ «ФК «Дінеро», який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сурікова, 3-А, що територіально відноситься до Солом?янського району м. Києва.
Відповідно до положень ч. 12 ст. 28 ЦПК України, позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред'являтися також за місцем його виконання.
Згідно положень п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 3) виконавчих написів нотаріусів.
За змістом ст. 24 ЗУ «Про виконавче провадження», яка має назву «Місце виконання рішення», виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Отже, законодавець пов'язує місце виконання рішення не з місцем знаходження кабінету/офісу приватного виконавця, а з місцем вчинення виконавчих дій.
Визначення змісту категорії місця виконання рішення наведене у статті 24 Закону України «Про виконавче провадження». За правилами частин першої та другої наведеної статті виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Верховний Суд у постанові від 29 жовтня 2020 року у справі № 263/14171/19 зауважив, що «Виходячи зі змісту статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», що місцем виконання судового рішення є місце провадження виконавчих дій з його примусового виконання. Такі виконавчі дії провадяться за місцем проживання боржника, місцем його перебування, роботи або за місцем знаходження його майна. Отже, місце виконання рішення та місце прийняття до виконання виконавчих документів уповноваженим виконавцем можуть не співпадати та є відмінними правовими категоріями.
За наведених обставин доводи касаційної скарги, що місце проведення виконавчих дій та місце виконання рішення не є тотожними поняттями, тому належною підсудністю позову особи є суд за місцем виконання виконавчого напису у відповідному виконавчому окрузі, у якому відкрито виконавче провадження, Верховний Суд визнає помилковим тлумаченням вимог статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та частини дванадцятої статті 28 ЦПК України.»
Відповідно до матеріалів заяви заявниця просить зупинити стягнення у виконавчому провадженні №674001861, відкритому на підставі виконавчого напису №28577 від 23.09.2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , однак, в матеріалах заяви відсутні будь-які докази вчинення виконавчих дій за оспорюваним виконавчим написом за адресою у Дніпровському районі м. Києва.
У постанові приватного виконавця не вказано конкретних органів і установ, їх адреси, що унеможливлює належне визначення судом питання про те, чи вчиняються відповідні виконавчі дії на території саме Дніпровського району м. Києва, тобто чи знаходяться на території Дніпровського району м. Києва відповідні органи або установи, та чи наявне на території Дніпровського району м. Києва майно (грошові кошти) боржника, відносно якого приватним виконавцем можливо вчинити виконавчі дії.
За таких обставин, ураховуючи імперативність положень ст. 151 ЦПК України щодо переліку даних, які має містити заява про забезпечення позову, заява позивача про забезпечення позову, не може бути прийнята судом та розглянута по суті і підлягає поверненню позивачу на підставі положень ст.ст. 151, 153 ЦПК України, що не позбавляє сторону позивача права повторного звернення з відповідною заявою до суду, із належним дотриманням вимог ст. 151 ЦПК України щодо змісту та форми відповідної заяви.
Згідно з положеннями, ч. 9 ст. 153 ЦПК України, суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 ЦПК України, повертає її заявнику, про що відповідно постановляє ухвалу.
Керуючись ст.ст. 149-150, 153, 259, 260, 293, 353, 354 ЦПК України, суд -
Заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову повернути заявнику.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст ухвали складено 12 листопада 2021 року.
Суддя: І.В.Коваленко