Головуючий суддя у першій інстанції: Грень Н.М.
03 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 813/2087/17 пров. № А/857/10355/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Матковської З.М., Шавель Р.М.
за участю секретаря судового засідання: Герман О.В.
апелянта: ОСОБА_1
представника відповідача: Гасяк Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі № 813/2087/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії -
09.06.2017р. ОСОБА_1 звернулась з позовом з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог до Львівської обласної ради в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненадання премії до Дня місцевого самоврядування у 2016 році;
- стягнути завдану майнову шкоду в розмірі середньомісячної заробітної плати;
- визнати протиправну бездіяльність щодо ненадання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань;
- зобов'язати нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2020р. в позові відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2020р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.
В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу з підстав в ній зазначених.
Представник відповідача Гасяк Я.В. в судовому засіданні просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішенні суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працювала у Львівській обласній раді з 26.04.2006р. та з 23.12.2014р. на посаді радника відділу з питань екології та природокористування управління природних ресурсів та адміністративно-територіального устрою Львівської обласної ради.
29.03.2016р. Розпорядженням Голови Львівської обласної ради «Про звільнення ОСОБА_1 » №243-к позивача звільнено з посади радника відділу з питань екології та природокористування управління природних ресурсів та адміністративно-територіального устрою Львівської обласної ради у зв'язку зі скороченням чисельності та зміною в організації праці згідно п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України з 29.03.2016 р.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2016р. у справі №813/1491/16 визнано протиправним та скасовано Розпорядження голови Львівської обласної ради «Про звільнення ОСОБА_1 » № 243-к від 29.03.2016 р.
Крім того, суд поновив ОСОБА_1 на посаді радника відділу з питань екології та природокористування управління природних ресурсів та адміністративно-територіального устрою Львівської обласної ради з 30 березня 2016 року та стягнув з Львівської обласної ради на користь останньої середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі - 20724 грн. 56 коп. без урахування сум обов'язкових до сплати податків та внесків.
Також, суд визнав протиправною бездіяльність Львівської обласної ради щодо не вирішення питання про надання ОСОБА_1 допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідно до заяви від 24.03.2016р. та зобов'язав Львівську обласну раду розглянути заяву позивача від 24.03.2016р. про надання допомоги для вирішення соціально-побутових питань. В решті позовних вимог суд відмовив.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2016р. апеляційну скаргу Львівської обласної ради залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.09.2016р. у справі №813/1491/16 без змін.
Розпорядженням голови Львівської обласної ради від 02.12.2016р. №644-к ОСОБА_1 поновлено на посаді радника відділу з питань екології та природокористування управління природних ресурсів та адміністративно-територіального устрою Львівської обласної ради з 30.03.2016р. та зобов'язано відділ бухгалтерського обліку та звітності провести виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 20724,56 грн. без урахування сум, обов'язкових до сплати податків та внесків.
27.12.2016р. ОСОБА_1 звернулась до голови Львівської обласної ради із заявою, в якій зазначила, що відповідно до Розпорядженням голови Львівської обласної ради №638-к від 29.11.2016р. працівникам апарату нараховано премію до професійного свята дня місцевого самоврядування у розмірі середньомісячного заробітку а тому, просила нарахувати премію до Дня місцевого самоврядування у розмірі середньомісячного заробітку.
Листом від 29.12.2016р. №02-вих-1939 Львівська обласна рада повідомила позивача, що нарахування премії є правом роботодавця, а не обов'язком. Також, станом на 29.12.2016р. ОСОБА_1 не перебувала у трудових відносинах із Львівською обласною радою та не виконувала жодних функціональних обов'язків, доручень і завдань керівництва.
Крім того, ОСОБА_1 звернулась до голови Львівської обласної ради із письмовою заявою від 25.01.2017р. №07 вн-21 про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Однак, отримала письмову відмову в якій зазначено, що керівник органу має право, у межах затвердженого фонду оплати праці, надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Надання матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань не є обов'язком роботодавця.
23.02.2017р. Розпорядженням голови Львівської обласної ради «Про звільнення ОСОБА_1 » №60-к позивача звільнено з посади радника відділу з питань екології та природокористування управління природних ресурсів та адміністративно-територіального устрою у зв'язку із скороченням чисельності та зміною в організації праці згідно п.1 ст.40 КЗпП України.
Із змісту ст.2 Закону України «Про оплату праці» видно, що структура заробітної плати включає:
- основну заробітну плату - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;
- додаткову заробітну плату - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;
- інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
ч.3 ст.21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено, що умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України.
В п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006р. № 268» Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» передбачено, що керівникам органів, зазначених у п.1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці, надано право здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат у 2006 році в межах коштів, передбачених на преміювання у кошторисі відповідного органу, та економії коштів на оплату праці, а починаючи з 1 січня 2007 року - у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників визначаються у положенні про преміювання відповідного органу.
Розпорядженням голови Львівської обласної ради від 26.04.2007р. № 243 затверджено Положення про преміювання працівників виконавчого апарату Львівської обласної ради.
В п.3.1., п.3.2., п.3.4. даного Положення видно, що преміювання проводиться за результатами роботи працівників ради за фактично відпрацьований час. Умовою преміювання є належне виконання працівниками функціональних обов'язків, доручень і завдань керівництва, дотримання трудової та виробничої дисципліни. Остаточне рішення щодо розміру премії за місяць приймає голова обласної ради.
Тобто, кожен роботодавець особисто вирішує, виплачувати премії своїм працівникам чи ні.
Отже, надання премії, в тому числі до дня місцевого самоврядування є правом керівника органу місцевого самоврядування та відбувається лише у випадку відповідності критеріям та вимогам, встановлених пунктами 3.1.-3.5 Положення про преміювання працівників виконавчого апарату Львівської обласної ради.
Як видно з матеріалів справи, премія до Дня місцевого самоврядування нарахована працівникам виконавчого апарату обласної ради згідно розпорядження голови Львівської обласної ради від 29.11.2016 №638-к. «Про преміювання працівників виконавчого апарату обласної ради до Дня місцевого самоврядування» яке прийняте у період коли позивач перебувала у вимушеному прогулі у зв'язку з незаконним звільненням - 30.03.2016р. - 02.12.2016р. ( т.1 а.с. 6 ). Тому, позивач не включена до списку осіб які преміюються.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що нормативно-правові акти, які регулюють спірні відносини зокрема, КЗпП України, Закон України «Про оплату праці», Порядок обчислення середньої заробітної плати який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 передбачають стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із незаконним звільненням. Однак, дані норми не передбачають стягнення премії в період вимушеного прогулу.
Доводи апелянта про те, що на день винесення розпорядження голови Львівської обласної ради від 29.11.2016 №638-к. «Про преміювання працівників виконавчого апарату обласної ради до Дня місцевого самоврядування» позивач була працівником апарату Львівської обласної ради, але з незрозумілих підстав роботодавець вирішив «допустити» її до роботи саме 05.12.2016р. колегія суддів не приймає до уваги. Оскільки, Розпорядження голови Львівської обласної ради від 02.12.2016р. №644-к про поновлення ОСОБА_1 на посаді радника відділу з питань екології та природокористування управління природних ресурсів та адміністративно-територіального устрою Львівської обласної ради у встановленому законом порядку позивач не оскаржила, а тому дане розпорядження є чинним.
Таким чином, відсутні правові підстави для задоволення позову в частині вимог про визнання протиправною бездіяльність Львівської обласної ради щодо ненадання ОСОБА_1 премії до Дня місцевого самоврядування у 2016 році, оскільки надання премії в тому числі до Дня місцевого самоврядування, є правом керівника органу місцевого самоврядування, а не обов'язком і відбувається лише за результатами роботи працівника ради та фактично відпрацьований час. Умовою преміювання є належне виконання працівниками функціональних обов'язків, доручень і завдань керівництва, дотримання трудової та виробничої дисципліни. Станом на час прийняття Розпорядження головою Львівської обласної ради 29.11.2016р. № 638-к позивач не перебувала у трудових відносинах з Львівською обласною радою та не виконувала жодних функціональних обов'язків.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання протиправної бездіяльності Львівської обласної ради щодо ненадання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань виходячи з наступних підстав.
ст.13 Закону України «Про оплату праці» визначено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Із системного аналізу Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006р. №268, Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку складення, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» від 28.02.2002р. № 228, видно що видатки здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання відповідних органів. Керівнику відповідного органу надано право в межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Як видно із тимчасового кошторису видатків на утримання Львівської обласної ради та її виконавчого апарату на 01 квартал 2017р. не передбачено видатки на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Отже, суб'єкт владних повноважень в особі Львівської обласної ради діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституції України, оскільки не зобов'язаний надавати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та видатки на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в 2017р. не передбачені.
Разом з тим, похідна вимога про стягнення майнової шкоди в розмірі середньомісячної заробітної плати не підлягає до задоволення за безпідставністю, оскільки аналізуючи норми ст.21 КАС України, ст.ст.22,1166,1173 Цивільного кодексу України колегія суддів дійшла висновків, що обов'язковою умовою для відшкодування майнової шкоди є порушення прав особи внаслідок незаконних дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень та наявність реальних збитків та шкоди.
В даній справі, позивач всупереч ст.77 КАС України не довела наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями суб'єкта владних повноважень в особі Львівської обласної ради та завданою шкодою.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Львівської обласної ради діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі № 813/2087/17 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді З. М. Матковська
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 12..11.2021р.