10 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 300/254/21 пров. № А/857/17073/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,
з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року у справі за його позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльності ,
суддя у І інстанції Могила Р.Г.,
час ухвалення судового рішення 15 год 48 хв,
місце ухвалення судового рішення м. Івано-Франківськ,
дата складення повного тексту рішення 05 серпня 2021 року,
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (далі - ГУ НП) щодо ненадання йому відповіді на заяву від 02 серпня 2020 року про вчинення адміністративних правопорушень 02 серпня 2020 року в с.Гоноратівка Рогатинського району Івано-Франківської області;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нескладення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення за статтею 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) у с. Гоноратівка Рогатинського району Івано-Франківської області 02 серпня 2020 року.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року у справі № 300/254/21 у задоволенні позову було відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що наявні у справі належні та допустимі докази підтверджують розгляд Рогатинським відділенням Тисменицького відділу ГУНП заяви ОСОБА_1 від 02 серпня 2020 року та надання за його результатами відповіді листом від 01 вересня 2020 року за № 8388, з якою позивач також ознайомився 15 вересня 2020 року при ознайомленні із матеріалами справи про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 173 КУпАП. Оспорювана позивачем бездіяльність відповідача щодо нескладення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення відносно деяких жителів с.Гоноратівка не порушує права позивача, оскільки не породжує, не змінює та не припиняє його прав і обов'язків у сфері публічно-правових відносин.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити його позов у повному обсязі.
Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження направлення на його адресу листа з відповіддю від 01 вересня 2020 року за №8388, а також про те, що під час ознайомлення з матеріалами справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 він ознайомився із цим листом. Сама наявність такого документу у матеріалах справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 не звільняє відповідача від обов'язку повідомити позивача про результати розгляду його звернення.
Водночас ОСОБА_1 не погоджується із судом першої інстанції у тому, що бездіяльність відповідача щодо нескладення протоколу щодо деяких жителів с. Гоноратівка не порушує його прав у сфері публічно-правових відносин. Наполягає на тому, що розпивання спиртних напоїв у громадському місці, що супроводжувалося нецензурною лайкою та іншими непристойними діями, порушують громадський спокій та суспільну мораль. Такі дії вчинялися неподалік його домогосподарства і порушували його спокій у вечірній час.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . ГУ НП підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апелянта, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції, 02 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Рогатинського відділення Тисменицького відділу ГУНП із повідомленням, що 02 серпня 2020 року о 21 год 43 хв по вул. Центральній у с. Гоноратівка Рогатинського району Івано-Франківської області жителі села розпивають алкогольні напої.
У цей же день працівником поліції від позивача було прийнято заяву про те, що 02 серпня 2020 року о 21 год 42 хв у центральній частині вказаного населеного пункту сусіди порушували громадський порядок.
За наслідками розгляду працівниками відповідача заяви ОСОБА_1 постановою судді Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2020 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП, та у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених статтею 38 КУпАП, провадження по справі було закрито на підставі пункту 7 статті 247 КУпАП.
ОСОБА_1 вважав протиправною бездіяльність працівників ГУ НП по розгляду його звернення від 02 серпня 20020 року та звернувся о адміністративного суду із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Часиною 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки тверджень позивача про наявність протиправної бездіяльності у діях працівників ГУ НП при розгляді його звернення від 02 серпня 2020 року з приводу порушення громадського порядку по АДРЕСА_1 жителями цього населеного пункту.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регламентується приписами Закону України «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР), який забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до частини 1 статті 1 вказаного Закону громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За приписами частини 3 статті 3 Закону № 393/96-ВР заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Як встановлено частиною 1 статті 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки (частина 3 статті 15 Закону № 393/96-ВР).
Судом першої інстанції безспірно було встановлено отримання працівниками Рогатинського відділення Тисменицького відділу ГУНП заяви позивача від 02 серпня 2020 року.
Разом із тим, матеріали справи не містять належних та достатніх доказів направлення ОСОБА_1 відповіді від 01 вересня 2020 року за № 8388 (а.с. 126) за наслідками розгляду звернення позивача від 02 серпня 2020 року всупереч встановленому частиною 3 статті 15 Закону № 393/96-ВР обов'язку.
Сам факт наявності такої відповіді у матеріалах адміністративної справи про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за статтею 173 КУпАП не спростовує встановленого факту порушення відповідачем вимог Закону № 393/96-ВР щодо повідомлення заявника про результати розгляду його заяви компетентною особою відповідного державного органу.
З огляду на викладене апеляційний суд дійшов переконання, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ГУ НП щодо ненадання відповіді на подану ОСОБА_1 заяву від 02 серпня 2020 року про вчинення адміністративного правопорушення є обґрунтованими, помилково відхилені судом першої інстанції та підлягають до задоволення.
Оцінюючи вирішення судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нескладення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення за статтею 178 КУпАП щодо мешканців с. Гоноратівка Рогатинського району Івано-Франківської за наслідками розгляду його заяви від 02 серпня 2020 року апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Частиною 1 статті 256 КУпАП встановлено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
На переконання апеляційного суду, наведені правові норми дають підстави для висновку, що складенню протоколу про адміністративне правопорушення має передувати встановлення відповідною посадовою особою фактичних обставин, які свідчать про наявність у діях конкретної особи складу певного адміністративного правопорушення, а також доказів на підтвердження таких обставин.
Відповідач наполягає на тому, що у ході проведеної перевірки відомостей, що були викладені позивачем у заяві від 02 серпня 2020 року, доказів наявності у діях окремих жителів с. Гоноратівка складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 178 КУпАП, здобуто не було, присутні на місці події особи відмовилися дати письмові пояснення з приводу вказаних подій.
За правилами частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом із тим, встановлений частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування суб'єкта владних повноважень не звільняє позивача від обов'язку подавати суду докази на спростування доводів відповідача у разі незгоди із такими та доводити правомірність своїх позовних вимог.
Водночас апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи, що розглядається, не містять належних, допустимих та достатніх доказів для висновку про те, що при перевірці звернення ОСОБА_1 від 02 серпня 2020 року працівниками відповідача було допущено протиправну бездіяльність, яка проявилася у нескладенні протоколу про вчиненні адміністративного правопорушення за наявності для цього сукупності належних фактичних та правових підстав.
З огляду на викладене, на думку суду апеляційної інстанції, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нескладення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення за статтею 178 КУпАП, у с.Гоноратівка Рогатинського району Івано-Франківської області 02 серпня 2020 року є необгрунтованими, а отже не можуть бути задоволені судом.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
У Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до вимог частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підсумовуючи викладене, на переконання апеляційного суду, при вирішення цього публічно-правового спору суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, що призвело до помилкової відмови у задоволенні частини вимог позивача.
Відтак, оскаржуване судове рішення у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності ГУ НП щодо ненадання відповіді на його заяву від 02 серпня 2020 року про вчинення адміністративних правопорушень слід скасувати, задовольнивши такі позовні вимоги. Позов ОСОБА_1 у іншій частині задоволенню не підлягає.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року у справі № 300/254/21 у частині відмови у задоволення позову ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо ненадання йому відповіді на заяву від 02 серпня 2020 року про вчинення адміністративних правопорушень 02 серпня 2020 року у с. Гоноратівка Рогатинського району Івано-Франківської області та такі позовні вимоги задовольнити.
У решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко
Постанова у повному обсязі складена 12 листопада 2021 року.