12 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 380/824/21 пров. № А/857/15875/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Запотічного І.І., Матковської З.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року, ухвалене суддею Брильовським Р.М. у м. Львові у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі №380/824/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,-
20 січня 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:
-визнати протиправними дії щодо нарахування та виплати в неналежному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 01.10.2018;
- зобов'язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця січень 2008 року за період з 01.01.2014 по 01.10.2018 з урахуванням виплачених сум індексації грошового забезпечення за вказаний період із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- зобов'язати нарахувати та виплатити компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по день її фактичної виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Адміністрації Держаної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати в неналежному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.10.2018 ОСОБА_1 .
Зобов'язано Адміністрацію Держаної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.10.2018.
Зобов'язати Адміністрацію Держаної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день її фактичної виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, сторони скаржили його в апеляційному порядку. Вважають, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційних скаргах.
Позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.
Доводи апеляційної скарги позивача зводяться до незгоди із висновками суду першої інстанці про те, що вимоги про визначення базового місяця є передчасними та є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень. На думку позивача, у межах спірних правовідносин відповідач не наділений діяти на власний розсуд щодо встановлення базового місяця, що підлягає застосуванню при розрахунку індексації грошового забезпечення, оскільки такий місяць встановлений на законодавчому рівні. Вважає, що базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців повинен бути січень 2008 року, визначений Постановою Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007 «Про упорядкування структури та умов гроового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, вказуючи на правомірність дій при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України Постанови №1013 від 09.12.2015 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» істотно змінено порядок проведення індексації доходів населення, починаючи з 01.12.2015. Подальша зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась лише 01.03.2018 у зв'язку із набранням чинності Постановою Кабінету Міністрів України №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби). Це слугувало підставою для зміни базового місяця в цілях нарахування індексації військовослужбовцям.
Крім того, покликаючись на п.6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, яким передбачалось, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, зазначає, що у зв'язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовцям у 2016-2018 роках індексація позивачу не нараховувалась. Водночас наголошує, що після набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» згідно довідки щодо грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 01.10.2018 індексація не виплачувалась, так як грошове забезпечення не підлягало індексації протягом цього періоду у зв'язку із зміною базового місяця на березень 2018 року.
Також зауважує, що Розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 03 березня 2020 року Т/116-1743 щодо окремих питань грошового забезпечення було рекомендовано проводити виплату індексації військовослужбовцям, які звільняються з військової служби, за всі періоди, за які військовослужбовці мали право на виплату індексації, але її не отримали, а особам з числа колишніх військовослужбовців - за письмовим зверненням. Однак, після звільнення з військової служби позивач із письмовим зверненням про виплату індексації грошового забезпечення до Адміністрації Держприкордонслужби не звертався. Після відкриття провадження у даній справі відповідачем було запропоновано позивачу надати реквізити для виплати індексації згідно підготовленої довідки-розрахунку щодо нарахування невиплаченої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця травень 2015 року, однак у зв'язку з відмовою позивача вжиті заходи щодо виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення із незалежних від відповідача обставин не були реалізовані, що, на думку відповідача, вказує на відсутність протиправних дій Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо належного нарахування і виплати індексації позивачу.
Також не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо права позивача на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та вказує на те, що таке право у позивача виникає лише після набрання закононної сили судовим рішенням та лише в разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Разом з апеляційною скаргою відповідачем заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, доводи якої зводяться до недотримання позивачем передбаченого ч.5 ст. 122 КАС України строку звернення до суду без поважних причин.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг та відзивів на них, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити частково з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі України на посаді старшого офіцера фінансово-нормативного відділу Фінансово-економічного департаменту Адміністрації Держаної прикордонної служби України.
Наказом Держаної прикордонної служби України (по особовому складу) від 25 вересня 2018 року №897-ОС звільнений з військової служби. Наказом Держаної прикордонної служби України від 01 жовтня 2018 року №915-ОС (по стройовій частині) виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
21.04.2020 позивач звернувся до відповідача із запитом щодо виплати індексації грошового забезпечення за період проходження служби.
Згідно з відповіді від 28.04.2020 за №0.11-4513/0/6-20 та довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення встановлено, що за період з 01.01.2016 по 01.10.2018 позивачу не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Позивач, вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у спірний період у належному розмірі протиправними, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції Українита частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.92 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011-XII).
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення в межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Як зазначено Верховним Судом в постановах від 19 червня 2019 року (справа №825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа №825/565/17), індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку №1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону №1282-XII підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078), який поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 (до 01.01.2016 - 101) відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
При цьому, до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 від 09.12.2015 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), а базовий місяць (місяць підвищення) визначався у разі коли зросла зарплата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати.
Таким чином, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру (місяць, в якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових).
Аналогічна правова позиція випливає зі змісту постанов Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 і від 22 липня 2020 року у справі №400/3017/19.
Предметом спору у цій справі є оцінка наявності чи відсутності підстав для визнання дій/бездіяльності Адміністрації Державної прикордонної служби України протиправними та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2014 року по 01 жовтня 2021 року з урахуванням січня 2008 року як базового місяця для його розрахунку.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказамив адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1-3 ст. 90 КАС України).
Суд встановив, що з 01.01.2016 по жовтень 2018 року індексація позивачу не виплачувалась, що згідно доводів скаржника зумовлене зміною порядку індексації зарплати та інших доходів населення з прийняттям Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 від 09.12.2015, яка набрала чинності 15.12.2015, та відсутністю відповідних фінансових ресурсів.
Після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (набрала законної сили 01 березня 2018 року), якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.
Таким чином, визначення базового місяця залежить від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка вперше відбулась у січні 2008 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 січня 2008 року та втратила чинність 01 березня 2018 року у зв'язку з прийняттям наказу Міністерства оборони України від 01 березня 2018 року № 90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України».
Однак, при вирішенні спірних правовідносин судом підлягає врахуванню положення, визначені пунктом 5 Порядку № 1078, щодо особливостей обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати для працівників у разі підвищення виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Так, згідно наявної у матеріалах справи довідки про види грошового забезпечення, що нараховані та виплачені ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 01.10.2018 (а.с. 16-17) розмір надбавки за виконання особливо важливих завдань під час проходження службми, що є складовою грошового забезпечення позивача, у травні 2015 року змінився у бік збільшення, та згідно доводів відповідача у січні 2014 року відбулось збільшення цієї ж складової на підставі наказу Голови Адміністрації Держприкордонслужби від 14.01.2014 №18-ос, відтак відповідно до Порядку №1078 при визначенні базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення враховується рівень такого підвищення.
Крім того, надана відповідачем довідка містить вказівки на те, які базові місяці застосовано для обчислення індексації грошового забезпечення позивача: січень 2014 року, травень 2015 року та березень 2018 року.
Водночас судом встановлено, що з січня 2016 по жовтень 2018 позивачу взагалі не нараховано індексації грошового забезпечення, що сторонами не заперечується.
Щодо позовних вимог позивача за період з березня 2018 по жовтень 2018 року судом апеляційної інстанції враховано, що в березні 2018 набрала чинності Постанова Кабінету Міністів України №704, на підставі якої розмір посадового окладу усім військовослужбовцям збільшено. Отже, березень 2018 року є базовим місяцем для подальшого обчислення індексації.
З огляду на наведене відсутні правові підстави для визнання протиправними дій/бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2014 по грудень 2015 року, оскільки відповідачем правомірно застосовувався у цей період при нарахуванні індексації базовий місяць січень 2014 року та травень 2015 року (місяці, у яких відбулося збільшення надбавки за виконання особливо важливих завань); та починаючи з березня 2018 року по 01 жовтня 2018 року, оскільки порогового значення інфляції в розмірі 103% по дату виключення позивача із списків військової частини досягнуто не було.
Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року, що є підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації, не відбувалося.
Тому індексація за період з січня 2016 року по лютий 2018 року повинна була виплачуватися позивачу з урахуванням останнього зростання грошового забезпечення за рахунок постійної складової - надбавки за виконання особливо важливих завдань.
Отже, у межах спірних правовідносин саме січень 2014 року, травень 2015 року у яких відбулось зростання грошового забезпечення позивача) та березень 2018 року (встановлений позивачу у зв'язку прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (набрала законної сили 01 березня 2018 року), якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил) є базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення позивача у спірний період.
Суд першої інстанції, встановивши право позивача на індексацію грошового забезпечення, не вказав на базовий місяць, з урахуванням якого слід провести обрахунок індексації, та невірно визначив період, за який позовні вимоги підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача є встановлення зобов'язання відповідачу нарахувати та виплатити на користь позивача за період з січня 2016 року по лютий 2018 року індексацію грошового забезпечення з урахуванням травня 2015 року як базового місяця та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає необгрунтованими доводи відповідача щодо правомірності дій за цей період з покликанням на відсутність коштів на виплату індексації грошового забезпечення. Суд апеляційної інстанції наголошує, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченихзакономі загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява № 63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, від 5 лютого 2020 року у справі № 825/565/17, які в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у даній справі.
Відносно покликань на передчасність позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрат доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати, слід зазначити наступне.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Приписами статей 3, 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати" обумовлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до пункту 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159), компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Положеннями пункту 3 Порядку №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 № 21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі № 803/203/17.
Враховуючи встановлену під час розгляду справи невиплату позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про підставність нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018.
У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Аналогічні позиції були сформовані Верховним Судом у постановах від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16, від 13.03.2020 у справі №803/1565/17.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.
Такий висновок узгоджується з позицією, що викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20.
Щодо одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу (Порядок №44).
Згідно з п. 1 Порядку №44, цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (грошова компенсація).
Відповідно до п. 2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби. Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.
Системне тлумачення зазначених законодавчих норм дозволяє зробити висновок, що грошова компенсація ПДФО може бути здійснена військовослужбовцям звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
У справі, що розглядається, з огляду на доводи відповідача також підлягає дослідженню питання дотримання позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Так, Конституційний Суд України в п. 2.3 мотивувальної частини Рішення № 9-рп/2013 від 15.10.2013 вказав, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
В цьому ж Рішенні Суд також вказав, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Конституційний Суд України при тлумаченні ст. 233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, в цій статті КЗпП встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
Застосування до позову про стягнення невиплаченої військовослужбовцям індексації грошового забезпечення лише ст. 122 КАС України спричинить необґрунтоване обмеження їхніх прав.
Відповідно ж до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Таким чином, оскільки даний позов пов'язаний з порушенням законодавства про оплату праці (невиплата індексації грошового забезпечення), то подання позову щодо стягнення невиплаченої індексації грошового забезпечення не обмежується будь-яким строком, а тому посилання відповідача на те, що позивач пропустив строк звернення до суду, визначений ст.122 КАС України, є помилковими та безпідставними.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту 3 частини 1статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановленні статтею 309 КАС України.
Керуючись статтями 252, 308, 309, 311, 315, 317, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Адміністрації Державної прикордонної служби України задовольнити частково, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року у справі № 380/824/21 - скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з січня 2016 року по лютий 2018 року.
Зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України (ЄДРПОУ 00034039) нарахувати та виплати на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно із врахуванням травня 2015 року, як базового місяця, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України (ЄДРПОУ 00034039) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день її фактичної виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді І. І. Запотічний
З. М. Матковська