12 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 380/5106/21 пров. № А/857/15881/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Запотічного І.І., Матковської З.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року, ухвалене суддею Брильовським Р.М. у м.Львові у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, у справі №380/5106/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги у зв"язку із звільненням та середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку, -
02 квітня 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - Львівської обласної прокуратури, у якому просив стягнути вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 25224,00 грн, із утриманням податків та інших обов'язкових платежів та зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку.
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем на момент звільнення 06.01.2021, реалізованого наказом виконувача обов'язків керівника Львівської обласної прокуратури №4к від 04.01.2021 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ, не здійснено повний розрахунок (виплату всіх належних сум) при звільненні, а саме не виплачено вихідну допомогу при звільненні.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 25 224,00 грн із утриманням податків та інших обов'язкових платежів. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову в цій частині відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно до пп.2 п.19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Скаржник наголошує, що визначальними обставинами при вирішенні спірних правовідносин є те, що звільнення позивача на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» зумовлене неуспішним проходженням атестації позивачем як прокурором місцевої прокуратури.
Так, четвертою Кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийнято рішення від 24.11.2020 №124 про неуспішне проходження позивачем атестації, та наказом виконуючого обов'язки керівника Львівської обласної прокуратури від 04.01.2021 №4к позивача звільнено з посади прокурора Залізничного відділу Львівської місцевої прокуратури №2 Львівської області з 06.01.2020 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Зазначає, що з 25.09.2019 до спірних правовідносин слід застосовувати не ст. 44 Кодексу законів про працю України, а Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Так, судом достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що наказом виконувача обов'язків керівника обласної прокуратури №24к від 04 січня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Залізничного відділу Львівської місцевої прокуратури №2 Львівської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України «Про прокуратуру» з 06 січня 2021 року.
Із відповіді на інформаційний запит від 19.03.2021 № 27-218 вих-2К, наданої Львівською обласною прокуратурою, позивач дізнався, що виплачені йому суми при звільненні складаються з заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки та лікарняних. Таким чином, із даної відповіді позивачем встановлено, що йому не виплачена вихідна допомога при звільненні в розмірі 25 224,00 грн, яка належить виплаті згідно ст. 44 КЗпП України.
Позивач, вважаючи, що Прокуратура Львівської області безпідставно не виплатила йому при звільнені вихідну допомогу, звернувся в суд з даним позовом.
Разом з тим, позивач, вважаючи дії відповідача щодо невиплати протягом тривалого часу у повному обсязі розрахункових коштів протиправними, також звернувся до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
За положеннями ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених упунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74,частини третьої статті 121 цьогоКодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Отже, КЗпП України передбачає особливості розірвання трудового договору з працівником у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Таке звільнення можливе лише в тому випадку, якщо відсутня можливість перевести працівника за його згодою на іншу посаду. Тому, в якості компенсації за втрату роботи Кодекс передбачає виплату працівнику вихідної допомоги, і такий обов'язок покладається на роботодавця у зв'язку з неможливістю подальшого працевлаштування цього працівника. Таким чином, вихідна допомога за своєю суттю є певною соціальною гарантією для працівника, у разі розірвання з ним трудового договору з ініціативи роботодавця. Водночас, КЗпП України передбачає також, що особливості звільнення окремих категорій працівників визначаються законами, що регулюють їх правовий статус.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виснував, що Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 звільнено на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України«Про прокуратуру» у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України.
Суд апеляційної інстанції не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII).
Статтею 51 вказаного Закону визначено загальні умови звільнення прокурора з посади та припинення його повноважень на посаді. Так, зокрема, відповідно до п. 9 ч.1 цієї статті, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-IX від 19.09.2019, який набрав чинності з 25.09.2019 (далі - Закон №113-IX), розпочато процедуру реформування органів прокуратури.
Згідно з п.6 та п. 7 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113- IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону 1697-VII. Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" вказаного Закону передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону 1697-VII зокрема за умови настання однієї однієї з підстав: 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Таким чином, нормами Закону №113-IX врегульовано порядок проведення реорганізації органів прокуратури, в тому числі порядок переведення працівників на нові посади та їх звільнення з займаних посад.
Водночас, позивач помилково ототожнює звільнення з посади прокурора на підставі спеціального закону та розірвання трудового договору з працівником з ініціативи роботодавця у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з п.9 ч.1 ст.51 цього Закону прокурор звільняється з посади зокрема у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Виплата вихідної допомоги при звільненні з підстав, передбачених ст.ст.36, 38-41 КЗпП України визначено статтею 44 КЗпП України.
Закон України "Про прокуратуру" в редакції від 05.11.1991, у тому числі ч.1 ст. 46-2, якою передбачалось звільнення прокурорів за КЗпП України, втратив чинність 15.07.2015 на підставі п.1 пп.1 п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014, а тому на час звільнення позивача правові підстави для застосування до правовідносин, які виникли між сторонами Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 були відсутні.
Крім того, на момент звільнення позивача набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №187-ІХ від 19.09.2019 з наступними змінами, п.2 ч.1 якого доповнено ст.40 КЗпП України частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
Дана правова норма вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у випадку звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених ч.1 ст.40 КЗпП України.
Колегія суддів зазначає, що в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується тойзаконабо інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Враховуючи, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України №1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Положення про вихідну допомогу, передбачені ст.44 КЗпП України, в якій залежно від різної категорії підстав визначають різний розмір вихідної допомоги.
Аналіз сукупності наведених підстав дозволяє суду дійти висновку, що право на вихідну допомогу належить особам, які звільнені не за власним бажанням або їх звільнення спричинене умовами, що від них не залежать.
В даному випадку позивач виявленням наміру пройти атестацію надав згоду на застосування процедур та умов проведення атестації та усвідомлював наслідки неуспішного її проходження. Саме рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації слугувало підставою для звільнення його з органів прокуратури, про що зазначено у відповідному наказі про звільнення, та є відмінною підставою від передбаченої п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.
Зі змісту пункту 19 Закону № 113-IX випливає, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з таких підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Синтаксичний розбір абзацу першого цього пункту вказує на таке: "прокурори звільняються керівником регіональної (обласної) прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї з таких підстав <…>.
Такий розбір і аналіз цієї норми дає змогу зробити висновок про те, що:
по-перше, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1 - 4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації;
по-друге, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.
Наведені обставини залишились поза увагою суду першої інстанції, що призвело до ухвалення незаконного рішення, що підлягає скасуванню.
Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає позовні вимоги ОСОБА_1 , заявлені до Львівської обласної прокуратури, про стягнення вихідної допомоги у зв"язку із звільненням безпідставними та необгрунтованими, що має наслідком відмову в їх задоволенні.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 сторонами не оскаржено, а тому відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України апеляційному перегляду в цій частині не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановленні статтею 309 КАС України.
Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 317, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури задовольнити, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року у справі 380/5106/21 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Львівської обласної прокуратури на його користь вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 25 224,00 грн із утриманням податків та інших обов'язкових платежів - скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді І. І. Запотічний
З. М. Матковська