12 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 260/3988/21 пров. № А/857/16399/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Коваля Р.Й., Святецького В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
на ухвалу судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року про відмову у відкритті провадження (суддя Маєцька Н.Д., час ухвалення - не зазначений, місце ухвалення - м.Ужгород, дата складання повного тексту - не зазначена),
в адміністративній справі №260/3988/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Ужгородської міської ради Закарпатської області,
про визнання незаконним і скасування рішення,
встановив:
У вересні 2021 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд із адміністративним позовом до відповідача Ужгородської міської ради, в якому просили визнати незаконним і скасувати рішення 4 сесії 8 скликання №196 «Про надання згоди на складання технічної земельної документації..» Ужгородської міської ради від 20 травня 2021 року, в частині: - надання згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, площею 0,0993 га, розташованій по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 2110100000:62:002:0219) в натурі (на місцевості) з подальшою передачею її у власність громадянину ОСОБА_3 (п.1 п.п.1.6 Рішення); - надання згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, площею 0,0993 га, розташованій по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 2110100000:62:002:0220) в натурі (на місцевості) з подальшою передачею її у власність громадянину ОСОБА_4 (п.1 п.п.1.5 Рішення).
Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Ужгородської міської ради про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення в частині, на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України, у зв'язку із тим, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З цією ухвалою суду не погодилися позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та оскаржили її в апеляційному порядку. Вважають апелянти оскаржену ухвалу незаконною, оскільки твердження суду першої інстанції, що спір у вказаній справі носить приватно-правовий характер, суперечить чинним нормам українського законодавства та позиції Великої Палати Верховного Суду.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянти зазначають, що у позові оскаржувалося рішення органу місцевого самоврядування стосовно надання згоди на складання технічної документації, згідно якого будь-яка особа ще не набувала або не позбавлялася речового права, а суб'єкт владних повноважень реалізовував свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Таким чином скаржники вважають, що судом першої інстанції неправомірно було відмовлено у відкритті провадження у справі.
За результатами апеляційного розгляду апелянти просять скасувати оскаржену ухвалу суду від 06.09.2021 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, та в порядку ч.3 ст. 312 КАС України передати справу на розгляд суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачі оскаржують рішення Ужгородської міської ради від 20 травня 2021 року «Про надання згоди на складання технічної земельної документації…» Ужгородської міської ради від 20 травня 2021 року, в частині: - надання згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,0993 га, розташованій по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 2110100000:62:002:0219) в натурі (на місцевості) з подальшою передачею її у власність громадянину ОСОБА_3 (п.1 п.п.1.6 Рішення); - надання згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, площею 0,0993 га, розташованої по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 2110100000:62:002:0220) в натурі (на місцевості) з подальшою передачею її у власність громадянину ОСОБА_4 (п.1 п.п.1.5 Рішення).
Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суддя першої інстанції виходив з того, що оскільки позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивачів, то заявлені позивачами позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку суду апеляційної інстанції, відповідають нормам процесуального права та фактичним обставинам справи.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи. Позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. Відповідач - це суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Статтею 5 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Згідно із п.1 ч.1, ч.3 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватноправовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Із змісту наведених вище правових норм видно, що при розгляді адміністративної справи обов'язковою повинна бути наявність публічно-правового спору між конкретним позивачем та конкретним відповідачем, з метою судового захисту прав, свобод чи інтересів такого позивача від порушень з боку такого відповідача як суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.
Суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю суб'єктів владних повноважень у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону. Однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - суб'єкт владних повноважень.
При цьому, юрисдикція адміністративних судів поширюється не на всі публічно-правові спори, а лише на ті спори, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і для яких законом не встановлений інший порядок судового вирішення.
При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.
Приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що завданням цивільного судочинства, відповідно до ст.2 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відповідно до вимог ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви, в тому числі з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частиною другою цієї статті визначено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Статтею 170 КС України передбачено підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Так, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (п.1 ч.1 ст.170 КАС України).
Таким чином, наведеними вище правовими нормами встановлено, що суд першої інстанції зобов'язаний з'ясувати в кожному випадку чи є підстави для відкриття/відмови у відкритті провадження у справі за відповідним адміністративним позовом.
Вирішуючи питання про юрисдикцію спору у вказаній справі, суд першої інстанції вірно керувався тим, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Колегія суддів враховує, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постановах від 22.08.2019 року у справі №822/199/16, від 13.02.2019 року №815/1327/18.
Матеріалами справи підтверджується, що в обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду у справі №308/3120/15-ц від 23 лютого 2018 року визнано недійсними Державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ №510084 від 25.06.2011 року, серії ЯЛ №510085 від 20.07.2017 року та повернуто до земель комунальної власності земельні ділянки за кадастровими номерами 2110100000:62:002:0219 площею 0,0993 га та 2110100000:62:002:0220 площею 0, 0995 га. Однак, постановою Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року скасовано рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 лютого 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 травня 2019 року в частині вирішенням вимог заявлених до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Таким чином, позивачі зазначають, що з 04 грудня 2019 року право власності на спірні земельні ділянки було відновлено, а переданий на новий розгляд спір, Ужгородським міськрайонним судом не вирішений, а тому спірні земельна ділянка площею 0,0993 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 210100000:62:002:0219, а також земельна ділянка площею 0,0995 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2110100000:62:002:0220, перебувають у приватній власності позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..
При цьому, в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні відомості про оприлюднення рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області за результатами розгляду справи №308/3120/15-ц, яка була направлена на новий розгляд постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року.
Отже, позивачі звернулися до суду, вважаючи, що оскарженим рішенням Ужгородської міської ради порушено їхнє право на володіння, користування та розпорядження вищевказаними земельними ділянками.
Водночас, за змістом заявлених позовних вимог та матеріалів справи встановлено, що позивачі оскаржують рішення органу місцевого самоврядування стосовно надання згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок з подальшою передачею її у власність іншим громадянам (третім особам).
Тобто, оспорюване рішення органу місцевого самоврядування стосується третіх осіб ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ..
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що даний спір носить приватно - правовий характер, у зв'язку з чим, зазначені вимоги втрачають ознаки публічно-правового спору, оскільки по суті, позивачі доводять своє право на земельну ділянку та вимагають усунути обставини, що перешкоджають реалізації цього права.
Таким чином, спір, що розглядається, не є публічно-правовим, а стосується захисту майнових прав позивачів. Цей спір не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач Ужгородська міська рада, приймаючи рішення №196 «Про надання згоди на складання технічної земельної документації..» від 20.05.2021 року в частині надання згоди на складання технічної документації із землеустрою ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не мала публічно-правових відносин з позивачами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ..
Із наведеного видно, що звернення до суду позивачів для відновлення прав або інтересів позивачів, які вважають себе власниками згаданих вище земельних ділянок, стосується права цивільного. Тобто, між сторонами у правовідносинах вказаної справи існує спір про право, що виключає можливість його розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що розглядуваний спір хоча й зумовлений владними функціями відповідача як суб'єкта владних повноважень, однак має за мету встановлення приватного права, що виключає можливість його розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Оскільки позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права, колегія суддів погоджується із висновком судді, що заявлені позивачами позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, так як носить приватно-правовий характер.
Відтак, являються безпідставними доводи апелянтів про те, що спір виник у зв'язку із реалізацією суб'єктом владних повноважень контрольної функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду і що суддя першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи та незаконно відмовив у відкритті провадження у справі.
Одночасно, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини в п.24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що оскаржена ухвала суду від 06.09.2021 року винесена за результатами повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування немає.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі №260/3988/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Ужгородської міської ради Закарпатської області про визнання незаконним і скасування рішення - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Р. Й. Коваль
В. В. Святецький