03 листопада 2021 р.Справа № 520/3556/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Міністерства внутрішніх справ України та ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2021, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., м. Харків, повний текст складено 10.03.21 по справі № 520/3556/2020
за позовом ОСОБА_1
до Управління поліції охорони в Харківській області , Національної поліції України , Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області , Міністерства внутрішніх справ України
про визнання протиправним та скасування висновку, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління поліції охорони в Харківській області, Національної поліції України, Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Міністерства внутрішніх справ України, в якому просить суд: визнати за ОСОБА_1 право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2-ї групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, що становить 320000,00 грн., у відповідності до Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015р. №850; визнати протиправним і скасувати висновок, складений Міністерством внутрішніх справ України за результатами розгляду матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 від 11.10.2019 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги згідно з Порядком №850; зобов'язати УДСО при ГУМВС України в Харківській області повторно надіслати до Міністерства внутрішніх справ України у 15-денний строк документи щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю 2-ї групи; зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України в 15-денний строк з дня отримання документів від УДСО при ГУМВС України в Харківській області прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності 2-ї групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності згідно з Порядком №850 у сумі 320000,00 грн. та надіслати його до Національної поліції України для виділення нею цих коштів і проведення їх виплати; зобов'язати Національну поліцію України в 15-денний строк з дня отримання рішення МВС України про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2-ї групи виділити відповідні бюджетні кошти в сумі 320000,00 грн. для виплати цієї допомоги, які перерахувати до Управління поліції охорони в Харківській області для проведення відповідної виплати; зобов'язати Управління поліції охорони в Харківській області провести виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2-ї групи у сумі 320000,00 грн. у 3-денний строк після їх отримання.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано висновок (рішення) Міністерства внутрішніх справ України від 11.10.2019 за результатами розгляду матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги. Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути документи ОСОБА_1 та висновок ліквідаційної комісії УДСО при ГУМВС України в Харківській області від 20.03.2018 щодо призначення йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням другої групи інвалідності та прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 з урахуванням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2019 у адміністративні справі №520/11683/18. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Міністерство внутрішніх справ України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 року та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги виникає з часу встановлення інвалідності, тому правила п.15 Прикінцевих положень Закону України «Про Національну поліцію» поширюються виключно на тих працівників, яким інвалідність встановлена до 07.11.2015 - часу набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію». Вказує, що виплата одноразової грошової допомоги колишнім працівникам міліції охорони здійснюється за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом для Національної поліції. Стверджує, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1139 органи поліції охорони є правонаступниками Департаменту державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України та його територіальних підрозділів. Зауважує, що МВС України є неналежним відповідачем у справі, оскільки фінансування МВС України на потреби поліції охорони (Державної служби охорони) за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС України, законодавством не передбачено. Зазначає, що під час дії постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 № 707 виплата одноразової грошової допомоги працівникам міліції охорони, яким була установлена інвалідність, також здійснювалася Державною службою охорони при МВС за рахунок коштів, що надходили від виконання договорів. Вказує, що постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2018 № 1146, якою визначено, що виплата одноразової грошової допомоги колишнім працівникам міліції охорони здійснюється за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом для Національної поліції, була видана пізніше, ніж постанова Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850. Стверджує, що до спірних правовідносин, в частині визначення джерела виплати одноразової грошової допомоги колишнім працівникам міліції охорони, до числа яких відноситься і позивач, повинні застосовуватися положення підпункту 9 пункту 5 Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2018 № 1146. Крім того, у пункті 4 листа Міністерства юстиції України від 26.12.2008 № 758-0-2-08-19 також зазначається, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом. Наголошує, що у даному випадку спеціальним нормативно-правовим актом, який підлягає застосуванню, є постанова Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 № 615 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.08.2001 № 1053), якою затверджено Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ. Вважає, що при винесенні оскаржуваного рішення, судом не було надано оцінки тому факту, що позовні вимоги, заявлені до МВС України, не ґрунтуються на нормах вищепереліченого законодавства, оскільки Міністерство не є належним учасником даних правовідносин.
Національна поліція України подала до суду відзив на апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 року без змін. Вказує, що відповідно до положень Порядку №850, уповноваженими суб'єктами владних повноважень вчиняти дії щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги відповідно до цього Порядку, є виключно керівник органу внутрішніх справ України, у якому проходив службу працівник міліції та МВС. Стверджує, що системний аналіз абзаців 2-3 пункту 15 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» свідчить, що законодавцем закріплено право колишніх працівників міліції на отримання одноразової грошової допомоги у порядку, який діяв до моменту набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію». Зауважує, що до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» порядок виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності колишньому працівнику міліції був визначений постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850. Вказує, що чинним законодавством не передбачено обов'язку Національної поліції та її територіальних/міжрегіональних органів щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги колишнім працівникам Державної служби охорони МВС України, які не були прийняті до органів Національної поліції у встановленому порядку, а навпаки встановлює механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності виключно поліцейським.
ОСОБА_1 подав до суду відповідь на апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення. Вказує, що посилання МВС України на відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги з вказаних апелянтом причин і підстав є помилковими, безпідставними та необґрунтованими. Зазначає, що МВС України фактично підтверджує обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог до Національної поліції України про саме її обов'язок виділити відповідні бюджетні кошти для їх виплати позивачу. Стверджує, що вказані МВС України обставини скасування постанови Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 № 615 і правонаступництва органів поліції охорони за зобов'язаннями органів ДСО при МВС України також не мають будь-якого правового значення для правильного вирішення цього спору, оскільки вони були предметом дослідження судом у справі № 520/11683/18 за первісним позовом позивача, а також з огляду на норми постанови Кабінету Міністрів України №1146. Зауважує, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги саме на підставі постанови Кабінету Міністрів України №850, а не постанови Кабінету Міністрів України №707. Вказує, що обставини виникнення спірних правовідносин у справах №357/1734/17, №752/26051/18, на які посилається апелянт, та у цій справі не тотожні і суттєво відрізняються.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 року шляхом задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що мотиви оскаржуваного рішення в частині того, яке саме рішення суд у справі № 520/11683/18 зобов'язав МВС України прийняти за підсумками розгляду матеріалів позивача, суперечить мотивам Другого апеляційного адміністративного суду у постановах від 03.11.2020 року по справі № 520/3556/2020 та від 05.06.2019 року по справі № 520/11683/18. Вказує, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2-ї групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ на час участі в ліквідації катастрофи на ЧАЕС, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності (10.04.2017 року), що становить 320000,00 грн., у відповідності до Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850. Зауважує, що усі співвідповідачі є учасниками правовідносин з виплати позивачу одноразової грошової допомоги на підставі норм пунктів 7-11 Порядку № 850, а тому з метою ефективного судового захисту прав позивача у спірних правовідносинах та з метою уникнення випадків наступних звернень позивача з новими позовами до суду за одними і тими ж обставинами, позовні вимоги позивача необхідно задовольнити у повному обсязі. Стверджує, що будь-який інший (неповний) захист судом прав позивача за умов наявного неузгодженого між собою законодавства, може не призвести до фактичного призначення і виплати позивачу одноразової грошової допомоги в сумі 320000,00 грн.
Управління поліції охорони в Харківській області подало до суду відзив на апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України та ОСОБА_1 , просить суд апеляційної інстанції прийняти обґрунтоване та законне рішення по суті наявних спірних правовідносин за поданими апеляційними скаргами у цій справі. Зазначає, що Управління поліції охорони в Харківській області є правонаступником прав і обов'язків Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області лише стосовно тих вимог кредиторів, які існували до 19.01.2016 року, та не є правонаступником за правами та обов'язками Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області, які виникли після 19.01.2016 року, а також не є правонаступником будь-яких прав і обов'язків Управління позавідомчої охорони при УВС Харківського облвиконкому та/або МВС України у правовідносинах з позивачем щодо виплати йому одноразової грошової допомоги на підставі норм Порядку №850. Вказує, що Порядком №850 передбачено, що рішення про призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги приймає саме Міністерство внутрішніх справ України, а виплата одноразової грошової допомоги здійснюється саме за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання Міністерства внутрішніх справ України. Стверджує, що виплата позивачу бюджетних коштів з одноразової грошової допомоги безпосередньо Управлінням Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області на сьогодні є неможливою, а для виплати позивачу бюджетних коштів з одноразової грошової допомоги безпосередньо Управлінням поліції охорони в Харківській області необхідно надходження цих бюджетних коштів на казначейський рахунок від МВС України або від Національної поліції України. Зауважує, що оскільки будь-яких змін до Порядку №850 Кабінетом Міністрів України не внесено, виплата позивачу коштів з одноразової грошової допомоги може бути проведена Управлінням поліції охорони в Харківській області лише після прийняття відповідного рішення про її призначення з боку МВС України, а також після виділення відповідних бюджетних коштів Національною поліцією України та їх перерахування на відповідний казначейський рахунок Управління поліції охорони в Харківській області.
Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційних скарг були повідомлені заздалегідь та належним чином.
Управління поліції охорони в Харківській області подало до суду заяву про розгляд справи без участі представника Управління поліції охорони в Харківській області та УДСО при ГУМВС України в Харківській області.
ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримував доводи поданої ним апеляційної скарги та заперечував проти задоволення апеляційної скарги Міністерства внутрішніх справ України, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні.
Представник Міністерства внутрішніх справ України підтримував доводи власної апеляційної скарги та заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін у судовому засіданні, перевіривши рішення суду та доводи апеляційних скарг, дослідивши письмові докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що з 20.07.1982 по 07.06.1988 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України, а саме: у відділі позавідомчої охорони при ОВС Фрунзенського райвиконкому міста Харкова.
На підставі розпорядження Міністерства внутрішніх справ УРСР від 23.05.1986 № 652 позивач був відряджений для подальшого проходження служби до Управління внутрішніх справ Київського облвиконкому (далі по тексту - УВС К/О) з метою участі у ліквідації Чорнобильської катастрофи та її наслідків.
Наказом УВС К/О від 12.06.1986 № 98 зарахований для подальшого проходження служби в 2-гу роту ППС УВС К/О для виконання службових обов'язків для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Наказом УВС К/О від 11.12.1986 № 311 відряджений для подальшого проходження служби у розпорядження УВС Харківського облвиконкому.
Наказом Управління позавідомчої охорони УВС Харківського облвиконкому від 07.06.1988 № 28о/с позивача звільнено з органів МВС УРСР з 06.06.1988.
Відповідно до акту обстеження нещасного випадку на виробництві від 05.12.1991 № 41 у період проходження служби позивач під час виконання службових обов'язків з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС отримав іонізуюче випромінювання, у зв'язку з чим останньому встановлено статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням 1 категорії серії НОМЕР_1 .
Висновком МСЕК у 1991 році позивачу вперше встановлено інвалідність за захворюванням, пов'язаним з проходженням служби під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААА № 466402 від 10.04.2017, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 10.04.2017 внаслідок захворювання, що пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, та визначено ступінь втрати професійної працездатності - 70 %.
Позивач 15.03.2018 звернувся до ліквідаційної комісії УДСО при ГУМВС в Харківській області із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності з 10.04.2017, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. До заяви додано пакет документів, передбачених Порядком № 850.
Листом УДСО при ГУМВС в Харківській області від 23.04.2018 № 48/9-501 позивача проінформовано про те, що комісією складено висновок про призначення і виплату позивачу одноразової грошової допомоги у сумі 320 000,00 грн. та вказаний висновок з відповідним пакетом документів направлений на адресу МВС України.
Листом від 06.04.2018 № 15/2-1215 ДФОП МВС України повернуло УДСО при ГУМВС в Харківській області повний пакет документів без прийняття відповідного рішення з посиланням на те, що прийняття рішення з питань призначення одноразової грошової допомоги колишнім працівникам міліції охорони належить до компетенції Національної поліції України.
Позивач 27.08.2018 повторно звернувся з заявою про виплату одноразової грошової допомоги до УПО в Харківській області.
Листом від 03.09.2018 № 2573/43/40/01-2018 УПО в Харківській області повідомило позивача про те, що правові підстави для прийняття рішення щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги відсутні.
Позивач оскаржив вказану відмову у судовому порядку до Харківського окружного адміністративного суду у межах адміністративної справи № 520/11683/18.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2019 у адміністративній справі № 520/11683/18, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2019, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю 2-ї групи та повернення документів відносно позивача без розгляду їх по суті. Зобов'язано Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області повторно надіслати до МВС України у 15-денний строк документи щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю 2-ї групи. Зобов'язано МВС України в місячний строк прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2-ї групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, в розмірі, встановленому законом на дату встановлення інвалідності - 10.04.2017. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
На виконання вказаного рішення Міністерством внутрішніх справ України розглянуто заяву позивача від 15.03.2018 та відповідний пакет документів та прийнято рішення (висновок) від 11.10.2019, яким позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що одержання позивачем групи інвалідності пов'язане з виконанням обов'язків саме військової служби при ЛНА на Чорнобильській АЕС, а не в органах внутрішніх справ.
Зазначені обставини справи слугували підставою звернення позивача до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи висновок від 11.10.2019 року, за результатами розгляду матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , Міністерство внутрішніх справ України не урахувало усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто вказане рішення є необґрунтованим, отже таким, що підлягає скасуванню. У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України повторно розглянути документи ОСОБА_1 та висновок ліквідаційної комісії УДСО при ГУМВС України в Харківській області від 20.03.2018 року щодо призначення йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням другої групи інвалідності та прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 з урахуванням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2019 року у адміністративні справі №520/11683/18. Щодо інших позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх передчасності.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 6 ст.23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ (далі по тексту - Закон №565) визначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції визначають Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 (далі по тексту - Порядок №850).
При цьому, 07.11.2015 року набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року №580-VIII.
Пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність.
Положеннями п.15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
Таким чином, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію" відповідно до Порядку №850, який діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію", виходячи з положень якого обов'язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на Міністерство внутрішніх справ України, а отже доводи апеляційної скарги МВС України щодо неналежного відповідача у справі, колегія суддів вважає безпідставними.
Посилання МВС України, викладені у висновку за результатами розгляду матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 від 11.10.2019 року, на факт звільнення позивача зі служби до прийняття Закону №565 та Порядку №850, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги виникає з часу встановлення інвалідності, а тому при визначенні права позивача на отримання одноразової грошової допомоги норми Закону України «Про міліцію» та прийнятого на його виконання Порядку №850 підлягають застосуванню.
Крім того, доводи МВС України про те, що додана до матеріалів довідка про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках) в розмірі 70% від 10.04.2017 №124934 та копія довідки до акта огляду МСЕК від 10.04.2017 №466402, згідно з якими друга група інвалідності ОСОБА_1 та втрата працездатності пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при ЛНА на Чорнобильській АЕС, суперечить рішенню суду по справі №520/11683/18, колегія суддів вважає помилковими з огляду на зміст примітки до ст.10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, за якою до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
Таким чином, в контексті спірних правовідносин, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом №565, зокрема ч.6 ст.23 цього Закону в редакції, чинній з 12.03.2015 року, і відповідно до Порядку №850.
Так, згідно з п.3 Порядку №850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності II групи.
Днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 7 Порядку №850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).
Згідно з п.8 Порядку №850 керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім'ї загиблого (померлого) працівника міліції.
Пунктом 9 Порядку №850 встановлено, що МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Відповідно до п.14 Порядку №850 призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.
При цьому, згадані підстави є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.
Слід зазначити, що відповідно до п.2 Порядку №850, днем виникнення права на отримання грошової допомоги є у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Працівник міліції, а в разі його загибелі (смерті) - члени його сім'ї, батьки та утриманці можуть пред'явити МВС вимоги щодо виплати грошової допомоги протягом трьох років з дня настання події, що дає право на отримання такої допомоги (п.13 Порядку №850).
Пунктом 4 Порядку №850 передбачено, що якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у справі №711/1837/18 дійшла такого висновку щодо застосування положень статті 23 Закону № 565-XII та пункту 4 Порядку № 850 у подібних правовідносинах:
(1) із втратою чинності з 07.11.2015 Законом №565-XII право на отримання одноразової грошові допомоги за працівниками міліції зберіглось відповідно до пункту 15 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VII і здійснюється в порядку та на умовах, визначених Порядком № 850;
(2) Закон № 565-XII, що діяв до набрання чинності Законом № 580-VII, так само як і Закон №580-VII не містять положень щодо можливості отримання відповідною категорією осіб одноразової грошової допомоги у більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми;
(3) положення щодо отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням працівникові міліції під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності (виплату різниці у розмірах одноразової грошової допомоги) визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду та міститься виключно у пункті 4 Порядку № 850;
(4) передбачені пунктом 4 Порядку № 850 обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності застосовуються починаючи з 31.10.2015 - з дня набрання чинності вказаним Порядком;
(5) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності незалежно від дати, коли їх встановлено вперше до 31.10.2015 чи після.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 29.10.2020 року у справі №822/216/16, від 14.04.2021 року у справі №2340/3024/18 та від 23.09.2021 року у справі №0640/4207/18.
Колегія суддів зазначає, що правовідносини у зазначених справах та у справі, що розглядається, є подібними, оскільки виникли за однакового правового регулювання та стосуються правильності застосування пункту 4 Порядку №850 у правовідносинах щодо обмеження права особи з інвалідністю на отримання одноразової грошової допомоги дворічним терміном у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності.
За матеріалами справи, висновком МСЕК у 1991 році позивачу вперше встановлено інвалідність за захворюванням, пов'язаним з проходженням служби під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААА № 466402 від 10.04.2017, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 10.04.2017 внаслідок захворювання, що пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, та визначено ступінь втрати професійної працездатності - 70 %.
Оскільки з часу первинного встановлення позивачу інвалідності до моменту встановлення ІІ групи інвалідності, з чим ОСОБА_1 пов'язує виникнення у нього права на отримання одноразової грошової допомоги, минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги.
Щодо доводів апеляційної скарги позивача про те, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про міліцію» в нього виникло у квітні 2017 року, то колегія суддів звертає увагу, що у квітні 2017 року позивачу не встановлювалась група інвалідності, а лише відбулась зміна групи інвалідності, яка йому була встановлена в 1991 році, що свідчить про правомірність прийнятого Міністерством внутрішніх справ України висновку від 11.10.2019 за результатами розгляду матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що виконуючи рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2019 року у адміністративні справі №520/11683/18, Міністерство внутрішніх справ України не врахувало те, що суд не залишав за відповідачем альтернативу в діях та зобов'язав МВС України в місячний строк прийняти рішення саме про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, проте МВС України прийняло рішення про відмову в призначенні позивачу такої допомоги, з огляду на наступне.
Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2019 року у справі №520/11683/18, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2019 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю 2-ї групи та повернення документів відносно позивача без розгляду їх по суті. Зобов'язано Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області повторно надіслати до МВС України у 15-денний строк документи щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю 2-ї групи. Зобов'язано МВС України в місячний строк прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2-ї групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, в розмірі, встановленому законом на дату встановлення інвалідності - 10.04.2017. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Приймаючи рішення у справі №520/11683/18, суд першої інстанції виходив з того, що МВС України в порушення п.9 Порядку №850 будь-якого рішення за результатами розгляду заяви позивача не прийняло. Щодо позовних вимог про визнання за позивачем права на отримання одноразової грошової допомоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказане право сторонами не заперечується, спору з цього приводу немає, необхідність в його визнанні відсутня, тому вказана позовна вимога не підлягає задоволенню.
Разом з тим, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2020 року у справі №520/3556/2020 скасовано ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2020 року про закриття провадження у даній справі. Приймаючи зазначену постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги у справі №520/11683/18 стосувались, зокрема, визнання протиправними дій Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, тоді як у цій справі позивач вже оскаржує прийнятий відповідачем висновок від 11.10.2019 року про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги за наслідками розгляду матеріалів, який не був предметом розгляду справи №520/11683/18. У зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що по справі №520/11683/18 судом не встановлено, яке саме рішення повинно було прийняти Міністерство внутрішніх справ України, а тому в даному позові вимога про скасування висновку МВС України від 11.10.2019 року є новою позовною вимогою з іншим правовим обґрунтуванням.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не враховував висновків суду апеляційної інстанції та дійшов помилкового висновку про те, що Міністерство внутрішніх справ України не мало альтернативи в діях щодо вирішення питання про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги та прийняло протиправний висновок про відмову у призначенні такої допомоги.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відсутність у позивача права на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про міліцію» та правомірність висновку Міністерства внутрішніх справ України від 11.10.2019 за результатами розгляду матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, то вважає, що відсутні правові підстави для задоволення інших позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що інші аргументи, наведені учасниками справи в апеляційних скаргах та відзивах на апеляційні скарги, не вимагають детального обґрунтування, так як не є вирішальними.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи відповідача щодо правомірності проведеної перевірки є помилковими.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч.2 ст.317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України слід задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Оскільки, відповідно до п. 3 ч. 6 ст.12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, дана справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 по справі № 520/3556/2020 скасувати.
В позові відмовити .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош
Повний текст постанови складено 12.11.2021 року