12 листопада 2021 р. Справа № 440/1440/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Рєзнікової С.С. , Мельнікової Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2021, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 14.05.21 по справі № 440/1440/21
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні з військової служби ОСОБА_1 у запас ЗСУ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 29.12.2017 по 16.01.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем при звільненні з військової служби у грудні 2017 року йому не нарахована та не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, а її виплату проведено лише 16.01.2021 на виконання судового рішення. На цій підставі, позивач вважав, що він має право на одержання середнього заробітку за весь час затримки сплати належних при звільненні сум за період з 29.12.2017 по 16.01.2021.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасну виплату при звільненні зі служби грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки учаснику бойових дій у розмірі 5487,73 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем ОСОБА_1 подано апеляціну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.21 змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини рішення Полтавського окружного адміністративного суду наступним чином: "Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 29.12.2017 по 16.01.2021 включно". Також просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати в суді апеляційцної інстанції у розмірі 4000,00 грн.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що судом першої інстанції вірно зазначено необхідність саме стягнення коштів на виконання судового рішення за рахунок бюджетних асигнувань, а не зобов'язання нарахувати та виплатити грошові кошти. Також зазначає, що вимога про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено факт понесення таких витрат.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 скасувати в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не вірно застосовано норми матеріального права в частині обрахунку суми, яка підлягає стягненню з військової частини для компенсації витрат позивачу, які ним понесені для отримання професійної правничої допомоги. Також зазначає, що адвокат позивача не може сам виписувати квитанцію чи касовий прибутковий ордер про отримання коштів, відтак з наданих позивачем документів неможливо встановити точної вартості отриманих позивачем послуг.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, позивач зазначає, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не надано, жодних заперечень з приводу розподілу судових витрат та поданих документів на підтвердження їх понесення в ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не заявлялось.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 29.12.2017 №328 прапорщика ОСОБА_1 , старшого інструктора відділення вогневої підтримки взводу спеціального призначення патрульної роби, звільненого з військової служби у запас наказом начальника ЦТУ НГУ по особовому складу від 22.12.2017 №78о/с у запас з огляду на закінчення терміну дії контракту за підпунктом "ї" пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
ОСОБА_1 має статус ветерана війни-учасника бойових дій, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_2 .
Позивач зазначає, що при звільненні позивача зі служби військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України не нарахована та невиплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 у справі №440/2308/20, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
15.01.2021 ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію на виконання рішення суду у справі №440/1440/21 у розмірі 7425,92 грн.
21.01.2021 представник позивача, адвокат Сидоренко І.О. звернулась до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із адвокатським запитом, у якому просила виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Листом від 29.01.2021 вих.№6/52/32-87 відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку, оскільки його нарахування та виплату не передбачено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних позивачу при звільненні сум (грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки) по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з необхідності визнання протиправною бездіяльності відповідача та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасну виплату при звільненні зі служби грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки учаснику бойових дій у розмірі 5487,73 грн.
Колегія суддів частково погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з урахуванням наступного.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч. 3 ст. 308).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
За приписами ст. 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 2 ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
За правилами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, суму грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Отже, сума грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки військовослужбовця відноситься до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні ст. 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої ст. 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати грошового забезпечення на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
За змістом частини першої ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого у роботодавця є обов'язок сплатити передбачену ст. 117 КЗпП України компенсацію.
Частина перша ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли між роботодавцем та колишнім працівником існує спір про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, має бути виплачене за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 в справі 821/1083/17.
Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів зазначає про наявність у відповідача обов'язку здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку/грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 29.12.2017 по 15.01.2021.
Колегія суддів зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності, індексації тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у ст.ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів ст.ст. 94, 116, 117 КЗпП і ст.ст. 1, 2 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Колегія суддів, також, зазначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суду слід зважати на ефективність такого захисту.
Ця мета пов'язана зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги ст. 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц зазначила, враховуючи, що звернення працівника про стягнення відшкодування пов'язане з порушенням законодавства про оплату праці, а відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (ст. 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум.
З урахуванням визначеного ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, та встановлених ст. 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним способом захисту порушених прав позивача буде рішення про стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку/грошового забезпечення за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні, враховуючи вимоги адміністративного позову, з 29.12.2017 по 15.01.2021.
Колегія суддів зазначає, що військова служба, це державна служба особливого характеру (п. 1 ст. 2 Закону України 05.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу".
При цьому, військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу.
Службовий час і час відпочинку військовослужбовців регламентує, зокрема, ст. 10 Закону № 2011-ХІІ.
Відповідно до зазначеної статті передбачено: загальна тривалість службового часу військовослужбовців на тиждень не може перевищувати нормальної тривалості робочого часу за відповідний період; розподіл службового часу військовослужбовців протягом доби і протягом тижня у військових частинах здійснюється таким чином, щоб забезпечити у військовій частині постійну бойову готовність; розподіл службового часу військовослужбовців визначається розпорядком дня, який затверджує відповідний командир, визначеному статутами Збройних Сил України, з додержанням встановленої загальної тривалості щотижневого службового часу; для військовослужбовців встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями; військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби в добовому наряді та інші заходи, пов'язані із забезпеченням боєготовності військових частин, здійснюються без обмеження загальної тривалості службового часу; вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов'язків; військовослужбовцям, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові і неробочі дні, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня.
Пунктом 8 Інструкції № 151 врегульовано, що за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку (святкові, вихідні та неробочі дні) грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок).
Колегія суддів зазначає, що з урахуванням абзацу 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто що передують дню звільнення працівника з роботи.
Таким чином, ураховуючи, що звільнення позивача відбулось 29.12.2017 середня заробітна плата/середнє грошове забезпечення позивача повинно обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за жовтень 2017 року і листопад 2017 року.
Відповідно до довідки про доходи від 05.03.2021 № 15, № 16, розмір грошового забезпечення позивача за жовтень 2017 року склав 9208,00 грн, за листопад 2017 року - 9208,00 грн., розмір середньоденного грошового забезпечення позивача ОСОБА_1 складає 301,90 грн.
Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 п. 8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарних місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 п. 8 Порядку).
Відповідно до пункту 3 розділу III цієї постанови при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками - почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
З урахуванням розрахунку норми тривалості робочого часу на 2018-2021 рік, розрахованої за календарем п'ятиденного робочого тижня з двома вихідними днями в суботу та неділю при однаковій тривалості часу роботи за день впродовж робочого тижня та зменшенням тривалості роботи напередодні святкових та неробочих днів, інформації, що зазначено в листах Міністерства соціальної політики України, розмір середнього грошового забезпечення позивача за період з 29.12.2017 по 15.01.2021 включно складає 229444,00 грн. (760 дн. Х 301,90 грн.)
Доказів наявності винятків, передбачених п. 5 ст. 10 Закону № 2011-ХІІ, для визначення іншої кількості робочих днів учасники справи суду апеляційної інстанцій не надали.
При цьому, колегія суддів зазначає, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати (середнього грошового забезпечення) у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
У пункті 164.6 статті 164 Податкового кодексу України, яка визначає базу оподаткування, зазначено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість середній заробіток, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми заробітної плати і середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми заробітної плати і середнього заробітку при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.
При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідальність за своєчасне перерахування до відповідних органів утримань та нарахувань на заробітну плату несе роботодавець.
Також, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71 постанови від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи колегія суддів вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку/середнього грошового забезпечення за час затримки відповідачем розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , з огляду на таке.
Так, загальний розмір повинен складати 20516,92 грн. (100%), з яких розмір належних позивачеві при звільненні виплат становить 13091,00 грн., донарахована сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій - 7425,92 грн. (36,19% ).
Виходячи з принципу пропорційності, колегія суддів вважає, що компенсаційна виплата - середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2017 по 15.01.2021 складає 83035,78 грн., (229444,00 грн. (середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2017 по 15.01.2021) х 36,19%). Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються періоду часу з 29.12.2017 по 15.01.2021, то розмір компенсаційної виплати буде складати не 5487,73 грн., а 83035,78 грн.
За приписами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Частиною 2 ст. 9 КАС України унормовано, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо цке необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Колегія суддів зазначає, що ефективним способом захисту порушеного права буде рішення про стягнення з військової частини НОМЕР_1 НГУ суми середнього грошового забезпечення за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні, а не рішення зобов'язального характер про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу сум и середнього грошового забезпечення.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 29.12.2017 по 15.01.2021 у розмірі 83035,78 грн.
Щодо стягнення витрати на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 5 ст. ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Частиною 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 (надалі Клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги № 27/01/2020 від 27.01.2021 з адвокатом Сидоренко І.О. (надалі Виконавець).
Відповідно до додаткової угоди № 1 від 19.02.2021 до договору про надання правової допомоги № 27/01/2020 від 27.01.2021 зазначено, що оплата послуг Виконавця за надання правової допомоги по справі про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в суді першої інстанції, визначається у фіксованому розмірі і становить 4000,00 грн. Сторони погодили, що вказана сума оплачується Клієнтом як авансовий платіж в повному обсязі і включає в себе оплату за наданий Виконавцем наступний обсяг правових послуг:
- ознайомлення з наявними матеріалами та попередня консультація;
- складання адвокатського запиту до ВЧ НОМЕР_1 НГУ;
- підготовка та подача до суду процесуальних документів (зокрема, але не виключно: позовної заяви, відповіді на відзив, інших заяв, в яких виникає потреба в ході судового розгляду справи);
- інші дії, вчинення яких Виконавець вважатиме необхідними для належного надання правової допомоги за даним Договором;
Відповідно до квитанції № 4 від 23.02.2021 адвокатом Сидоренко І.О. прийнято від ОСОБА_1 гонорар у розмірі 4000,00 грн.
Також, відповідно до договору від 16.06.2021, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Сидоренко І.О. встановлено: п. 1. Клієнт замовляє та зобов'язується оплатити надання правової допомоги і фактичні витрати пов'язані з виконанням Договору, а Виконавець приймає на себе доручення надати правову допомогу по справі щодо апеляційного оскарження рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 по справі № 440/1440/21; п. 3.1 Адвокатський гонорар обчислюється у фіксованому розмірі за усною домовленістю сторін і за надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції становить 4000,00 грн. Сторони погодили, що сума оплачується як авансовий платіж в повному обсязі за надання правової допомоги і включає в себе оплату за наданий Виконавцем наступний обсяг юридичних послуг:
- складання апеляційної скарги на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 по справі № 440/1440/21;
- складання відзиву на апеляційну скаргу, подану відповідачем.
Відповідно до акту приймання-передачі наданих юридичних послуг № 1 від 17.06.2021 до договору від 16.06.2021 про надання правової допомоги зазначено, що Виконавець надав, а Клієнт прийняв юридичні послуги щодо апеляційного оскарження рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 по справі № 440/1440/21. За вказаним договором надано наступні юридичні послуги:
- складено апеляційну скаргу на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 по справі № 440/1440/21 - 4 год.
Відповідно до квитанції № 8 від 16.06.2021 адвокатом Сидоренко І.О. прийнято від ОСОБА_1 гонорар у розмірі 4000,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Колегія суддів зазначає, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
На переконання колегії суддів, зазначені норми (ст.ст. 134, 139) введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.01.2021 по справі № 280/2635/20.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першоїстатті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 23.04.2019 по справі №826/9047/16, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
У справі/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Колегія суддів, зазначає, що сума в розмірі 4000,00 грн. в якості судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою під час розгляду справи в Полтавському окружному адміністративному суді та 4000,00 грн. під час розгляду справи в Другому апеляційному адміністративному суді, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, не є співмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Колегія суддів зазначає, що ознайомлення з наявними матеріалами, попередня консультація та складання адвокатського запиту до ВЧ НОМЕР_1 НГУ є послугами, які надавались до початку судового процесу. При цьому, слід зауважити, що дії, вчинення яких Виконавець вважатиме необхідними для належного надання правової допомоги за даним Договором, охоплюється послугою із здійснення підготовки, складання позову та відповіді на відзив.
Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду у справі № 922/2321/20 від 08.04.2021, що враховується судом відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 28.12.2020 по справі № 640/18402/19, відповідно до якої в разі визначення в межах справи розміру гонорару адвоката у фіксованому розмірі, що не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, визнання такого розміру є визначеним, колегія суддів не приймає, оскільки до вказаного висновку Верховний Суд дійшов, попередньо дослідивши матеріали справи на предмет наявності в них складених та підписаних адвокатом всіх процесуальних документів від імені та в інтересах позивача, а також виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, зазначивши, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу є реальними, підтвердженими матеріалами справи.
Вказане свідчить про те, що навіть за умови визначення у договорі фіксованого розміру гонорару адвоката, суд оцінюючи такий розмір має надавати оцінку всім складовим таких витрат та може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Отже, з урахуванням зазначених обставин, колегія суддів приходить до висновку щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 2000,00 грн. та в суді апеляційної інстанції у розмірі 2000,00 грн.
Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі, що адвокат для підтвердження факту отримання гонорару повинен видати належним чином оформлений розрахунковий документ, а надані до матеріалів справи квитанції не відповідають чинному законодавству, оскільки не містять всіх необхідних реквізитів, які є обовязковими для даного типу розрахункових документів, колегія суддів зазначає наступне.
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи у КАС, колегія суддів, враховуючи заперечення відповідача, зазначає наступне.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 16.04.2020 у справі №727/4597/19 роз'яснив, що відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката, тому адвокат може видавати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта, у зв'язку з чим надання представником позивача копії квитанції № 4 від 23.02.2021 та №8 від 16.06.2021 є належним підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу.
Не врахування судом першої інстанції зазначених обставин, призвело до неправильного вирішення справи, а відтак рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню відповідно до положень ст. 317 КАС України з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 по справі № 440/1440/21 - скасувати в частині, якою стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасну виплату при звільненні зі служби грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки учаснику бойових дій у розмірі 5487,73 грн. та стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Прийняти в цій частині постанову, якою:
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 29.12.2017 по 15.01.2021 у розмірі 83035 (вісімдесят три тисячі тридцять п'ять) гривні 78 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 коп.
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 по справі № 440/1440/21 залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді С.С. Рєзнікова Л.В. Мельнікова