справа № 756/6935/20 Головуючий у 1 інстанції: Шевчук А.В.
провадження №22-ц/824/13666/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
10 листопада 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П.,
при секретарі: Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -
У червні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що 10 липня 2019 року ОСОБА_1 отримав в строкову позику від нього ( ОСОБА_2 ) грошові кошти в сумі 9 800 доларів США, про що було складено боргову розписку.
Відповідно до даної боргової розписки відповідач зобов'язується повернути кошти позивачу у строк до 01.06.2020 року.
Вказував, що станом на день звернення до суду з даною позовною заявою ОСОБА_1 взяті зобов'язання за розпискою щодо повернення грошових коштів не виконав, тому він звернувся до суду.
В судовому засіданні представник позивача крім того просила стягнути з відповідача 30 000 грн. витрат на правничу допомогу, про що надала письмові пояснення.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02 червня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 9 800 доларів США. Здійснено розподіл судових витрат.
В частині стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким відмовити у задоволенні вимог в частині стягнення боргу в іноземній валюті.
Скаргу обґрунтовував тим, що у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що судова практика у спорах про стягнення грошових коштів в іноземній валюті дуже не стабільна і Верховний Суд неодноразово відступав від правової позиції наданої раніше. Про неоднаковість підходу зазначено в самій постанові, на яку посилався позивач.
Зазначає, що Закон України «Про валюту і валютні операції» не забороняє визначати грошові зобов'язання в іноземній валюті, але чітко встановлює, що єдиним розрахунковим інструментом в Україні є виключно гривня, крім випадків визначених ч.2 ст.5 цього Закону, але розрахунки між фізичними особами не передбачені цим виключним переліком.
Звертає увагу апеляційного суду, що відповідний Закон України «Про валюти і валютні операції» є спеціальним законом, а тому має пріоритет для застосування, про який також зазначено в самому законі.
З врахуванням вищенаведеного вважає, що позивачем не вірно обраний спосіб захисту в частині стягнення суми в іноземній валюті, а судом не застосовано норми матеріального права, які мали бути застосовані до цих правовідносин.
Вказує, що судом першої інстанції численну кількість разів було порушено норми процесуального права в частині завчасного повідомлення відповідача про місце, дату та час розгляду справи, а також в частині завчасного направлення процесуальних документів відповідачу, що позбавило відповідача скористатися повною мірою своїми процесуальними правами, зокрема таких, як надання відзиву на позовну заяву, участь в судових засіданнях, тощо.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представник ОСОБА_2 , просить залишити без змін оскаржуване рішення, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Зазначає, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 червня 2021 року є законним, а апеляційна скарга є необґрунтованою.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів повернення позики або доказів на спростування позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості у розмірі 9 800 доларів США.
Щодо витрат на правову допомогу, то суд зазначив, що представником позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження сплати позивачем 30 000 грн. в рахунок отримання правової допомоги, зокрема, не надано відповідної квитанції, платіжного доручення чи будь-якого розрахункового документу, що зареєстрований у встановленому порядку, тому вважав за потрібне відмовити у стягненні можливих витрат.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що 10 липня 2019 року ОСОБА_1 отримав в строкову позику від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 9 800 доларів США, про що було складено боргову розписку, за змістом якої відповідач зобов'язався повернути кошти у строк до 01.06.2020 року.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем.
За ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з наведеного, оскільки відповідач не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів повернення позики або на спростування позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості у розмірі 9 800 доларів США, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суму заборгованості у розмірі 9 800 доларів США підлягали до задоволення.
Щодо витрат на правову допомогу, то суд першої інстанції вірно зазначив, що їх склад та розмір, входить до предмету доказування у справі, і на підтвердження цих обставин повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Проте, представником позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження сплати позивачем 30 000 грн. в рахунок отримання правової допомоги, зокрема, не надано відповідної квитанції, платіжного доручення чи будь-якого розрахункового документу, що зареєстрований у встановленому порядку, а тому суд вірно вважав за потрібне відмовити у стягненні можливих витрат.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 11 листопада 2021 року.
Головуючий:
Судді: