справа № 760/22714/19 Головуючий у 1 інстанції: Українець В.В.
провадження №22-ц/824/10550/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
27 жовтня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Музичко С.Г., Болотова Є.В.,
при секретарі Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 08 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності, -
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що він був власником квартири АДРЕСА_1 .
Вказував, що у 2016 році він почав проживати разом з ОСОБА_2 у цій квартирі та згодом вони вирішили продати належні їм квартири та купити спільну квартиру в м. Києві.
27 січня 2017 року ОСОБА_1 продав квартиру АДРЕСА_1 за суму, еквівалентну 12 000 доларів США та всі кошти передав продавцям квартири
АДРЕСА_2 .
15 березня 2017 року між сторонами зареєстровано шлюб.
Зазначав, що 22 серпня 2017 року вони разом з дружиною уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .
Згодом відповідачка повідомила його про те, що єдиним власником зазначеної квартири є лише вона. З єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів йому стало відомо, що договір купівлі-продажу квартири, де він виступав покупцем, було знищено нотаріусом як зіпсований бланк, а після цього було зареєстровано договір купівлі-продажу квартири, в якому єдиним покупцем зазначена ОСОБА_2 .
Вказував, що він був присутній у нотаріуса під час підписання договору, що можуть підтвердити продавці квартири, які також були присутні під час укладення договору.
Тому, просив суд ухвалити рішення, яким у порядку поділу спільного майна визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .
У січні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою та зазначала, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року шлюб з ОСОБА_1 розірвано. Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 22 серпня 2017 року нею була придбана квартира АДРЕСА_2 за 159 166 гривень та зазначає, що ця квартира була придбана за її особисті кошти, що підтверджується наступним.
Вказувала, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 вересня 2011 року їй належали на праві власності 73/100 частини житлового будинку
АДРЕСА_3 .
22 серпня 2017 року відповідно до договору купівлі-продажу 73/100 частини житлового будинку вона продала 73/100 частини житлового будинку
АДРЕСА_3 за 194 300 гривень.
Зазначала, що 22 серпня 2017 року за частину коштів, отриманих нею від продажу цієї 73/100 частини житлового будинку, вона придбала квартиру
АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 ніякого фінансового відношення до купівлі нею квартири не має.
Тому, просила суд ухвалити рішення, яким визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 та у задоволенні первісного позову відмовити.
Рішенням Солом'янського районного суду м.Києва від 08 лютого 2021 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності задоволено.
Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 квартиру
АДРЕСА_2 .
Здійснено розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним ( ОСОБА_1 ) право власності на 1/2 частину однокімнатної квартири під номером АДРЕСА_2 . В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності відмовити.
Скаргу обґрунтовував тим, що суд першої інстанції, керуючись своїм внутрішнім переконанням, без аналізу всіх доказів, які він надав, ухвалив незаконне рішення, в якому зазначив, що однокімнатна квартира в місті Києві була куплена ОСОБА_2 за її особисті кошти, а він, продавши напередодні єдине своє житло та віддавши всі кошти продавцям квартири АДРЕСА_2 задовольнився лише реєстрацією в цій квартирі, чим фактично умисно себе позбавив права власності на єдине житло, що є дійсно нелогічним та не відповідає дійсності.
Вказує, що на аудіозаписі, який суд не хотів дослідити, ОСОБА_2 , хоч і лаялась нецензурно, однак застосовуючи психологічне та фізичне насилля, визнавала той факт, що ним були внесені кошти на придбання квартири від продажу моєї квартири.
Також зазначає, що суд першої інстанції не врахував положення Сімейного кодексу України.
Зазначає, що задовольнивши зустрічний позов, суд першої інстанції не надав оцінки всім доказам, наданим з боку ОСОБА_1 за основним позовом, чим порушив ст.89 ЦПК України, що призвело до помилкових висновків, що саме ОСОБА_2 одноособово, за власні кошти придбала спірну квартиру.
Крім того, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, неповно та не всебічно дослідивши матеріали справи прийшов до помилкових висновків та ухвалив незаконне рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Вказує, що 22 серпня 2017 року за частину коштів, отриманих нею від продажу 22 серпня 2017 року 73/100 частини житлового будинку АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 було куплено квартиру АДРЕСА_2 , а ОСОБА_1 не має ніякого фінансового відношення до купівлі вказаної квартири, і ніяким чином в оману ОСОБА_1 апелянт не вводила.
Зазначає, що на день купівлі нею квартири
АДРЕСА_2 вона та ОСОБА_1 перебували у шлюбі 5 місяців, і ОСОБА_1 , на час укладення шлюбу і до травня 2018 року ніде не працював, ніяких коштів для купівлі вказаної квартири не передавав.
Наголошує, що квартира
АДРЕСА_2 є її особистою приватною власністю, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08 лютого 2021 року по справі №760/22714/19 є надуманими та повністю спростовуються належними, допустимими та достовірними доказами.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_2 є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , оскільки вона придбана останньою за кошти, які належали їй особисто, зокрема, які отримані в результаті продажу належної ОСОБА_2 на праві приватної власності 73/100 частини житлового будинку АДРЕСА_3 .
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі від 15 березня 2017 року.
З позову вбачається, що від шлюбу у сторін дітей немає.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Позивач за первісним позовом просив суд ухвалити рішення, яким у порядку поділу спільного майна визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 06 лютого 2020 року здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності.
ОСОБА_2 просила суд ухвалити рішення, яким визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Позивач за первісним позовом посилається на те, що 27 січня 2017 року він продав квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 27 січня 2017 року (а.с.12).
За п.4 зазначеного договору за домовленістю та взаємною згодою сторін купівлю-продаж квартири вчинено сторонами за 44100 гривень, які покупець повністю сплатив продавцю до підписання самого договору.
ОСОБА_1 зазначав про те, що всі кошти від продажу цієї квартири він передав продавцям квартири АДРЕСА_2 .
Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 вересня 2011 року ОСОБА_2 належали на праві власності 73/100 частини житлового будинку АДРЕСА_3 .
22 серпня 2017 року відповідно до договору купівлі-продажу 73/100 частини житлового будинку ОСОБА_2 продала 73/100 частини житлового будинку АДРЕСА_3 .
Згідно з п.3 зазначеного договору за домовленістю сторін цей продаж вчинено за 194300 гривень.
Договір купівлі-продажу 73/100 частини житлового будинку від 22 серпня 2017 року посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грицюк П.В.
22 серпня 2017 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до п.3 цього договору за погодженням сторін продаж квартири вчинено за 159166 гривень, які повністю сплачені покупцем продавцям до підписання цього договору.
Договір купівлі-продажу квартири від 22 серпня 2017 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М.
Згідно з п.18 договору купівлі-продажу квартири цей договір укладено за згодою чоловіка покупця - ОСОБА_1 на купівлю квартири, викладеною у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено ОСОБА_6 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 22 серпня 2017 року за реєстровим №1607.
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 серпня 2017 року вбачається, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М. 22 серпня 2017 року о 16 годин 20 хвилин внесено запис до реєстру про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо приватної власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 .
Сторона позивача за первісним позовом зазначає про те, що ОСОБА_2 ввела його в оману, оскільки він вважав, що договір купівлі-продажу квартири укладався й від його імені. Посилається на те, що з єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів йому стало відомо, що договір купівлі-продажу квартири, де він виступав покупцем, було знищено нотаріусом як зіпсований бланк.
Проте, з наданого витягу з єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів вбачається, що 22 серпня 2017 року був зіпсований бланк серія НМЕ №752777, проте бланк якого саме документу було зіпсовано зазначений витяг не містить.
За п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до норм ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Судом встановлено, що ОСОБА_2 22 серпня 2017 року продала належну їй на праві приватної власності частину будинку за 194300 гривень та у цей же день придбала спірну квартиру за 159166 гривень.
З договорів купівлі-продажу нерухомості вбачається, що вони посвідчені в один день, проте різними приватними нотаріусами.
Згідно з п.1 ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
За наведених обставин квартира АДРЕСА_2 є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , оскільки вона придбана останньою за кошти, які належали їй особисто, зокрема, які отримані в результаті продажу належної ОСОБА_2 на праві приватної власності 73/100 частини житлового будинку АДРЕСА_3 .
Як вірно зазначено судом першої інстанції, стороною позивача за первісним позовом не надано доказів на підтвердження придбання ним 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 за кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_1 .
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно вважав необхідним у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов вважав таким, що підлягав до задоволення.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 08 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 12 листопада 2021 року.
Головуючий:
Судді: