ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 листопада 2021 року м. Київ № 640/29625/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю
секретаря судового засідання Бокатової Я.А., розглянувши у порядку письмового
провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1
доМіністерства оборони України
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач-1) та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , (далі - позивач-2) звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просять суд:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги дружині та сину померлого ОСОБА_3 ;
- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги дружині - ОСОБА_1 та сину - ОСОБА_2 у зв'язку зі смертю старшого прапорщика ОСОБА_3 , захворювання та причина смерті якого, пов'язана із захистом Батьківщини, у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2020.
В якості підстав позову позивачі зазначають, що дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги дружині та сину померлого ОСОБА_3 є протиправними. Зокрема позивачі зазначають, що ОСОБА_3 , старший прапорщик, інвалід ІІ групи, проходив службу в Збройних Силах України та був виключений зі списків частини наказом Командира військової частини - польова пошта НОМЕР_1 № 116 від 20.05.2016; в період з 24.06.2015 по 15.10.2015 та з 29.10.2015 по 13.04.2016 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей; 15.01.2020 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 16.01.2020 серії НОМЕР_2 ; відповідно до витягу з протоколу засідання 11 Регіональної ВЛК по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 122 від 23.03.2020, захворювання та причина смерті, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини; ОСОБА_1 з 05.03.2003 перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб; також відповідно до свідоцтва про народження в подружжя є малолітній син ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; з метою реалізації соціального та правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах сина ОСОБА_2 звернулась із заявою та доданими документами до Житомирського обласного військового комісаріату про направлення їх до Міністерства оборони України на комісію для розгляду питання щодо виплати одноразової грошової допомоги як члену сім'ї загиблого (померлого); натомість Міністерство оборони України прийшло до висновку про відмову в призначенні одноразово грошової допомоги дружині ОСОБА_1 та сину ОСОБА_2 , оскільки смерть настала понад річний термін після звільнення з військової служби.
Позивачі вважають таку відмову протиправною, оскільки відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону; відповідно до ст. 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги; аналогічний перелік підстав для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги міститься і в п. 19 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013; такий перелік є виключним та не підлягає розширеному тлумаченню; відтак, підставою відмови відповідачем у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги не слугували підстави, визначені законодавством України, що діяло на момент смерті.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.
02.12.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/29625/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
17.12.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Частина 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає право на отримання одноразової грошової допомоги членами сім'ї померлого військовослужбовця або смерті особи, звільненої з військової служби протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби; як вбачається із свідоцтва про смерть ОСОБА_3 він помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а звільнений з військової служби був 20.05.2016, отже після його звільнення з військової служби пройшло майже 4 роки; відтак, позивачами помилково не були враховані зміни внесені до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно яких на час смерті ОСОБА_3 діяло обмеження річним терміном після звільнення його з військової служби, а тому позовні вимоги є безпідставними.
Також відповідач акцентував увагу на тому, що позивачі не оскаржують прийняте рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги (протокол засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19.06.2020 № 86), затверджене рішенням Міністра оборони України від 20.06.2020, яке є актом індивідуальної дії.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.05.2016 № 116 солдата ОСОБА_3 виключено зі списків частини.
Як вбачається із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 02.11.2017, ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 16.01.2020 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 49 років.
Згідно з Витягом з протоколу засідання 11 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 122 від 23.03.2020 захворювання та причина смерті колишнього військовослужбовця, старшого прапорщика у відставці ОСОБА_3 , ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини.
З метою отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю чоловіка, ОСОБА_1 звернулась із заявою до Бердичівського об'єднаного міського військового комісаріату.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19.06.2020 № 86 позивачам було відмовлено у призначені одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що смерть ОСОБА_3 настала ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто понад один рік після звільнення останнього з військової служби.
Не погоджуючись із діями Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги дружині та сину померлого ОСОБА_3 , позивачі звернулися з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у його постанові від 14.04.2021 у справі № 2340/3024/18 (адміністративне провадження № К/9901/2378/19).
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентуються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни встановлюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.
Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону.
Відповідно до ч. 6 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначається Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975).
Відповідно до пп. 1 п. 4 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
Так, зі змісту ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вбачається, що допомога виплачується не тільки у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов'язків військової служби чи в період її проходження, а й у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.
Визначальним, на думку суду, є той факт, що військовослужбовець під час або у зв'язку з виконанням ним обов'язків військової служби захворів, внаслідок чого помер. Допомога у такому випадку призначається незалежно від того, чи була особа військовослужбовцем на час смерті. Факт наявності статусу військовослужбовця на час смерті має значення лише у випадку загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов'язків військової служби чи в період її проходження.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду по справі № 2240/2957/18 від 28.01.2020 (провадження № К/9901/2307/19).
Відповідно до п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Відтак, юридичним фактом, що є підставою виникнення у членів сім'ї, батьків та утриманців померлого військовослужбовця права на отримання одноразової грошової допомоги є подія смерті військовослужбовця, а днем виникнення права - дата смерті. Тому правила щодо призначення та виплати допомоги регулюються положеннями законодавства, яке було чинним саме на той момент.
Системний аналіз ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції, яка була чинною на дату смерті ОСОБА_3 , дає підстави для висновків, що виникнення права на одноразову грошову допомогу пов'язано із такими юридичними фактами: по-перше - смерті військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби; по-друге - смерті військовослужбовця, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби; по-третє - смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з проходженням військової служби.
У перших двох випадках йдеться про смерть діючих військовослужбовців.
У третьому випадку, підставою для призначення та виплати допомоги є смерть особи, звільненої з військової служби. Однак законодавець передбачив, що для виникнення права на допомогу необхідним є одночасне існування таких умов: 1) смерть особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення; 2) смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з проходженням військової служби.
Отже, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, містить положення про наявність права на допомогу у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, але разом з тим законодавцем умови отримання одноразової грошової допомоги з цих підстав обмежено певним часом.
Відтак, станом на день виникнення у позивачів права на отримання одноразової грошової допомоги, тобто на день смерті ОСОБА_3 , що зазначена у свідоцтві про смерть (15.01.2020), законодавством України було передбачено, що така виплата призначається і виплачується у разі смерті особи, звільненої з військової служби, та якщо її смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби.
Як було встановлено судом, старшого прапорщика ОСОБА_3 було звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу 20.05.2016 року, а його смерть настала ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто з моменту звільнення з військової служби і до моменту смерті ОСОБА_3 пройшло більше 3 років, що перевищує встановлений Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядком № 975 річний термін (365 днів).
За таких умов суд погоджується з доводами відповідача про те, що у Міністерства оборони України були відсутні правові підстави для прийняття рішення про призначення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю ОСОБА_3 , а тому адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то не підлягає відшкодуванню позивачам за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відмовити повністю.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко