ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
11 листопада 2021 року м. Київ № 640/22945/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Бокатової Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доКиївської міської митниці Державної фіскальної служби України
провизнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості,
21.11.2019 ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської митниці Державної фіскальної служби України (далі - відповідач або Київська міська митниця, або митний орган), у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів № UA100010/2019/000113/2 від 23.05.2019.
В якості підстав позову позивач зазначив, що відповідачем прийнято протиправне рішення про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості. Зокрема, позивач вважає, що митний орган не надав належної оцінки поданим його представником документам, що підтверджують задекларовані показники, та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за основним методом визначення митної вартості.
Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу було передано судді Пащенку К.С.
26.11.2019 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження в адміністративній справі № 640/22945/19 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання; витребувано у відповідача належним чином завірені копії документів, на підставі яких прийнято рішення коригування митної вартості товарів № UA100010/2019/000113/2 від 23.05.2019.
14.12.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач не погоджується з позовними вимогами, оскільки за вказаною митною декларацією спрацювала система управління ризиками, якою згенеровано критерії ризику: контроль правильності визначення митної вартості товарів; витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів, із зазначенням, що вартість транспортного засобу нижча наявної цінової інформації, отриманої у тому числі із зовнішніх джерел. Митна вартість за VIN-кодами: НОМЕР_1 , ВАЛЮТА - EUR, вартість - 8100. Відповідач зазначає, що документи, подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару, відповідно до ст. 53 Митного кодексу України, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Крім того, відповідачем було встановлено, що під час аукціону автомобіль мав пошкодження, у зв'язку з якими не міг пересуватися самоходом та пробіг складав 211 815 км. А вже під час перетину кордону України у даного автомобіля були відсутні пошкодження. До митної території він прибув самоходом, а його пробіг складав 135 577 км замість 211 815 км. Таким чином, оскільки відповідач купував автомобіль на аукціоні та автомобіль мав пошкодження, через які була відсутня можливість керувати таким транспортним засобом, а при перетині митного кордону автомобіль був відремонтований та не мав жодних пошкоджень, ціна даного автомобіля вже не відповідає сумі, зазначеній в інвойсі.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
За договором купівлі-продажу № б/н від 13.05.2019 між Plusmerk Ltd. (надалі - продавець) та ОСОБА_1 останній отримав у власність бувший у вжитку транспортний засіб, що має пошкодження внаслідок ДТП та у технічно несправному стані моделі Skoda Octavia, номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Автомобіль був куплений на аукціоні за посередництвом компанії-дилера Plusmerk Ltd.
Продавцем надано інвойс № 20650 від 04.04.2019 на ім'я позивача на суму до сплати у розмірі 5 160,00 Євро, де 5 140,00 Євро складає вартість автомобіля, 16,67 Євро - плата за видалення з реєстру, 3,33 Євро - ПДВ.
Згідно з платіжним документом № 206503 у SEB банку на рахунок продавця № НОМЕР_7 (євро) 13.05.2019 перераховані готівкові кошти у сумі 5 160,00 Євро у якості сплати позивачем вартості автомобіля Skoda Octavia, номер кузова НОМЕР_2 .
З метою переміщення транспортного засобу через митний кордон представником позивача подано до Київської митниці ДФС електронну митну декларацію № UA100010/2019/333327 від 23.05.2019, якою заявлено до митного оформлення імпортований товар. Заявлена митна вартість транспортного засобу розрахована за резервним методом.
Фактична митна вартість була розрахована за ціною договору і склала 5 160,00 EUR, що у національній валюті України на день подання декларації склало 151 626,49 грн. (за курсом 29,384978). На підставі вказаної митної декларації були сплачені митні платежі на суму 65 425,07 грн.
Для митного оформлення представником декларанта одночасно із митною декларацією подано документи:
- рахунок-фактуру (інвойс) № 20650 від 04.04.2019;
- акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу № UA205010/2019/118235 від 16.05.2019;
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 від 19.10.2017;
- бухгалтерський документ, що підтверджує вартість товару № 206503 від 13.05.2019;
- зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу № б/н від 13.05.2019;
- паспорт громадянина України НОМЕР_5 , виданий 21.06.2000;
- довідку про присвоєння ІПН від 15.09.2000; перевірка VIN від 15.05.2019;
- квитанцію 0.0.1352851983.1 від 15.05.2019;
- довіреність від 11.05.2019;
- витяг від департаменту шосейних доріг Естонії від 17.05.2019;
- інформацію мережі інтернет weby.ee від 04.04.2019;
- разову перепустку В6-0018062 від 23.05.2019;
- договір про надання послуг митного брокера № 47 від 15.05.2019.
23.05.2019 посадовою особою митного поста «Західний Київської міської митниці надіслано позивачу такі електронні повідомлення:
- № 846659 щодо необхідності проведення митного огляду товарів;
- № 846898 про те, що подані позивачем документи не містять усіх відомостей стосовно вартості транспортного засобу, а саме: не надано зовнішньоекономічний договір, банківські платіжні документи, тому посадова особа відповідача надсилає запит на отримання додаткових документів на підставі ч. 3 ст. 53 МК України;
- № 846941 про те, що подані позивачем документи не містять усіх відомостей стосовно вартості транспортного засобу, а саме: згідно з рахунком-фактурою № 20650 від04.04.2019 та зовнішньоекономічного договору від 13.05.2019 № б/н стороною продавця транспортного засобу виступає OU Plusmerk, проте власником автомобіля SKODA OCTAVIA згідно із свідоцтвом про реєстрацію № НОМЕР_4 від 19.10.2017 виступає Aktsiaselts SEB Liising, що не дає можливості перевірити числові значення заявленої митної вартості, а також відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни транспортного засобу, що була фактично сплачена;
- № 846962 - »КОНСУЛЬТАЦІЯ«, в якій, зокрема, зазначалося, що необхідність витребування додаткових документів на підставі ч. 3 ст. 53 МК України пояснюється тим, що згідно з інформацією наявною в експортній декларації країни-відправлення можна простежити умови поставки товару, а також вартість товару без нарахування додаткових витрат та податків; висновок щодо вартісних та якісних характеристик товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією містить інформацію щодо вартісних характеристик товару, підготовлений уповноваженою законодавством незалежною стороною з використанням додаткових джерел інформації. Також відповідач у вказаному повідомленні повідомив позивача про коригування митної вартості транспортного засобу, у зв'язку із ненаданням витребуваних документів, із застосуванням резервного методу відповідно до ст. 64 МК України.
23.05.2019 відповідачем сформовано картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та винесено рішення про коригування митної вартості товарів № UA100010/2019/000113/2 у зв'язку з ненаданням позивачем зовнішньоекономічного контракту та банківських документів, що підтверджують заявлену митну вартість, а також у зв'язку з наявністю розбіжностей у документах та відсутністю у них всіх відомостей, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Вказані обставини стали підставами для подання позивачем на розгляд судом відповідного позову.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правовідносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Згідно з частиною 1 статті 52 Митного кодексу України (надалі - МК України) заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Як встановлено у частині 2 статті 52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Відповідно до частини першої статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Згідно з частинами другою та третьою статті 57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
За правилами частини 1 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначається частиною 2 статті 53 МК України.
Відповідно до вимог частини 3 статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, перелік яких визначений положеннями даної статті.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (частина 6 статті 53 МК України).
Як встановлено частиною 1 статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Відповідно до частин 2, 3 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55цього Кодексу.
Згідно з частиною 4 статті 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 6 статті 54 МК України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до частини 1 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
З наведеного вбачається, що орган доходів і зборів у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.
Проте, такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.
При цьому, в розумінні наведених статей МК України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у частині 2 статті 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Тобто, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
В свою чергу, не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Аналогічна позиція висловлена Верховним судом України, зокрема, у постановах від 31.03.2015 у справі № 21-127а15, від 30.06.2015 у справі № 21-591а15 (814/283/14).
Суд зауважує, що сумніви митниці є обгрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31.07.2018 по справі № 803/2011/17.
Як зазначалося вище, згідно з рішенням про коригування митної вартості товарів від 23.05.2019 (далі - рішення від 23.05.2015) підставою для вимоги відповідачем у позивача додаткових документів зазначено те, що документи, які були надані до митного оформлення для підтвердження заявленої митної вартості містили розбіжності та не містили всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме: згідно з рахунком-фактурою № 20650 від 04.04.2019 та зовнішньоекономічного договору від 13.05.2019 № б/н стороною продавця транспортного засобу виступає OU Plusmerk, проте власником автомобіля SKODA OCTAVIA згідно із свідоцтвом про реєстрацію № НОМЕР_4 від 19.10.2017 виступає Aktsiaselts SEB Liising, що не дає можливості перевірити числові значення заявленої митної вартості, а також відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни транспортного засобу, що була фактично сплачена.
Також у рішенні від 23.05.2019 посадовими особами відповідача зазначено, що «За митною декларацією від 23.05.2019 № UA100010/2019/333327 спрацювала система управління ризиками, якою було згенеровано критерії ризику:
- контроль правильності визначення митної вартості товарів,
- витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів, де вказано «Вартість транспортного засобу нижча наявної цінової інформації, отриманої у тому числі із зовнішніх джерел. Обов'язкове залучення відповідного спеціалізованого підрозділу для визначення MB за VIN-кодами: НОМЕР_1 , валюта - EUR, вартість - 8101,00».
Проте доводи відповідача щодо розбіжності у документах стосовно власника і продавця транспортного засобу не приймаються судом до уваги, оскільки орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Зазначені ж відповідачем підстави не впливають на числове значення заявленої митної вартості товару, в той час як платіжним документом № 206503 від 04.04.2019 належним чином підтверджується оплата позивачем вартості авто у розмірі 5160,00 Євро, що є достатнім для визначення його митної вартості.
Суд, надаючи оцінку критеріям ризику, яку згенерувала система управління ризиками відповідача, враховує таке.
Відповідно до статті 361 МК України з метою запобігання, прогнозування і виявлення порушень законодавства України з питань державної митної справи органи доходів і зборів застосовують систему управління ризиками для визначення товарів, транспортних засобів, документів і осіб, які підлягають митному контролю, форм митного контролю, що застосовуються до таких товарів, транспортних засобів, документів і осіб, а також обсягу митного контролю.
При цьому, управління ризиками - це робота органів доходів і зборів з аналізу ризиків, виявлення та оцінки ризиків, розроблення та практичної реалізації заходів, спрямованих на мінімізацію ризиків, оцінки ефективності та контролю застосування цих заходів. Під ризиком розуміється ймовірність недотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи (частина 1 статті 361 МК України).
Цілями застосування системи управління ризиками є, зокрема: запобігання, прогнозування і виявлення порушень законодавства України з питань державної митної справи; забезпечення більш ефективного використання наявних у органів доходів і зборів ресурсів та зосередження їх уваги на окремих згрупованих об'єктах аналізу ризику, щодо яких є потреба у застосуванні окремих форм митного контролю або їх сукупності, а також у підвищенні ефективності митного контролю (областях ризику); прискорення митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України (частина 2статті 361 МК України).
Приписами МК України встановлено, що орган доходів і зборів, що здійснює митний контроль, зокрема, при визначені митної вартості, має діяти у спосіб, який визначено МК України. При цьому, наявна інформація, яка міститься в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, повинна мати лише допоміжний характер. Митним законодавством встановлений вичерпний перелік документів, що зобов'язаний надати декларант на підтвердження митної вартості товару.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.07.2020 по справі № 809/1734/16.
Суд зауважує, що спрацювання системи управління ризиками є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.02.2019 в справі №805/2713/16-а.
Також, Верховний Суд у постанові від 21.12.2018 у справі № 815/228/17 дійшов висновку, що наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.
Стосовно не надання позивачем додаткових інших банківських платіжних документів, які містять відомості щодо вартості транспортного засобу, слід зазначити, що під час митного оформлення подавалися банківські платіжні документи стосовно придбаного автомобіля, що свідчить про виконання декларантом вимог частини 2 статті 53 МК України.
Крім того суд зауважує, що витребувати необхідно тільки ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції в подібних правовідносинах, викладеній в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 по справі № 809/1884/16.
Однак із електронних повідомлень відповідача, які надсилалися позивачу, видно, що митний орган не наводив конкретного переліку документів, які потрібно було надати позивачу, а лише зазначено загальний перелік, який визначено у статті 53 МК України.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Між тим, у рішення про коригування митної вартості товарів від 23.05.2019 зазначено лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України.
Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.
Також відповідачем під час митного огляду транспортного засобу не було взято до уваги і те, що митній декларації позивача було вказано «Автомобіль після ДТП. Містить видимі пошкодження в передній частині авто, а саме: Капот бампер, фара, решітка радіатора, лобове скло також містить пошкодження, які можливо виявити, під час демонтажу пошкоджених елементів з передньої частини авто. В салоні спрацювали подушки безпеки. Має дефект двигуна. Частково відновлений для можливості пересування по території ЄС».
У відзиві на позовну заяву відповідач звертає увагу суду на те, що в наданому позивачем до митної декларації принт-скрині до аукціонна, автомобіль мав пошкодження передньої частини, пробіг автомобіля складає 211815 км. Однак, автомобіль був доставлений до митної території України самоходом; із фото на разовій перепустці № В6-0018062 вбачається, що у автомобіля відсутні пошкодження, які були наявні у автомобіля під час аукціону; згідно з контролем транспортного засобу, то станом на 31.08.2019 пробіг автомобіля складає 135577 км.
Таким чином, відповідач наголошує, що станом на момент перетину транспортного засобу його вартість не відповідає вартості зазначеному в інвойсі, оскільки вказаний транспортний засіб був відремонтований.
Вказані доводи відповідача, не приймаються судом до уваги, оскільки вони не зазначалися у рішенні про коригування митної вартості транспортного засобу. Митний орган не був позбавлений можливості оглянути транспортний засіб, і у разі виникнення сумнівів щодо його дійсної вартості, враховуючи фізичний стан транспортного засобу, витребувати конкретний перелік документів, необхідний для визначення вартості транспортного засобу.
Суд також зазначає, що декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас, неподання декларантом документів, перелічених у частині другій статті 53 МК України, саме собою не тягне для нього негативних правових наслідків та не може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів з тих підстав, коли контролюючий орган вважає, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.
Доказів підробки поданих позивачем до митного оформлення документів до суду не подано.
Разом з тим, суд дійшов висновку, що позивачем були надані усі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів.
Тобто, наданими до митного оформлення документами чітко підтверджується вартість транспортного засобу, який перетинав митний кордон.
З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем подано до митниці належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості транспортного засобу за основним методом, відповідачем не підтверджено належними доводами та доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач під час винесення рішення про коригування митної вартості товарів від 23.05.2019 № UA100010/2019/000113/2, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, отже таке рішення підлягає скасуванню.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до частин 1, 2, 4 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача правничої допомоги, суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем суду надано договір про надання правничої допомоги від 05.11.2019 № 0511-19, додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги від 05.11.2019 № 0511-19, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер.
Поряд із цим відповідач відзиві на позов про стягнення витрат на правову допомогу заперечив та відмітив, що відсутні документи, які підтверджують їх фактичне надання правничих послуг (зокрема, акти наданих послуг, які повинні мати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, відсутні документи, які підтверджують оплату послуг адвоката. Таким чином, вимога позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу не підлягає задоволенню.
Суд зауважує, що відповідно до п.п. 1-2 додаткової угоди № 1 до договору про надання правничої допомоги від 05.11.2019 № 0511-19, сторони, на виконання п. 6.1. Основного договору погодили, що попередня вартість професійної правничої допомоги (гонорар Адвоката) складає 15 000,00 грн. Оплата Клієнтом професійної правничої допомоги здійснюється на підставі рахунка Адвоката у строк не пізніше 5 банківських днів із дати отримання рахунка.
Однак, позивачем на момент ухвалення рішення у цій справі не надано документів на підтвердження оплати професійної правничої допомоги, зокрема у матеріалах справи відсутні копії рахунку адвоката та докази оплати професійної допомоги на виконання Додаткової угоди № 1 від 05.11.2019, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача судових витрат у вказаній частині.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із квитанцією від 21.11.2019 № ПН876, позивачем сплачено судовий збір за подання позову в сумі 768,40 грн.
Таким чином, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів № UA100010/2019/000113/2 від 23.05.2019.
3. Стягнути за рахунок бюджетних коштів Київської міської митниці Державної фіскальної служби України (адреса: 03124, м. Київ, бул. Гавела Вацлава, 8а, ідентифікаційний код 39422888) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) понесені позивачем витрати по сплаті судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Суддя К.С. Пащенко