ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
11 листопада 2021 року м. Київ № 640/4111/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0135045-1310-2652 від 20 грудня 2018 року, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0135045-1310-2652 від 20 грудня 2018 року, винесене відповідачем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням позивачу протиправно нараховано податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що підлягає сплачені фізичною особою, яка є власником об'єктів житлової нерухомості, оскільки житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 152,5 кв.м., перебуває у спільній сумісній власності та за твердженням позивача, платником податку з нерухомого майна на такий будинок за домовленістю визначено її чоловіка.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2019 року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
29 березня 2019 року до суду від Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, у якому, представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог, з урахуванням їх необґрунтованості. Також, контролюючим органом зазначено, що грошові зобов'язання в оскаржуваному рішенні визначено відповідачем правомірно.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) останній на праві власності належить будинок загальною площею 152,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та будинок загальною площею 985,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
20 грудня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №0135045-1310-2652, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачений фізичною особою, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» за 2017 рік в сумі 4 880,00 грн. та 2016 рік в сумі 4 202,90 грн.
Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням та вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття спірних податкових повідомлень - рішень).
Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Пунктом 266.3 статті 266 Податкового кодексу України визначено базу оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, якою є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункт 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).
Отже, база оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки визначається на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або оригіналів документів платника податків, які підтверджують право власності на об'єкт нерухомого майна.
В контексті наведеного суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивачем Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві, що платником податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки є її чоловік.
Як зазначено вище, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) останній на праві власності належить, зокрема, будинок загальною площею 152,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Так, обґрунтовуючи позов позивач вказує, що будинок загальною площею 152,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у спільній сумісній власності у неї та її чоловіка.
Проте, суд зауважує, що сам по собі факт придбання нерухомого майна під час перебування у шлюбі не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною (без визначення часток) власністю, якщо інше не встановлено законом або договором.
Виникнення цього права згідно зі статтею 182 Цивільного кодексу України підлягає державній реєстрації.
Відповідно до частини 4 статті 182 Цивільного кодексу України порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість встановлюється законом.
Відповідно до статей 2, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) право власності на нерухоме майно підлягає реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Стаття 11 Закону визначає структуру Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у розділах якого містяться відомості про право власності та суб'єкта (суб'єктів) цього права.
Відповідно до пункту 21 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносяться такі відомості про право власності: 1) форма власності; 2) вид спільної власності (у разі, коли майно належить на праві спільної власності).
Необхідно звернути увагу на такі правові засади державної реєстрації прав, викладені в статті 3 Закону, як гарантування державою достовірності зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень і визначення законодавцем моменту виникнення прав на нерухоме майно та їх обтяжень, які підлягають державній реєстрації, з моменту такої реєстрації.
З огляду на викладене, доводи позивача, що зазначений вище будинок належить їй на праві спільної сумісної власності є необґрунтованим.
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України).
При цьому, у підпункті 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України вказано, що база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується, зокрема для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів.
Так, позивачем не заперечується розрахунок ставки податку, визначеної оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.
Як зазначено вище, за правилами підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
Відповідно до підпункту 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 цього пункту, для фізичних осіб не застосовуються до, зокрема, до: об'єкта/об'єктів оподаткування, якщо площа такого/таких об'єкта/об'єктів перевищує п'ятикратний розмір неоподатковуваної площі, встановленої підпунктом 266.4.1 цього пункту.
Згідно підпункту «б» підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: за наявності у власності платника податку більше одного об'єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку.
Отже, на виконання вимог підпункту «б» підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України та відповідно даних Реєстру речових прав на нерухоме майно оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 20 грудня 2018 року №0135045-1310-2652 позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за об'єктом: будинок загальною площею 152,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, необґрунтованими є посилання позивача на винесення оскаржуваного рішення з порушенням порядку його прийняття, а саме без врахування пільги, оскільки житловий будинок, належний позивачу за адресою: АДРЕСА_1 , становить 985,9 кв.м., тобто перевищує п'ятикратний розмір неоподатковуваної площі.
Враховуючи вищевикладене, суд ходить висновку про безпідставність позовних вимог та, як наслідок, відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із частинами 1-3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Винесене податкове повідомлення-рішення не підлягає скасуванню, оскільки є правомірним, прийнятим в межах повноважень відповідача та у спосіб визначений законодавством, натомість, позивачем не спростовано доводів податкового органу. Таким чином, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат, у даному випадку, відсутні.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0135045-1310-2652 від 20 грудня 2018 року.
Відсутні підстави для розподілу судових витрат.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).
Суддя В.І. Келеберда