ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
11 листопада 2021 року м. Київ № 640/25381/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТРИВІУМ ПЕКЕДЖИНГ УКРАЇНА"
до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві; Центрального Міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків
прозобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Тривіум Пекеджинг Україна» з позовом до Центрального Міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач-1), Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві (далі - відповідач-2) та просить суд стягнути з Державного бюджету через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИВІУМ ПЕКЕДЖИНГ УКРАЇНА» заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість, що виникла за звітні періоди лютий-квітень, липень, грудень 2014 року, в розмірі 8 473 906, 00 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2020 року позов задоволено повністю.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 15.03.2021 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задовольнив, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2020 скасував, ухвалив нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову товариства відмовив.
Постановою Верховного Суду від 03.08.2021 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тривіум Пекеджинг Україна» задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2021 року скасовано, справу №640/25381/19 направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2021 року адміністративну справу №640/25381/19 прийнято до провадження суддею Бояринцевою М.А. та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Мотивуючи позовні вимоги позивач вказував, що станом на час звернення до суду бюджетне відшкодування ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна» контролюючим органом не повернуто, що має своїм наслідком порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Також представником позивача подано письмові пояснення з урахуванням висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 03.08.2021, де зазначає, що товариство мало легітимні очікування, що держава не буде ухилятися від задекларованих на рівні законодавства свої обов'язків, а Тимчасовий реєстр належним чином запрацює. Також, ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна» зазначило, що на момент, коли держава змінила законодавче регулювання повернення бюджетного відшкодування позивач перебував в межах 1095 денного строку звернення до суду. Безпосередньо саме дії держави вплинули на рішення ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна» не звертатися до суду, а почекати, коли держава на виконання задекларованих нею зобов'язань прийме законодавчий механізм функціонування Тимчасового реєстру.
Представником відповідача-1 подано додаткові пояснення до суду, де останній зазначив, що станом на 01.01.2020 ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна» перейшло на облік до ГУ ДПС у м. Києві та документів, які можуть підтвердити дійсність включення останнього до Тимчасового реєстру у контролюючого органу відсутні. На переконання відповідача-1 ним вчинено всі дії, що залежали від нього, щоб включити позивача до Тимчасового реєстру, що вказано в листі від 14.11.2019 року №42452/10/28-10-45-01-12. Також відповідачем-1 повідомлено, що ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна» втратив статус великого платника податків. Окрім цього, контролюючий орган стверджує, що адміністративний позов подано поза межами строків звернення до суду. З урахуванням наведеного відповідач-1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представником відповідача-2 подано до суду додаткові письмові пояснення від 03.09.2021 року та від 06.09.2021 року, у яких вказано, що не виконання контролюючим органом обов'язкових дій, визначених нормами Податкового кодексу України щодо бюджетного відшкодування податку на додану вартість та нарахування пені, у свою чергу зумовлює спірні правовідносини виключно між ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна» та відповідачем-1. З урахуванням наведеного відповідач-2 вказав, що жодним чином ним не порушено права та охоронювані законом інтереси позивача та просив відмовити в задоволенні адміністративного позову. Разом з цим, ГУ ДКС у м. Києві висловило позицію щодо строків звернення ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна» до суду, зазначивши про їх пропуск та просило суд врахувати, що він є номінальним відповідачем у справі при вирішенні питання про розподіл судових витрат у випадку задоволення позовних вимог.
Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів ній матеріалів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Тривіум Пекеджинг Україна» є юридичною особою та перебував на обліку в Офісі великих платників податків ДПС до 01.01.2020 року, а з 01.01.2020 року перебуває на обліку в ГУ ДПС у м. Києві.
Так, за результатом господарської діяльності у позивача виникло від'ємне значення суми ПДВ в таких розмірах: 1 780 033,00 грн. по податковій декларації з ПДВ за лютий 2014 року; 3 268 897,00 грн. по податковій декларації з ПДВ за березень 2014 року; 3 356 520,00 грн. по податковій декларації з ПДВ за квітень 2014 року; 4 752 654,00 грн. по податковій декларації з ПДВ за липень 2014 року; 1 577 071,00 грн. по податковій декларації з ПДВ за грудень 2014 року.
Водночас, разом із податковими деклараціями з ПДВ за лютий-квітень, липень, грудень 2014 року позивачем подано до контролюючого органу додатки до податкових декларацій з ПДВ "Заява про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку, що перевищує суму, яка підлягає перерахуванню до бюджету (Д4)", відповідно до яких бюджетному відшкодуванню ПДВ підлягало 8 473 906, 00 грн.
Контролюючим органом були проведені документальні позапланові виїзні перевірки щодо правомірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування ПДВ.
За результатами перевiрок заявленi суми були підтверджені, про що контролюючим органом було видано вiдповiднi довiдки, а саме: про результати документальної позапланової виїзної перевiрки правомiрностi нарахування ТОВ «АРДА МЕТАЛ ПЕКЕДЖИНГ УКРАЇНА» (податковий номер 34616103) бюджетного вiдшкодування податку на додану вартiсть на рахунок платника у банку за лютий 2014 року №177/26-55-15-02/34616103 вiд 12.05.2014 року; про результати документальної позапланової виїзної перевiрки правомiрностi нарахування ТОВ «АРДА МЕТАЛ ПЕКЕДЖИНГ УКРАЇНА» (податковий номер 34616103) бюджетного вiдшкодування податку на додану вартiсть на рахунок платника у банку за березень 2014 року №213/26-55-15-02/34616103 від 06.06.2014 року; про результати документальної позапланової виїзної перевiрки правомiрностi нарахування ТОВ «АРДА МЕТАЛ ПЕКЕДЖИНГ УКРАЇНА» (податковий номер 34616103) бюджетного вiдшкодування податку на додану вартiсть на рахунок платника у банку за квітень 2014 року №249/26-5515-02/34616103 від 04.07.2014 року; про результати документальної позапланової виїзної перевiрки правомiрностi нарахування ТОВ «АРДА МЕТАЛ ПЕКЕДЖИНГ УКРАЇНА» (податковий номер 34616103) бюджетного вiдшкодування податку на додану вартiсть на рахунок платника у банку за липень 2014 року №357/26-55-15-02/34616103 від 22.09.2014 року; про результати документальної позапланової виїзної перевiрки правомiрностi нарахування ТОВ «АРДА МЕТАЛ ПЕКЕДЖИНГ УКРАЇНА» (податковий номер 34616103) бюджетного вiдшкодування податку на додану вартiсть на рахунок платника у банку за грудень 2014 року № 89/26-55-12-02/34616103 від 19.03.2015 року.
30.10.2019 року не отримавши відшкодування вказаної суми ПДВ за період лютий-квітень, липень, грудень 2014 року, позивачем подано до відповідача заву, в якій просив включити заявлені суми бюджетного відшкодування до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. (а.с. 126-127).
Листом Офісу великих платників податків ДПС від 14.11.2019 року № 42452/10/28-10-45-01-12 позивача повідомлено про те, що станом на 14.11.2019 року наявний невідшкодований залишок бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку ПДВ по ТОВ «АРДА МЕТАЛ ПЕКЕДЖИНГ УКРАЇНА» за звітні періоди лютий-квітень, липень, грудень 2014 року, який включений до тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування на суму: 8 473 906, 00 грн. Разом з тим, станом на дату надання відповіді жодним нормативно-правовим актом не передбачено механізму відшкодування сум ПДВ, включених до тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, та структуру такого реєстру (а.с. 128).
Як вже було вказано судом вище, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2020 позов задоволено повністю.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 15.03.2021 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задовольнив, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2020 скасував, ухвалив нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову товариства відмовив.
Постановою Верховного Суду від 03.08.2021 у справі №640/25381/19 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тривіум Пекеджинг Україна» задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2021 скасовано, справу № 640/25381/19 направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
У постанові Верховного Суду від 03.08.2021 у справі №640/25381/19 судом визначено наступні підстави для направлення справи на новий розгляд: «При вирішенні питань строків суди мають враховувати обставини справи, положення законодавства, та встановити, чи була достатня чіткість у національному законодавстві на предмет умов за яких платник вправі отримати бюджетне відшкодування, чи не порушено принцип верховенства права стосовно «якості» закону та юридичної визначеності, а також врахувати «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права позивача на мирне володіння майном, та зваживши зазначене вжити заходів стосовно повного та належного юридичного захисту прав позивача на належне володіння майном на яке він має право в силу вимог національного законодавства.».
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03.08.2021 у справі №640/25381/19, суд вкаже наступне.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підпунктом 14.1.18. пункту 14.1. статті 14 ПК України (в редакції, чинній на час узгодження сум бюджетного відшкодування) визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 ПК України (в редакції до 1 січня 2016 року, тобто станом на момент подання позивачем податкових декларацій), відповідно до якої - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету.
На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, перераховує суми податку до бюджету. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації,
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки. Перелік достатніх підстав, які надають право контролюючим органам на позапланову виїзну документальну перевірку платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу. Якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:
а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування у звітному (податковому) періоді, та зараховує таку суму заниження до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду;
б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;
в) у разі з'ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.
При цьому, законами України від 24 грудня 2015 року №909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» та від 21 грудня 2016 року №1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» внесено зміни до статті 200 ПК України, зокрема, й щодо порядку бюджетного відшкодування податку на додану вартість.
У зв'язку з прийняттям вказаних змін до ПК України постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року №26 визнано таким, що втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 р. № 39 "Про затвердження Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість".
Згідно із пунктом 200.7 статті 200 ПК України (в редакції, чинній на момент вирішення спору по суті) платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Відповідно до підпункту 200.7.1 пункту 200.7 статті 200 ПК України формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюється на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
До такого Реєстру вносяться такі дані: 1) найменування платника податку та його індивідуальний податковий номер; 2) дата подання заяви про повернення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку, поданої у складі податкової декларації або уточнюючого розрахунку (в разі їх подання); 3) сума податку, заявленого до бюджетного відшкодування, зазначена у кожній заяві, поданій у складі податкової декларації або уточнюючого розрахунку (в разі їх подання), у тому числі окремо, яка підлягає перерахуванню на рахунок платника податку у банку та/або в рахунок сплати грошових зобов'язань, та/або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; 4) сума податку, заявленого до бюджетного відшкодування, зменшена на суму податкового боргу; 5) реквізити поточного рахунка платника податку для перерахування бюджетного відшкодування; 6) реквізити бюджетних рахунків для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; 7) реквізити бюджетного рахунка, з якого здійснюється бюджетне відшкодування податку; 8) дата початку та закінчення проведення перевірки даних, зазначених у податковій декларації або уточнюючому розрахунку (в разі їх подання), в складі яких подана заява про повернення суми бюджетного відшкодування, з обов'язковою відміткою щодо виду перевірки (камеральна, документальна); 9) сума податку, заявленого до бюджетного відшкодування, та дата поданої до контролюючого органу заяви в разі виникнення у платника податку необхідності змінити напрям узгодженого бюджетного відшкодування; 10) дата складення та вручення платнику податків акта перевірки; 11) дата та номер податкового повідомлення-рішення та сума бюджетного відшкодування за кожною заявою з урахуванням (у разі подання) уточнюючого розрахунку, неузгоджена контролюючим органом; 12) дата початку оскарження податкового повідомлення-рішення та сума бюджетного відшкодування, що оскаржується; 13) дата закінчення оскарження податкового повідомлення-рішення та сума бюджетного відшкодування, узгоджена за результатами оскарження; 14) сума узгодженого контролюючим органом бюджетного відшкодування за кожною заявою та дата її узгодження; 15) дата та сума повернення бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку; 16) дата та сума зарахування (перерахування) в рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.
Внесення даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування посадовими особами відповідних органів здійснюється з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".
Згідно із підпунктом 200.7.2 пункту 200.7 статті 200 ПК України заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження.
Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
Відповідно до пункту 56 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України до 1 лютого 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету.
Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються у порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу.
Відшкодування узгоджених сум податку на додану вартість, зазначених у такому реєстрі, здійснюється в хронологічному порядку відповідно до черговості надходження заяв про повернення таких сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість в межах сум, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік. Розподіл сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік, між Тимчасовим реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеним у цьому пункті, та Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Тобто, Законом України від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату Україні» з 1 січня 2017 року повністю змінено механізм відшкодування податку на додану вартість та концепцію його адміністрування, зокрема в частині бюджетного відшкодування податку на додану вартість запроваджено: єдиний Реєстр заяв про повернення сум бюджетного відшкодування; Тимчасовий реєстр заяв, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету.
Порядок ведення Реєстру заяв затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року №26 (далі - Порядок № 26), відповідно до якого формування Реєстру здійснюється автоматично на підставі баз даних ДФС та Казначейства.
Міністерство фінансів України забезпечує автоматичне ведення інформаційного ресурсу Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, адмініструє Реєстр як окремий інформаційний ресурс та забезпечує захист інформації відповідно до законодавства у сфері захисту державних інформаційних ресурсів.
Порядок взаємодії Міністерства фінансів України, Державної фіскальної служби України та Державної казначейської служби України в процесі формування Реєстру заяв про повернення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість затверджено наказом Міністерства фінансів України від 3 березня 2017 року № 326 «Про затвердження Порядку інформаційної взаємодії Міністерства фінансів України з Державною фіскальною службою України та Державною казначейською службою України в процесі формування Реєстру заяв про повернення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 березня 2017 року за № 376/30244.
Щодо Тимчасового реєстру, то пунктом 56 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу визначено, що до 1 лютого 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету.
Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються у порядку, визначеному статтею 200 Кодексу.
Суд звертає увагу на те, що Тимчасовий реєстр фактично нормативно передбачений, як Податковим кодексом України, так і підзаконними нормативними актами, якими регламентується діяльність суб'єктів владних повноважень, що беруть участь в забезпеченні реалізації механізму відшкодування податку на додану вартість. Проте фактично відповідний реєстр не створений Міністерством фінансів України, на яке нормативно покладений обов'язок його створення та ведення. Органи фіскальної служби лише наповнюють відповідний реєстр, а враховуючи його відсутність, реалізувати відповідні повноваження являється неможливим в силу незалежних від них причин.
Тобто, законодавчо-визначений механізм, який існує на сьогодні являється недосконалим. Отже наявна бездіяльність держави щодо незабезпечення порядку відшкодування відповідних сум.
Судом встановлено та не заперечувалось відповідачами право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, суми податку перевірені та підтверджені контролюючим органом під час податкових перевірок у 2014, 2015 роках, проте не відшкодовані платнику податків. У зв'язку зі зміною механізму відшкодування податку на додану вартість та концепцією його адміністрування, невідшкодовані суми податку на додану вартість включені до тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
Отже фактично держава 1 січня 2017 року (на той час у позивача в цій справі ще не сплив строк 1095 днів) на рівні закону (Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року) дала платникам податків законні підстави очікувати прийняття законодавчого механізму відшкодування в окреслені нею строки, що вплинуло на рішення платників податків не звертатися до суду.
Особливість цієї справи полягає у тому, що йдеться про стягнення сум бюджетного відшкодування, які не є спірними. Спірні питання щодо підстав та розміру формування бюджетного відшкодування відсутні. Йдеться виключно про його невідшкодування. Вказане підтверджено і висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 03.08.2021 у справі №640/25381/19. Отже, доводи відповідача-1 що станом на 01.01.2020 ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна» перейшов на облік до ГУ ДПС у м. Києві, у зв'язку із чим у нього відсутні документи, які можуть підтвердити дійсність включення останнього до Тимчасового реєстру суд відхиляє, оскільки сума бюджетного відшкодування в межах даної адміністративної справи не є спірною.
Суд при вирішенні спору по суті враховує, що відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31- 32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11).
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, рішення від 07 липня 2011 року, яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року) ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції (пункт 33 рішення).
Ведучи мову про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (пункт 54 рішення від 09 листопада 1999 року у справі «Шпачек s.r.o. проти Чеської Республіки» (Љpaиek s.r.o. v. the Czech Republic), заява № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (пункт 109 рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96).
Коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується. Сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці (пункт 65 рішення від 17 лютого 2004 року у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98). У цьому зв'язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (пункти 29- 30 рішення від 24 березня 2009 року у справі «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03; пункти 34- 37 рішення від 02 листопада 2010 року у справі «Стефаніка та інші проти Румунії» (Єtefгnicг and Others v. Romania), заява № 38155/02).
Аналізуючи відповідність цього мотивування, особливу важливість відіграє принцип «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Цneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Цneryэldэz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права (див. mutatis mutandis рішення у справах «C. G. та інші проти Болгарії» (C. G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39; «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), заява № 21722/11, п. 170).
Таким чином, згідно з критеріями юридичної визначеності та якості закону положення закону мають бути достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, щоб особа мала можливість скерувати свою поведінку. Уведене державою законодавство, на підставі якого відбувається втручання в мирне володіння майном, має бути чітким, зрозумілим та передбачуваним для громадян.
У рішенні у справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що на державні органи покладений обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не можуть мати можливість уникати виконання своїх обов'язків (заява № 29979/04, п. 70).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Слід також звернути увагу на рішення Європейського суду у справі "ІНТЕРСПЛАВ проти УКРАЇНИ" від 9 січня 2007 року, відповідно до якого суд вказує, що втручання у право власності заявника повинно бути пропорційним. Постійні затримки відшкодування і компенсації у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, так само як і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника, порушує «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном.
У Рішенні ЄСПЛ у справі «Салов проти України» наголошується, що та чи інша норма не може вважатися «законом», якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія.
Тобто платники податків, заяви яких про надання їм бюджетного відшкодування внесені до Тимчасового реєстру заяв про бюджетне відшкодування мають чітко розуміти за яких умов вони можуть отримати таке відшкодування, яке гарантоване статтею 200 ПК України.
Відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Отже, у разі не отримання платником податків відшкодування податку на додану вартість протягом визначеного статтею 200 ПК України строку, таке відшкодування вважається заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05.01.2000) (Beyeler v. Italy, заява №33202, § 100)).
За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.06.2014 (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви №68385/10 та №71378/10, § 35)).
Також Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007 зазначив, що юридична особа-платник податку на додану вартість мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). Європейський суд з прав людини констатував порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації податку на додану вартість у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40).
Тобто, податкове законодавство передбачає право платника податку на додану вартість на повернення суми бюджетного відшкодування, а платник податку (позивач) у цій справі має майновий інтерес щодо відшкодування з бюджету податку на додану вартість, що охоплюються поняттям «майно» в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
Між тим, статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, якщо воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
В силу приписів частини 2 статті 6 Кодексу про адміністративне судочинство України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV, суд при вирішенні судових справ має застосувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Приймаючи до уваги наведене суд вважає, що в межах даної адміністративної справи наявні обставини порушення верховенства права щодо незабезпечення порядку відшкодування відповідних сум бюджетного відшкодування, які внесенні до Тимчасового реєстру. Тобто, державою не забезпечено достатню чіткість у національному законодавстві на предмет умов за яких платник вправі отримати бюджетне відшкодування, а зміною правового регулювання бюджетного відшкодування податку на додану вартість не забезпечено дотримання принципу «якості» закону та юридичної визначеності, оскільки наявність обставин внесення даних до Тимчасового реєстру про бюджетне відшкодування платнику податків податку на додану вартість породжує його легітимне очікування на отримання свого майнового права (бюджетне відшкодування з податку на додану вартість. При цьому, на переконання суду відсутність юридично визначеного механізму розподілу сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість між Тимчасовим реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеним у пункті 56 підрозділу 2 розділу XX Перехідних положень ПК України, та Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість порушує принцип «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом права позивача на мирне володіння майном.
Підсумовуючи вищевикладене суд вважає, що належним та ефективним захистом порушеного права позивача є стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на його користь заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість, що виникла за звітні періоди лютий-квітень, липень, грудень 2014 року, в розмірі 8 473 906, 00 грн.
Щодо строків звернення Товариством з обмеженою відповідальністю «Тривіум Пекеджинг Україна» до суду суд зазначить наступне.
Враховуючи, що представники відповідачів під час нового розгляду справи окремого клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення позивачем до суду не подавали. За таких обставини суд надає оцінку доводам відповідачів в цій частині у рішенні суду.
Так, відповідно до частин першої, третьої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Стаття 123 КАС України передбачає наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (частина перша статті 123 КАС України).
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина третя статті 123 КАС України).
Пункт 8 частини першої статті 240 КАС України встановлює, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 102.5 статті 102 ПК України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
Суд при наданні оцінки посилання відповідачів на пропуск строку звернення позивачем до суду враховує висновок Верховного Суду, здійснений у постанові від 01.04.2021 у справі № 280/4453/18, а саме, проступок, пов'язаний із триваючим безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом визнається триваючим порушенням. Триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом; припиненням дії відповідної норми закону. Тобто відповідачем-1 допущене триваюче порушення, яке фактично позбавило позивача права на вільне володіння майном протягом значного часу. При цьому, відповідна бездіяльність допускалась в період, коли існувала різна судова практика судів касаційної інстанції щодо способу захисту порушеного права і за відмінного правового регулювання спірних правовідносин нормами права щодо способу, який забезпечує отримання сум бюджетного відшкодування, підтверджених судовими рішеннями.
Суд акцентує увагу на тому, що в межах спірних правовідносин мало місце триваюче порушення, тобто безперервне невиконання суб'єктом владних повноважень (відповідачем-1) обов'язків, передбачених законом. При цьому, суд акцентує увагу на том, що фактично держава 1 січня 2017 року (на той час у позивача в цій справі ще не сплив строк 1095 днів) на рівні закону (Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року) дала платникам податків законні підстави очікувати прийняття законодавчого механізму відшкодування в окреслені нею строки, що вплинуло на рішення платників податків не звертатися до суду.
Враховуючи наведене, на переконання суду відсутні обставини пропуску позивачем строку звернення до суду із даним адміністративним позовом, а доводи відповідачів в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.
Додаткового суд звертає увагу, що обставини втрати позивачем статусу великого платника податків та перебування його на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві жодним чином не впливають на вирішення спору по суті та зміст прийнятого судом рішення.
Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Положеннями частини 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Підсумовуючи вищевикладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали адміністративної справи суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову в позовному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки адміністративний позов підлягає до задоволення, то судовий збір сплачений позивачем підлягає стягненню на його користь із Центрального Міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, як суб'єкта владних повноважень, що допустив порушення прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна».
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 КАС України суд, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Тривіум Пекеджинг Україна» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, б. 34, код ЄДРПОУ 3466103) до Центрального Міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, б. 11-Г, код ВП ЄДРПОУ 44082145), Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві (01601, м. Київ, влу. Терещенківська, б. 11-А, код ЄДРПОУ 37993783) про стягнення заборгованості з бюджетного відшкодування податку на додану вартість задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного бюджету через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тривіум Пекеджинг Україна» заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість, що виникла за звітні періоди лютий-квітень, липень, грудень 2014 року, в розмірі 8 473 906 (вісім мільйонів чотириста сімдесят три тисячі дев"ятсот шість) грн.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Центрального Міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, б. 11-Г, код ВП ЄДРПОУ 44082145) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тривіум Пекеджинг Україна» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, б. 34, код ЄДРПОУ 3466103) сплачений ним судовий збір у розмірі 19 210 (дев'ятнадцять тисяч двісті десять) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.
Суддя М.А. Бояринцева