12 листопада 2021 р. м. Чернівці справа № 600/3838/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання вимоги протиправною та зобов"язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 09.02.2021 р. за №Ф-2359-56 в сумі 38888,74 грн.
В обґрунтування поданого позову вказує, що оскільки з 2009 р. по теперішній час є пенсіонером по інвалідності 2 групи, то відповідно він звільнений від сплати єдиного соціального внеску, тому оскаржувана вимога підлягає скасуванню.
13.09.2021 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду визнано причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновлено цей строк, прийнято позовну заяву до свого провадження, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами .
Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області поданий відзив, у якому відповідач позов не визнає та вказує, що позивач перебуває в них на обліку з 09.08.2010 р. по теперішній час на загальній системі оподаткування. Відповідно до відомостей АІС «Податковий блок» з 09.08.2010 р. по теперішній час являється особою, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокат). Таким чином станом на 11.02.2021 р. загальна сума недоїмки становить 38888,74 грн. У зв'язку з цим сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) за від 09.02.2021 р. за №Ф-2359-56. В подальшому така вимога була надіслана для примусового виконання в органи державної виконавчої служби. Відповідач вважає свої дії правомірними і такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.
Дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 25.08.2009 р. отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а з 04.09.2009 р. переведене на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу", яку отримує по теперішній час.
Відповідно до рішення Чернівецької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 30.07.2010 р. №13/3 позивачем отримано Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №418.
З 09.08.2010 р. позивач перебуває на обліку в Головному управлінню ДПС у Чернівецькій області на загальній системі оподаткування та являється особою, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокат).
09.02.2021 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2359-56 на загальну суму 38888,74 грн.
Зазначена вимога була звернута до примусового виконання.
05.08.2021 державний виконавець Другого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) відкрито виконавче провадження № 66390395 на підставі вимоги Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 09.02.2021 р. за № Ф-2359-56 про стягнення з позивача заборгованості в сумі 38888,74 грн.
У зв'язку з накладенням органом ДВС арешту на кошти позивача, 09.08.2021 позивач звернувся до державного виконавця із заявою, в якій просив надати їй матеріали виконавчого провадження для ознайомлення.
Відтак позивач дізнався про оскаржувану вимогу контролюючого органу та визначений на підставі борг зі сплати ЄСВ.
Вважаючи вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також нормами спеціального закону, яким є Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закону № 2464-VI).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами пункту 10 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно зі статтею 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Стаття 4 Закону № 2464-VI передбачає, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Аналогічні норми містяться у підпункті 3 пункту 1 розділу II Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
За змістом частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему, можливе за наявності двох умов: така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда та отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Відповідно до абз. 22 та 24 ст.1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
За приписами абзаців першого та другого пункту 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено виключний перелік трудових пенсій, які призначаються за цим Законом (за віком; по інвалідності: в разі втрати годувальника; за вислугу років).
З огляду на наведені положення Законів України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення" можна дійти висновку, що особи, яким пенсія призначена по інвалідності, мають право на пільги щодо сплати за себе єдиного соціального внеску згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI, оскільки зазначена норма не містить жодних обмежень та умов щодо набуття фізичною особою-підприємцем статусу пенсіонера по інвалідності.
Положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI підлягають застосуванню і тоді, коли особа не досягла віку 60 років, оскільки вказана норма не пов'язує звільнення від сплати єдиного соціального внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати єдиного соціального внеску всіх пенсіонерів по інвалідності.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20.03.2018 у справі № 805/2195/17-а, від 22.10.2018 у справі № 805/3092/16-а.
Судом встановлено, що з 25.08.2009 р. позивача Медико - соціальною експертною комісією визнано особою з інвалідністю 2 групи, на якій він перебуває по теперішній час, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12ААБ №642705 про встановлення групи інвалідності та посвідченням серії НОМЕР_1 .
Також з 25.08.2009 р. позивач отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а з 04.09.2009 р. переведене на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу", яку отримує по теперішній час.
Відтак позивач в силу приписів закону звільняється від сплати за себе єдиного внеску, оскільки є інвалідом 2 групи та отримує пенсію по інвалідності.
При цьому суд зазначає, що позивач може бути платником ЄСВ виключно за умови його добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Порядок укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлений у ч. 3 ст. 10 Закону № 2464-VI, а саме особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до податкового органу за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Податковий орган, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.
З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, податковим органом в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Водночас, у матеріалах справи відсутні докази укладання позивачем договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, враховуючи те, що позивач звільне від сплати єдиного внеску відповідно до вимог ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI, а договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не укладала, у нього відсутній обов'язок зі сплати ЄСВ як фізичної особи-підприємця.
Суд зауважує, що неправомірне нарахування особі зобов'язання зі сплати єдиного внеску є втручанням у право на мирне володіння майном, а відтак охоплюється предметом регулювання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Водночас у практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання держави у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"), Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення у справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка гак чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ. як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Відтак втручання у майнові права позивач за встановлених обставин справи, на думку суду, не може вважатися пропорційним та становить "особистий та надмірний тягар" для особи.
З огляду на викладене оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) визнається протиправною.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Враховуючи наведене суд доходить висновку, що вимога Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 09.02.2021 р. за № Ф-2359-56 про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ в сумі 38888,74 грн підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Частинами першою та другою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 09.02.2021 р. за №Ф-2359-56 в сумі 38888,74 грн.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (вул. Героїв Майдану, 200-А, м. Чернівці, 58013, код ЄДРПОУ 44057187).
Суддя І.В. Маренич