Рішення від 12.11.2021 по справі 600/2504/21-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2021 р. м. Чернівці справа № 600/2504/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним рішення,-

ВСТАНОВИВ:

В поданому до суду адміністративному позові ОСОБА_1 (далі - позивача) просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, що міститься в листі від 05.03.2021 р. за № 2400-0802- 5/7685, щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області перевести ОСОБА_1 з 20 травня 2020 року на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби такі періоди роботи ОСОБА_1 , а саме: а) з 27.11.1996 по 31.03.1998 рік, б) з 01.04.2001 по 24.01.2005 рік, в) з 25.12.2013 по 21.04.2020 рік. та здійснити виплату цієї пенсії з 20 травня 2020 року з урахуванням виплачених сум.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що вона звернулася до відповідача із заявою про переведення її з пенсії за віком на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу". Головне управління ПФУ в Чернівецькій області рішенням відмовило посилаючись на відсутність такого права, оскільки недостатньо стажу державної служби. Позивач з даним рішенням не погоджується, вважає що вона має достатньо спеціального стажу за умови зарахування періоди роботи на різних посадах державної податкової служби з 27.11.1996 по 31.03.1998 рік, з 01.04.2001 по 24.01.2005 рік, з 25.12.2013 по 21.04.2020 рік Однак відповідач вважає, що вказаний період роботи не підлягає зарахуванню до стажу державної служби у зв'язку із тим, що посада, яку позивач обіймала у спірному періоді не відноситься до відповідних категорій посад державних службовців. Вважаючи рішення Пенсійного органу протиправними, позивач звернулася до суду з вказаним позовом та просить його задовольнити.

06.09.2021 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду у справі прийнято справу до свого провадження, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами .

Відповідач подав відзив на позов. За змістом відзиву, відповідач вважає, що оскаржуване рішення є обґрунтованим та законним, у задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі. Таку позицію обґрунтовує тим, що періоди роботи на різних посадах державної податкової служби з 27.11.1996 по 31.03.1998 рік, з 01.04.2001 по 24.01.2005 рік, з 25.12.2013 по 21.04.2020 рік не підлягає зарахуванню до стажу державної служби, оскільки посади працівників органів державної податкової служби не були віднесені до відповідних категорій посад державних службовців. На думку відповідача, позивач не має необхідних 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, у зв'язку із чим відсутні підстави для переведення її на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу".

Дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управління пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

09.04.2019 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 18.04.2019 року. (а. с. 55).

20.05.2020 року позивач звернулась до відповідача з заявою про переведення з пенсії за віком призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу". (а. с. 73).

01.06.2020 року листом № 2400-0208-8/15325 ГУ Пенсійного фонду України в Чернівецькій області позивачу відмовлено в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" у зв'язку з відсутністю необхідного стажу державної служби. Період роботи в органах державної податкової служби не зараховано до стажу державної служби, оскільки станом на 01.05.2016 рік позивач не працювала на посадах віднесених до відповідної категорії посад державної служби і в неї відсутні менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідної категорії посад державної служби.

Не погоджуючись із діями відповідача, щодо відмови у переведені на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”, позивач звернувся до суду із вказаним.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 16.10.2020 р. адміністративний позов задовольнити частково. Визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у переведені ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”. Зобов'язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.05.2020 року про призначення/перерахунок пенсії, з урахуванням встановлених обставин у справі.

Розглянувши повторно заяву ОСОБА_1 відмовлено в переході на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи 20 років.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право вибору пенсійних виплат закріплено у ст. 10 Закону України 1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-IV).

Законом № 889-VIII, який набув чинності 01.05.2016 р., визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII втратив чинність Закон України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993 р., крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Цими пунктами передбачено право державних службовців на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII.

Зокрема, п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Згідно із ч. 18 ст. 37 Закону № 3723-XII період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та /або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

У ст. 25 Закону № 3723-XII встановлено категорії посад державних службовців.

Установлюються такі категорії посад державних службовців:

- перша категорія - посади перших заступників міністрів, керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Уряду України, їх перших заступників, голів та членів державних колегіальних органів, Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керівників Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, заступників керівників Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, інші прирівняні до них посади;

- друга категорія - посади керівників секретаріатів комітетів Верховної Ради України, структурних підрозділів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, радників та помічників Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, заступників міністрів, заступників інших керівників центральних органів виконавчої влади, першого заступника Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, перших заступників голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади;

- третя категорія - посади заступників керівників структурних підрозділів, завідувачів секторів, головних спеціалістів, експертів, консультантів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, заступників Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, заступників голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також голів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, інші прирівняні до них посади;

- четверта категорія - посади спеціалістів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, заступників начальників управлінь, самостійних відділів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, інші прирівняні до них посади;

- п'ята категорія - посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, заступників голів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, заступників керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, спеціалістів апарату цих адміністрацій, інші прирівняні до них посади;

- шоста категорія - посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, інші прирівняні до них посади;

- сьома категорія - посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів, інші прирівняні до них посади.

Як видно з вищенаведеної правової норми, посади, на яких працювала позивач і час роботи на яких просить зарахувати їй до стажу державної служби, у переліку посад, визначеному ст. 25 Закону № 3723-XII відсутні.

Разом з тим, стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначається не лише ст. 25 цього Закону, але й актами Кабінету Міністрів України.

Так, згідно із п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII стаж державної служби за період роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, встановлених на той час законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994 р. затверджено Порядок обчислення стажу державної служби (діяв до набрання чинності Законом № 889-VIII), яким визначено посади і ранги, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

Відповідно до абз. 3 п. 2 цього Порядку до стажу державної служби зараховується, зокрема, робота керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової та контрольно-ревізійної служби.

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України від 04.12.1990 р. № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон № 509-XII), а з 12.08.2012 р. Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 509-XII державна податкова служба, якій за змістом частини другої цієї статті підпорядковані державні податкові інспекції в областях, районах, містах і районах у міста, є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України.

Посадовою особою органу державної податкової служби може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством фінансів України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (ч. 1, 4 ст. 15 Закону № 509-XII).

Цією ж нормою установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондують вимогам ст. 5, 12 Закону № 3723-ХІІ щодо обмежень пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Статтею 6 Закону № 509-XII було встановлено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема, у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Приписами абз.1, 2 п. 344.1 ст. 344 ПК України передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". Період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєнні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.10.2013 р. у справі № 21-340а13.

Також зазначена правова позиція узгоджуються з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 р. у справі №465/7218/16а.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу".

Із змісту трудової книжки ОСОБА_1 видно, що:

- з 14.12.1989 року по 16.06.1992 рік працювала на посаді завідувача загальним відділом Новоселицького райвиконкому;

- з 08.09.1992 рік по 27.09.1994 рік працювала на посаді завідувача загальним відділом Новоселицької районної ради;

- з 30.09.1994 року працювала начальником загального відділу Державної податкової інспекції по Новоселицькому районі Чернівецької області;

- з 16.11.1996 року працювала на посаді старшого державного податкового інспектора сектору по роботі з платниками відділу стягнення податку з юридичних осіб Державної податкової адміністрації в Новоселицькому районі Чернівецької області;

- 27.01.1997 року рішенням атестаційної комісії присвоєно персональне звання інспектора податкової служби ІІІ рангу;

- з 01.04.1998 року працювала на посаді головного спеціаліста сектору по кадрах спецроботі і захисту інформації ДПІ в Новоселицькому районі Чернівецької області;

- 01.12.1998 року присвоєно 11 ранг державного службовця;

- з 30.04.1999 року працювала на посаді начальника відділу по кадрах, спецроботі та захисту інформації ДПІ в Новоселицькому районі Чернівецької області;

- з 01.06.2000 року працювала на посаді начальника адміністративно-господарського відділу Державної податкової інспекції в Новоселицькому районі Чернівецької області;

- з 01.04.2001 року працювала на посаді старшого державного податкового інспектора групи правового забезпечення ДПІ в Новоселицькому районі Чернівецької області;

- 01.04.2001 року присвоєно спеціальне звання інспектора податкової служби ІІ рангу;

- з 27.08.2020 року працювала на посаді головного державного податкового інспектора групи правового забезпечення Новоселицької МДПІ Чернівецької області;

- з 02.01.2003 року працювала на посаді головного державного податкового і кадрового забезпечення групи кадрового забезпечення Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області;

- з 09.09.2004 року працювала на посаді головного державного податкового інспектора відділу правової роботи, кадрової, організаційно-розпорядчої роботи та бухгалтерського обліку Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області;

- з 06.09.2004 року працювала на посаді головного державного податкового інспектора відділу правової, кадрової, організаційно-розпорядчої та адміністративно-господарської роботи Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області;

- 18.11.204 року присвоєно спеціальне звання інспектора податкової служби І рангу;

- з 25.01.2005 року працювала на посаді головного спеціаліста з питань роботи з персоналом Новоселицької МДПІ Чернівецької області;

- з 12.12.2006 року працювала на посаді головного спеціаліста персоналу Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області;

- з 28.02.2012 року працювала на посаді головного спеціаліста з питань кадрової роботи Новоселицької МДПІ Чернівецької області Державної податкової служби;

- з 27.06.2013 року працювала на посаді головного спеціаліста з питань кадрової роботи Новоселицької ОДПІ ГУ Міндоходів у Чернівецькій області;

- 25.12.2013 року присвоєно спеціальне звання інспектора податкової та митної справи І рангу;

- з 26.02.2013 року працювала на посаді головного спеціаліста з питань персоналу Новоселицької ОДПІ ГУ ДФС у Чернівецькій області;

- з 28.01.2016 року працювала на посаді ГДІ по роботі з персоналом Новоселицької ОДПІ ГУ ДФС у Чернівецькій області;

- з 19.12.2018 року працювала на посаді ГДІ по роботі з персоналом Новоселицької ОДПІ ГУ ДФС у Чернівецькій області на період відсутності основного працівника;

- з 22.03.2018 року працювала на посаді ГДІ по роботі з персоналом Новоселицької ОДПІ ГУ ДФС у Чернівецькій області;

- з 30.11.2018 року працювала на посаді головного державного інспектора відділу податків і зборів з юридичних осіб Новоселицького УГУ ДФС у Чернівецькій області;

- 30.11.2018 року присвоєно спеціальне звання радник податкової та митної справи ІІІ рангу;

- 21.04.2020 року звільнена з Новоселицького управління ГУ ДФС у Чернівецькій області, у зв'язку із скороченням штатної чисельності.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, враховуючи те, що рішенням суду у справі №600/790/20-а, яке набрало законної сили 17.11.2021 року, встановлено, що відповідач протиправно відмовив позивачу в зарахуванні періоду роботи позивача з 27.11.1996 по 31.03.1998 рік, з 01.04.2001 по 24.01.2005 рік, з 25.12.2013 по 21.04.2020 рік до стажу державної служби, суд приходить до висновку, що вищезазначені періоди роботи позивача в податкових органах мають зараховуватися їй до стажу державної служби.

Стосовно вимоги, позивача про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, що міститься в листі від 05.03.2021 р. за № 2400-0802- 5/7685, щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”, суд зазначає наступне.

Дослідженням оскаржуваного листа Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 05.03.2021 р. за № 2400-0802- 5/7685, судом встановлено, що він має інформаційний характер, є перепискою між відповідачем та Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) та не є рішенням відповідача щодо повторного розгляду заяви позивача у переведенні на пенсію державного службовця.

Разом з тим, відповідачем не заперечувався той факт, що на виконання рішення суду повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 20.05.2020 р. та прийнято рішення про відмову у переведенні на пенсію державного службовця, оскільки у заявниці відсутній необхідний стаж 20 років на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців станом на 01.05.2016 р.

Згідно із ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Враховуючи встановлення судом факту протиправного не зарахування відповідачем періодів роботи позивача в податкових органах до стажу державної служби, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати такі дії протиправними.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Як зазначено у пункті 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. №15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Суд враховує позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003, а саме: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".

Суд зазначає, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 р. у справі № 804/1469/17, від 14.08.2019 р. у справі №0640/4434/18, від 12.09.2019 р. у справі №0640/4248/18.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд".

З огляду на викладене, суд має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії. При цьому суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом наявності у позивача періодів роботи в контролюючих органах, до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Як вже зазначалось, зібраними у справі доказами, які, до речі, досліджувались і самим відповідачем при прийнятті оскарженого рішення, достеменно підтверджується, що позивач відповідає усім умовам, які необхідні для призначення їй пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", а відтак і для переведення її на таку пенсію.

Тому покладення на відповідача обов'язку перевести позивача на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" не є втручанням суду у дискреційні повноваження Головного управління Пенсійного фонду у Чернівецькій області, а є обґрунтованим та ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Згідно ст. 90 Закону № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з п. 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 р. № 22-1, особам, які одержують пенсію, призначену органами Пенсійного фонду за іншими законами, або допомогу, призначену органами соціального захисту населення, пенсія призначається з дати виникнення права на неї з урахуванням пункту 1.7 цього розділу.

Відповідно до п. 1.7 даного Порядку днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Враховуючи, що позивач звернувся за пенсією до відповідача 20.05.2020 р., суд дійшов висновку, що пенсію позивачу згідно Закону України "Про державну службу" слід призначити з 20.05.2020 р.

Враховуючи що відповідач протиправно відмовив позивачу в зарахуванні періоду роботи позивача з 27.11.1996 по 31.03.1998 рік, з 01.04.2001 по 24.01.2005 рік, з 25.12.2013 по 21.04.2020 рік до стажу державної служби, суд приходить до висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийняти рішення про переведення та виплату пенсії державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" з 20.05.2020 р., зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи з 27.11.1996 по 31.03.1998 рік, з 01.04.2001 по 24.01.2005 рік, з 25.12.2013 по 21.04.2020 рік.

Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

За змістом ч. 8 ст. 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем понесено судові витрати (судовий збір) у розмірі 908,00 грн.

Оскільки, в ході судового розгляду встановлено, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, незважаючи на те, що позов задоволено частково.

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у переході на пенсію згідно Закону України "Про державну службу".

3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийняти рішення про переведення та виплату пенсії державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" з 20.05.2020 р., зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи з 27.11.1996 по 31.03.1998 рік, з 01.04.2001 по 24.01.2005 рік, з 25.12.2013 по 21.04.2020 рік в податкових органах.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області судові витрати (судовий збір) у сумі 908,00 грн.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, м. Чернівці, 58002, код ЄДРПОУ 40329345).

Суддя І.В. Маренич

Попередній документ
101033881
Наступний документ
101033883
Інформація про рішення:
№ рішення: 101033882
№ справи: 600/2504/21-а
Дата рішення: 12.11.2021
Дата публікації: 15.11.2021
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Чернівецький окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; осіб, звільнених з публічної служби
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Зареєстровано (10.12.2021)
Дата надходження: 10.12.2021
Предмет позову: визнання протиправним рішення